4.1. Вселюдські моральні вимоги

Оскільки кожна людина належить до певних спільнот (національних, соціальних, зокрема професійних, релігійних тощо), то це позначається на усвідомленні нею загальних моральних вимог як специфічних обов’язків. Ці проблеми досліджують науки про моральне життя окремих спільнот, наприклад, професійна етика.

Формування толерантного ставлення людини до моралі різних спільнот передбачає освоєння нею метаетики (грец. meta – після, через і ethos – звичай) – науки про об'єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем. Толерантне ставлення до моралі інших спільнот властиве і багатьом людям, які послуговуються буденною свідомістю.

Терпимість (толерантність) не слід ототожнювати з безпринципністю, адже людина високої моральної культури не може не засуджувати крайніх форм аморалізму.

Спільними для всіх виявів моральних вимог є такі ознаки:

— імперативність (моральні вимоги формулюються в наказовому способі, вони категоричні, безумовні);

— усезагальність (поширеність на всіх людей, безвідносно до їх соціального становища, расової, національної та релігійної належності);

— усепроникливість (підпорядкованість моральній оцінці кожної дії, кожного вчинку людини);

— безособовість (моральні вимоги не ґрунтуються на волі конкретного суб'єкта);

— неадекватність виражальним засобам (адресується моральна вимога не так розуму людини, як її почуттям та уявленням, проте виражається в раціональній формі – у формі судження. Людина, якій адресується вимога, повинна визнати необхідність певної поведінки не тільки розумом, а й серцем, тобто сприйняти і пережити її як таку, що ґрунтується на найвищих, абсолютних уселюдських цінностях, тобто як добро).

Виняткове значення має вироблення звички жити відповідно до моральних вимог, отримуючи від цього насолоду, тобто самостимулювати таку поведінку.

Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Моральні вимоги формулюють по-різному: як моральну норму, моральне правило, моральний припис, заповідь.

Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації.

Сформульована як більш-менш чітке повеління, моральна норма стає моральним правилом (імперативним положенням, яким керуються у житті, праці, поведінці), а за детальнішої конкретизації – моральним приписом (своєрідним каноном).

Реальні стосунки між людьми у конкретному суспільстві, його звичаї можуть і не відповідати вселюдським моральним вимогам. Проте, якщо громадська думка суспільства не схвалює таких стосунків, то його можна вважати загалом морально здоровим. Якщо громадська думка суспільства, народу не засуджує негуманних вчинків своїх співвітчизників, це є свідченням неблагополучності його моралі, невідповідності її вселюдським вимогам. Всезагальний характер моралі необхідно розглядати не як реальний стан моральності всіх сучасних народів, соціальних верств тощо, а як головну тенденцію розвитку моралі, один із параметрів ідеалу, на який вона орієнтується.

Найпростіші моральні вимоги: не вбивати, не красти, казати правду, виконувати обіцяне, дотримувати слова тощо. В усі часи засуджували боягузтво, жорстокість, лицемірство, зрадництво, жадібність і, навпаки, заохочували сміливість, самовладання, великодушність, чесність, правдивість, відданість, щедрість.

Принципи рівного суверенітету (рівної свободи) людей; самовизначення особистості; ненасилля, недоторканності приватної власності, невтручання у приватне життя, розв'язання суперечностей між людьми мирними засобами; співробітництва і сумлінного виконання взятих на себе обов'язків етика Нового часу стала розглядати як провідні правила поведінки людей у цивілізованому суспільстві.