Перевірка авізуючим банком дійсності отриманого акредитива – перевірка акредитива авізуючим банком за зовнішніми ознаками з метою підтвердження його справжності.

Підтвердження справжності переданого акредитива є головною функцією авізуючого банку. Банк не зобов’язаний приймати на себе відповідальність за виконання акредитива, але він несе відповідальність перед бенефіціаром за справжність акредитива.

Якщо авізуючий банк не може установити за зовнішніми ознаками справжність акредитива, він має без затримок сповістити про це банку, від якого отримані інструкції.

• Авізування бенефіціара про відкриття акредитива – передача авізуючим банком інформації про відкриття акредитива бенефіціару.

Якщо умови отриманого акредитива здаються авізуючому банку двозначними чи нездійсненними, він має запросити в банку-емітента роз’яснення про те, чи треба повідомляти бенефіціара.

• Підтвердження акредитива – прийняття банком-кореспон-дентом самостійного зобов’язання з акредитиву, що виступає як доповнення до зобов’язання банку-емітента.

Банк, який підтверджує акредитив, бере на себе зобов’язання здійснити платіж проти наданих бенефіціаром документів незалежно від того, чи зможе банк-емітент відшкодувати йому ці кошти.

Банк-кореспондент додає до акредитива своє підтвердження на прохання чи за дорученням банку-емітента.

• Перевірка бенефіціаром відповідності умов акредитива умовам зовнішньоторгового договору і його акцепт – дія бенефіціара, від старанності виконання якої залежить не тільки повнота і своєчасність одержання платежу від банку-емітента, але і сама можливість здійснення банком-емітентом такого платежу.

Насамперед бенефіціар перевірити:

• наявність указання на підпорядкування акредитива дії UCP № 500;

• правильність указання найменувань бенефіціара, банку-емітента і замовника акредитива;

• відповідності найменування товару, його ціни й умов постачання умовам зовнішньоекономічного договору;

• достатність суми акредитива для розрахунку за зовнішньоекономічним договором;

• достатність терміну, установленого для надання документів виконуючому банку, для виконання зобов’язань з відвантаження товару;

• можливість надання всіх зазначених в акредитиві документів;

• відповідність зовнішньоекономічному договору зазначеного способу виконання акредитива й ін.

Знайшовши в акредитиві умови, що не відповідають вимогам зовнішньоекономічного договору чи не можуть бути здійснені, бенефіціару необхідно негайно направити замовнику акредитива повідомлення з вимогою внесення в умови акредитива відповідних змін.

Стадія 3. Виконання акредитива. На цьому етапі учасники акредитива виконують наступні дії:

• Подання експортером у виконуючий банк документів, зазначених в акредитиві, – відіграє одночасно роль акцепту бенефіціаром умов акредитива і підстави для виникнення у виконуючого банку обов’язку зробити розрахунки з бенефіціаром.

Перед тим, як експортер подасть документи в банк, він має обов’язково переконатися, що вони за всіма пунктами відповідають акредитиву.

• Перевірка відповідності поданих до оплати документів умовам акредитива – здійснюється виконуючим банком і банком-емітентом для встановлення обґрунтованості вимог бенефіціара про виконання акредитива.

Насамперед мають бути наявними всі необхідні документи, які ні порушують умови акредитива, ні суперечать один одному. Оскільки банк, ухвалюючи рішення щодо прийому документів, має дотримуватися принципу суворої відповідності документів і строків. Згідно з цим принципом банк має ретельно перевіряти відповідність тексту поданих документів текстовим умовам акредитива і здійснювати оплату лише при відповідності документів умовам акредитива, про що складається відповідний лист.

Якщо основна угода була виконана відповідно до контракту, банк може прийняти лише ті документи, які повністю відповідають акредитиву. Рішення при цьому буде прийматися лише на основі документів, що відповідають принципу незалежності акредитива від основної угоди.

Принцип суворої відповідності документів і термінів вимагає, щоб зазначена в акредитиві дата закінчення терміну для подання документів і крайній термін відвантаження були суворо дотримані. За документами, поданими пізніше, банк має право не здійснювати платежі.

• Оплата документів. Процедура виконання акредитива залежить від визначеного в його умовах способу виконання і може здійснюватися шляхом:

• переказу платежу за акредитивом на рахунок бенефіціара (найбільш часто використовуваний спосіб виконання акредитива);

• акцептування трат, виставлених бенефіціаром (згода на здійснення платежу за переказним векселем (тратою), виражене письмово на лицьовій стороні векселя словом “акцептований”)

• негоціації трат, подані бенефіціаром або іншим законним власником (прийняття уповноваженим банком (іншим, ніж банк-емітент) зобов’язання сплатити без обороту на векселедавця переказний вексель, виставлений бенефіціаром).

При здійсненні акредитива можуть також виникати наступні ситуації:

Зміна умов акредитива – проводиться на підставі листів наказодавців акредитивів із точним зазначенням внесених змін за умови підтвердженої згоди бенефіціара на внесення цих змін.

Закриття акредитива – припинення зобов’язань банку-емітента з виконання акредитива.

Акредитив може бути закритий:

• у зв’язку із закінченням терміну дії (здійснюється в тому випадку, коли бенефіціар не надав виконуючому банку передбачені умовами акредитива документи у встановлений для цього термін);

• достроково на підставі інструкцій замовника акредитива.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавцю необхідно мати точне уявлення про обраний вид акредитива.

1.3. Види і конструкції документарного акредитива

У міжнародних розрахунках використовують такі види акредитивів (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Види акредитивів та їх класифікація

• За способом повідомлення бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива розрізняють:

• прямо авізований акредитив – акредитив, який банк-емітент посилає безпосередньо бенефіціарові без втручання іншого банку.

Бенефіціар має звернутися з вимогою до іноземного банку, що його обслуговує. У цій формі авізування є деякі недоліки. Насамперед бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитива, ускладнюється процес з’ясування платоспроможності банку-емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціару, тобто без втручання іншого банку, часто використовують ті, хто підробляє документи навіть щодо банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер, який бажає захистити себе від подібної практики, має вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні;

• авізований акредитив – акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитива без якого-небудь зобов’язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.

• За можливістю зміни або анулювання акредитива банком-емітентом, тобто за ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортерові, акредитиви можуть бути:

• безвідкличними – тверде зобов’язання банку-емітента не змінювати і не анулювати його до завершення терміну, на який виданий акредитив без згоди зацікавлених сторін;

• відкличними – акредитив, що може бути змінений або анульований у будь-який момент за дорученням імпортера без попе-реднього повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не забезпечує виконання імпортером його зобов’язань щодо оплати куплених товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією, тому і в зовнішньоекономічних розрахунках він використовується досить рідко. Якщо імпортер і експортер дійдуть згоди щодо використання відкличного акредитива, він може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з безвідкличним акредитивом забезпечить:

• платіж у встановлений термін і більш зручне управління грошовими ресурсами продавця;

• контролювання банком розпоряджень продавця щодо до-кументів про відправку товарів.

  • З погляду додаткових зобов’язань іншого банку розрізняють:

• підтверджений акредитив – акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (часто – до авізуючого банку) взяти особисту участь в акредитивній операції шляхом надання свого власного зобов’язання додатково до зобов’язання банку-емітента.

Інакше кажучи, цей вид акредитива розуміє додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, що не є банком-емітентом. Останній має здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Банк, що підтвердив акредитив, бере на себе зобов’язання оплачувати документи, що відповідають акредитиву, якщо банк-емітент відмовиться зробити платіж. У міжнародній практиці акредитиви, що відкриваються банком імпортера, звичайно підтверджує банк експортера. Але іноді для підтвердження безвідкличних акредитивів можуть бути притягнуті й інші банки в країні експортера або банки третіх країн зі стабільними режимами. Природно, що такі акредитиви дорожчі, оскільки необхідно буде оплатити послуги рамбурсуючого банку, але часто мета виправдує засоби;

• непідтверджений – це акредитив, що не містить зазначеного вище зобов’язання.

• Залежно від валюти платежу акредитиви поділяються на ті, що оплачуються в:

• національній валюті “бенефіціара”;

• національній валюті імпортера;

• третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачений в іншій валюті, ніж валюта, у якій відкрито акредитив, в його умовах має чітко визначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплати з акредитива.

• З погляду на можливість відновлення акредитива розрізняють:

• револьверний (відновлюваний) акредитив – акредитив, що використовується при постачанні стандартних партій товарів, що регулярно повторюються (тобто при часткових поставках).

Цей вид акредитива передбачає автоматичне відновлення суми акредитиву (квоти) через визначений проміжок часу в міру використання або відновлення акредитива до первісної суми після кожного використання. У револьверному акредитиві має бути зазначений термін використання квоти.

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумуля-тивні та некумулятивні.

Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з одного періоду на наступний. Це дає змогу уникати цілої послідовної мережі акредитивів та є дуже зручним, особливо при регулярних, розбитих на частини, поставках (наприклад, щотижневе забезпечення фруктами у період збирання врожаю, рибою – у сезон). Однак слід зазначити, що оскільки поновлення здійснюється автоматично, ризик, який бере на себе банк-емітент у день відкриття акредитива або підтверджуючий банк у день його підтвердження, стосується усієї суми за операцією, а не частини, яка належить до якогось періоду.

Некумулятивний акредитив – це акредитив, за яким невикористаний залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов’язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось певного періоду. Таким чином, револьверний акредитив, що виник для задоволення потреб торгових партнерів, дає змогу координувати поставки з використанням документарного акредитива за операціями, що передбачають відправки товарів частинами;

• невідновлюваний.

• Залежно від місця та суб’єкта виконання акредитиви поділяються на такі, що:

• виконуються банком-емітентом у країні імпортера – тер-мін дії акредитива закінчується в країні банку-емітента та акредитив виплачується тільки після одержання і перевірки необхідних для відкриття акредитива документів;

• виконуються авізуючим або підтверджуючим банком, який знаходиться в країні бенефіціара (експортера);

• виконуються за участю третього банку.

У разі, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі кілька варіантів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати заз-начено в умовах контракту.

• Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб’єкта господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів і послуг) акредитиви поділяються на:

• акредитиви на експорт – використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм-імпортерів;

• акредитив на імпорт – використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари і надані послуги і відкриваються українськими банками за дорученням фірм-імпортерів.

Одним з видів імпортних кредитів є також транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають акредитиви в різних країнах.

• Залежно від способу платежу використовуються такі види і конструкції акредитива:

• шляхом платежу за пред’явленням – здійснюється авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні останнім фінансових і комерційних документів, що відповідають умовам акредитива;

• шляхом акцепту трат – замість платежу здійснюється акцепт трати. Незалежно від того, на кого виставлена трата, банк-емітент, а за необхідності підтверджуючий банк зобов’язуються акцептувати та здійснити платіж у визначений термін за тратою;

• шляхом платежу з відстрочкою – банк-емітент і підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджуючий) зобов’язуються здійснити платіж у визначений термін;

• шляхом негоціації – акредитив, який виставляється банком-емітентом у його національній валюті та адресований безпосередньо бенефіціару за акредитивом.

Банк-емітент гарантує оплату за векселем за умови правильно оформлених документів. Такі акредитиви можуть оплачуватися як негайно, або у строки за векселем. При цьому банк-емітент оплачує документи або акцептує трату.

Негоціація може бути здійснена:

• з правом регресу, тобто бенефіціар кредитується “під резерв”. Бенефіціар отримує гроші ще до того, як банк-емітент дасть своє підтвердження на оплату;

• без права регресу, коли банк з негоціації трат виплачує відповідну суму на користь бенефіціара з правом вимоги повернення цих коштів у разі порушення умов акредитива.

  • Залежно від наявності депонованих коштів у підтверджуючому банку розрізняють:

• покритий акредитив – акредитив, при відкритті якого банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку ва-лютні кошти (покриття) у сумі акредитива на строк дії зобов’язань банку-емітента за умови можливості їх використання для виплат за акредитивом;

• непокритий акредитив – акредитив, при виставлянні якого банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попереднього розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

• З погляду на використання акредитива другим бенефіціаром (експортером) розрізняються:

• переказний (трансферабельний) акредитив – акредитив, що передбачає можливість його використання цілком або частково де-кількома особами крім самого бенефіціара – іншими бенефіціарами.

Останнім часом такі акредитиви набувають поширення, особливо при постачаннях машинотехнічних виробів, комплектного устаткування, тоді як інші бенефіціари можуть виступати субпостачальники.

Уніфіковані правила та звичаї документарного акредитива (UCP) передбачають права та обов’язки сторін і визначають умови їх переказу, зокрема, переказ трансферабельного акредитиву можливий один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару. Але “зворотний” переказ другим бенефіціаром першому не вважається переказом акредитива;

• непереказний.

• Виділяють також спеціальні форми акредитива:

• компенсаційний акредитив – акредитив, що використовується як гарантія випуску іншого акредитива для покриття тієї ж угоди.

При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви (це відрізняє його від трансферабельного акредитива):

Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, де справжній постачальник товарів виступає в ролі бенефіціара;

• зустрічний акредитив – подібний до компенсаційного за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент не приймає перший (основний) акредитив як “забезпечення”. Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за іншим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як постійне джерело надходження коштів на рахунок експортера (посередника);

• резервний акредитив (“стенд-бай”) – заміняє банківські гарантії, тому що розрахований на випадок невиконання контрагентами своїх зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом.

Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до чинного законодавства не можуть надати гарантії у чистому вигляді. На відміну від докумен-тарних акредитивів, які забезпечують насамперед інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є значно гнучкішим та більш універсальним. Резервний акредитив може використовуватися і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розра-хунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (за-мовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію) можна віднести до непрямого забезпечення платежу. І такий акредитив може бути реалізовано лише у тому разі, коли наказодавець резервного акредитива не виконує свої зобов’язання.

Резервні акредитиви набули поширення у міжнародній практиці (значною мірою завдяки банкам США). Тому вони також стали предметом уніфікації і підпорядковуються “Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів” (у редакції 1993 р.). З цієї позиції резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими гарантіями, які підпорядковуються національному законодавству. Оскільки резервні акредитиви належать до категорії незабезпечених акредитивів, більшість банків виставляє їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них рахунки.

Фінансова і комерційна моделі акредитива “стенд-бай”. Фінансова модель “стенд-бай” фактично розглядається як міжнародна гарантія, тоді як комерційний “стенд-бай” може розглядатися як гарантія за документарним акредитивом. При характеристиці фінансової моделі акредитива “стенд-бай” як міжнародної гарантії, що адресована бенефіціару, необхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах:

• бенефіціар – це покупець, який є бенефіціаром фінансового акредитива “стенд-бай”;

• наказодавець є експертом. Тобто наказодавець та бенефіціар є особами абсолютно відмінними від тих, котрі беруть участь у виконанні документарного акредитива в акредитиві “стенд-бай”, який гарантує оплату товару.

Комерційна модель акредитива “стенд-бай” як гарантія оплати товару стосується як експортерів, так і імпортерів. Акредитив “стенд-бай” як гарантія оплати товару може застосовуватися у ситуації, коли експортер наполягає на безвідкличному акредитиві, а покупець не має достатньої суми власних грошових коштів, тому банк не бажає або не має змоги надати покупцеві кредит для оплати товарів експорту.

Таким чином, комерційна модель акредитива “стенд-бай” це безвідкличне зобов’язання банку-емітента оплатити товар у разі неналежного виконання акредитива покупцем.

Узагальнюючи переваги резервного акредитива зауважимо, що він:

1) надає “забезпечення” експортеру та одночасно зменшує за-гальну суму банківського кредиту, якої вимагає покупець;

2) може бути використаний як резервна гарантія оплати товару за інших форм міжнародних розрахунків;

3) при використані резервного акредитива бенефіціар має можливість виставити трату на банк-емітент;

4) резервні акредитиви підпорядковані “Уніфікованим правилам та звичаям для документарного акредитива”.

• Акредитив із червоною смугою (червоним застереженням) – згідно з таким акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює авансування бенефіціара (експортера) до надання визначених документів.

Ця специфічна умова зазначається в акредитиві за вимогою його заявника (покупця/імпортера). Це не попередоплата, а угода, за якою постачальник (бенефіціар) отримує аванс авізуючого/підтверджуючого банку до відправки товару. Отже, покупець звертається з дорученням до банку-емітента уповноважити авізуючий/підтверджуючий банк на здійснення платежу експортеру за товари до їх відправки. Цей акредитив застосовується як метод фінансування до відвантаження товару у формі:

а) позики від авізуючого/підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

б) платежу апліканта (імпортера). Інакше кажучи, аплікант може взяти на себе всю відповідальність за надання авансу. Ця роль відводиться авізуючому/підтверджуючому банку проти забезпечення акредитива з червоною смугою.

Слід зазначити, що акредитив з червоною смугою було названо так тому, що у нього вписувалося застереження, написане червоним чорнилом, тобто спеціальна умова. Сума, яку належить авансувати бенефіціару за акредитивом, червоною смугою, визначається аплікантом такого акредитива за погодженням із банком-емітентом. Ця сума може становити як 100 відсотків від суми акредитиву, так і певний його відсоток, скажімо 85 або 50.

Аплікант також вирішує, як забезпечується позика, що надається авізуючим/підтверджуючим банком бенефіціару/експортеру, а саме:

а) шляхом простого письмового підтвердження бенефіціара/експор-тера про те, що гроші будуть використані виключно на купівлю товарів для відвантаження їх згідно з умовами акредитива (чистий акредитив із червоною смугою);

б) шляхом письмової гарантії або застави, які бенефіціар має належним чином оформити та надати повний комплекс документів до авізуючого/підтверджуючого банку у межах зазначеного в акредитиві періоду (документарний акредитив із червоною смугою).

Позика, надана бенефіціару авізуючим/підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею має бути потім повернена авізуючому/підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть документи, які необхідні для розкриття акредитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак, якщо бенефіціар не може надати такі документи і не зможе отримати за цим акредитивом гроші, тобто не зможе повернути позику, то авізуючий/підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позику) від банку-емітента. У своє чергу останній матиме право регресу щодо апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме відповідальність за усі витрати, що виникли у банку-емітента та авізуючого/підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою.

1.4. Витрати на здійснення акредитивних операцій

Акредитив є найбільш цінною формою міжнародних розрахунків. Висока його вартість обумовлена насамперед необхідністю оплати підвищеного ризику, прийнятого банками, що беруть участь в акредитивних операціях.

Витрати за акредитивом містять:

• комісійну винагороду банку за надані послуги при здійсненні операцій за акредитивом;

• поштово-телеграфні витрати і витрати за використання системи SWIFT.

Розмір комісійної винагороди за надані послуги при здійсненні операцій за акредитивом показані на прикладі банку “Аваль” у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Тарифи комісійної винагороди за проведення операцій з акредитивом у банку “Аваль”

Як бачимо, послугами, за надання яких банки звичайно стягують комісійну винагороду, є:

• для банку-емітента – відкриття акредитива, оплата послуг з передачі умов акредитива авізуючому банку, перевірка документів, зміна умов акредитива;

• для авізуючого банку – попереднє авізування бенефіціара про відкриття акредитива, основне авізування бенефіціара про відкриття акредитива;

• для підтверджуючого банку – підтвердження акредитива;

• для виконуючого банку – здійснення розрахунків за акредитивом, заміна документів, негоціація трат.

Як правило, розподіл витрат за акредитивом між замовником акредитива і бенефіціаром здійснюється за територіальним принципом. Даний принцип передбачає, що кожна зі сторін оплачує витрати, які виникають на її території: замовник акредитива оплачує послуги банку-емітента, а бенефіціар – послуги авізуючого/виконуючого банку.

Умовами акредитива може бути передбачений і інший порядок оплати послуг банків. Наприклад, акредитив може містити умови, що зобов’язання з оплати витрат за акредитивом цілком несе одна зі сторін: заявник акредитива або бенефіціар.

1.5. Проблеми, переваги і недоліки акредитивної форми розрахунків

Документарний акредитив – це унікальна форма розрахунків, яка забезпечує найбільш оптимальне дотримання інтересів як покупця, так і продавця.

Застосування документарного акредитива в міжнародних розрахунках обумовлено:

• взаємною недовірою контрагентів. Продавець ризикує тим, що його товар не буде оплачений, тоді як для покупця існує ризик неотримання товару. Він ризикує здійснити передоплату, не будучи упевнений, що товар відвантажено;

• прагненням до отримання додаткових гарантій за рахунок участі в угоді третьої сторони – банку. Акредитив надає експортерові гарантії практично в тому самому обсязі, що і передоплата. Експортер прагне внести в договір купівлі-продажу умову про платіж на основі акредитива, якщо він недостатньо знайомий з імпортером і не впевнений у платіжній спроможності свого партнера.

Переваги документарного акредитива для експортера:

• наявність надійного забезпечення платежу як зобов’язання банку здійснити розрахунки за відвантажені товари, яке отримано звичайно до початку відвантаження;

• швидкість надходження експортного виторгу, найчастіше навіть до прибуття товару в пункт призначення;

• відсутність необхідності одержання згоди імпортера на оплату товару;

• можливість дострокового, до остаточного виконання акредитива поповнення оборотних коштів;

• можливість одержання кредиту в іноземній валюті або гривнях за умови надання в банк відвантажувальних документів за акредитивом, що цілком відповідає умовам акредитива;

• гарантія того, що чинні в країні імпортера на момент надання документів за акредитивом правила не перешкодять одержанню платежу;

• вибір можливостей фінансування для різних умов угоди.

Переваги документарного акредитива для імпортера:

• підтвердження своєї платоспроможності, що особливо вигідно при встановленні нових торгових зв’язків;

• гарантія того, що продавець не одержить оплату доти, поки не виконає всі умови акредитива;

• забезпечення дотримання продавцем строків постачання, передбачених зовнішньоекономічним договором;

• документальне підтвердження відповідності відвантажених товарів умовам зовнішньоекономічного договору;

• можливість досягти більш вигідних умов постачання й оплати товару, гарантуючи оплату через акредитив;

• можливість використовувати досвід і знання співробітників банку при підготовці умов платежу в зовнішньоекономічних контрактах;

• можливість одержати товарний кредит при використанні акредитива з відстрочкою платежу.

Недоліки акредитивних розрахунків для експортера: зниження конкурентоспроможності, оскільки імпортер має значні витрати і здійснює великий обсяг роботи з паперами, то експортер, що продає товари тільки за акредитивом, може, обмежуючи свій ринок, зазнати труднощів щодо пошуку покупців.

Недоліки акредитивних розрахунків для імпортерів: збільшення витрат і зниження гнучкості. Найчастіше імпортер є єдиним, хто несе витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати несе експортер). Акредитив коштує дорожче і вимагає багато часу на оформлення.

Таким чином, акредитив – досить цікавий, хоча і не дуже простий інструмент, що використовується у розрахунках. Разом з тим, знання про нього дозволяють використовувати безліч наявних переваг. У рамках проведення даної форми розрахунків ефективно можуть забезпечуватися інтереси як постачальника (з одержання платежу), так і покупця (з одержання в строк належного товару), можливі різні способи (схеми) фінансування сторін за угодою. Крім того, акредитив може бути успішно застосований при здійсненні суб’єктами, що господарюють, посередницької діяльності з мінімальними витратами оборотного капіталу.