Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди

ДЕДУШЕК Т.В.

ЛАТИНСЬКА МОВА

Методичний посібник з курсу латинської мови для студентів філологічних факультетів

Харків

2012

Укладач: Дедушек Т.В.

Рецензенти:

Мінкін Л.М. – завідувач кафедри романської філології Харківського

національного педагогічного університету

імені Г.С. Сковороди, доктор філологічних наук, професор

Вірченко В.В. – викладач кафедри романської філології Харківського

національного педагогічного університету імені

Г.С. Сковороди

Латинська мова. Посібник для студентів філологічних факультетів педуніверситетів. – Х.: ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2012. – 48 с.

Затверджено редакційно-видавничою радою Харківського національного педагогічного університету імені С.С. Сковороди

Протокол № 2 від 14.02. 2012 р.

Видано за рахунок укладача.

© Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди

© Т.В. Дедушек

Вступ

Посібник укладено відповідно до програми з латинської мови для студентів філологічних факультетів педуніверситетів, що навчаються заочно. Весь навчальний матеріал поділено на два розділи, що містять матеріал з фонетики, морфології, навчальних текстів із латинсько-українським словником. Крім навчальних так званих зв’язних текстів, зустрічаються й такі, що являють собою набір окремих речень, не пов’язаних спільним смислом. Це переважно крилаті латинські вислови: прислів’я, приказки, афоризми, сентенції, літературні цитати. Тексти, призначені для читання, перекладу і тренування граматичних форм, що вивчаються, подано з урахуванням принципу поступового засвоєння латинської граматики в її різних аспектах.

В першому розділі розглядаються такі питання: Фонетика. Латинський алфавіт. Правила наголосу. Іменник: словниковий запис, визначення відміни і основи. В другому – Дієслово: словниковий запис, визначення дієвідміни і основи інфінітива. Наказовий спосіб. Часи недоконаного виду (Praesens. Imperfectum. Futurum I). Прикметник: словниковий запис, визначення відміни і основи. Ступені порівняння прикметників.

Цикл вправ, розроблених до кожного розділу, спрямований на засвоєння лексики і граматики, на самостійну роботу із словником, на засвоєння окремих словотворчих елементів у зіставленні з лексичними паралелями в українській і російській мовах.

Кожний розділ містить декілька варіантів тренувальних тестів для перевірки засвоєння граматичного матеріалу.

В кінці посібника пропонується тренувальна підсумкова контрольна робота для перевірки всього матеріалу, поданого у даному посібнику.

Додаток містить таблицю відмінкових закінчень іменників і латинські афоризми, які є своєрідною скарбницею античного інтелекту, складовою частиною культури народу, його неоціненним скарбом, яким він володіє з незапам’ятних часів і яким збагачує теперішні та збагачуватиме майбутні покоління людства.

Розділ 1

Теми: 1.Фонетика. Латинській алфавіт. 2. Правила наголосу.

1.Фонетика. Латинський алфавіт. Читаючи художню, наукову чи суспільно-політичну літературу, ми часто натрапляємо на крилаті вислови без перекладу й пояснень, нерідко навіть у газетах, розрахованих на найширшу аудиторію: persōna grata, alma mater, alter ego і багато інших. В примітках до тексту можна зустріти літери o.c., що означає opus citātum – цитований твір, etc. (et cetera) – і так далі, e.g. (exampli gratia) – наприклад, c. (circa) – приблизно, v.v. (vice versa) – навпаки, тощо.

Таким чином, латинська мова живе в друкованому слові; знання її сприяє розширенню загальноосвітнього кругозору, розвиває логічне мислення, йде на користь загальній мовознавчій обізнаності.

Назва “латинська” походить від племені латинів, що неселяло невеличку область центральної Італії Лацій з головним містом Рим. Разом з окською та умбрською латинська мова належить до італійської групи індоєвропейських мов.

Нижче наводиться латинський алфавіт з тією вимовою, яка була прийнята в середні віки і за традицією є найбільш поширеною в практиці викладання.

Латинський алфавіт.

Буква	Назва	Вимова	Приклади і переклад	Українська транслітерація
Aa	a	a	Audi,vidi,sile.(Слухай,дивись,мовчи)	[áуді,вíде,сíлє]
Bb	б	б	Bonis avibus.(У добру годину)	[бóніс áвібус]
Cc*	це	к,ц	Comple promissum. (Виконуй обіцяне) Cito citissime.(Дуже терміново)	[кóмплє промíссум] [цíто цітíссіме] *приголосний с вимовляється як ц перед голосними e,i,y та дифтонгами ae,oe, в інших випадках – як к.
Dd	де	д	Dicto die. (В призначений день)	[дíкто дíе]
Ee	e	e	Errata aetatis. (Помилки юності)	[еррáта етáтіс]
Ff	еф	ф	Ferro et igni. (Вогнем і мечем)	[фéрро ет íґні]
Gg	ґe	ґ	Grosso modo. (В загальних рисах; приблизно)	[ґрóссо мóдо]
Hh	га	г	Hoc age. (Роби те, за чим прийшов)	[гок áґе]
Ii*	i	і,й	Intutus amicus. (Ненадійний друг) Iuventus ventus. (Юність легковажна)	[інтýтус амíкус] [ювéнтус вéнтус] *і перед голосними вимовляється як й, в інших випадках – як і. Буква j появилася у першій половині ХVІ ст.
Kk	ка	к	Ad Kalendas Graecas. (До грецьких календ)	[ад калє´ндас ґрéкас]
Ll	ель	ль	Lux in tenebris. (Світло в імлі)	[люкс ін тéнебріс]
Mm	ем	м	Multa paucis. (Коротко і зрозуміло)	[мýльта пáуціс]
Nn	ен	н	Ne cede malis. (Не падай духом у нещасті)	[не цéде мáліс]
Oo	o	o	Odi et amo. (Ненавиджу і люблю)	[óді ет áмо]
Pp	пе	п	Pauca sed bona. (Мало, але добре)	[пáука сед бóна]
Qq*	ку	к	Qualis vita, finis ita. (Яке життя, такий і кінець)	[квáліс вíта, фíніс íта] *q вживається лише з u,вимовляється як кв
Rr	ер	р	Res siletur. (Про це не говорять)	[рес сіл´єтур]
Ss*	ес	с,з	Satis verborum. (Достатньо слів) Desinas ineptire. (Не говорив би ти дурниці)	[сáтіс вербóрум] [дезíнас інептíре] *Між голосними, а також між голосною та m або n вимовляється як з.
Tt	те	т	Tempus fugit. (Час минає)	[тéмпус фýґіт]
Uu	у	у	Uti, non abuti. (Вживати, але не зловживати)	[ýті, нон абýті]
Vv	ве	в	Verbum sat sapienti. (Розумному досить одного слова)	[вéрбум сат сапіéнті]
Xx*	ікс	кс,кз	In praxi. (На ділі; на практиці) Malum exemplum imitabile. (Поганий приклад заразливий)	[ін прáксі] [мáлюм екзéмплюм імітáбілє] *Між голосними, якщо другий голосний наголошений, вимовляється як кз.
Yy*	іпсілон	і	Usus est tyrannus. (Звичка – тиран. Тобто бійся поганої звички, як ворога)	[ýзус ест тірáннус] *Вживається в словах грецького походження.
Zz	зета	з	Qui non zelat, non amat. (Хто не ревнує, той не любить)	[кві нон зéлят, нон áмат]

Вимова буквосполучень

голосних:

ae,oe вимовляється як е: aera [éра]-ера.

Якщо ae,oe вимовляється окремо, то над е стоїть риска або дві

крапки:poēta[поéта]-поет, aër[áер]-повітря.

au,eu вимовляється як ав,ев (аў,еў), у транскрипції подаються через ау,еу:

aurum[áурум]-золото, neuter[нéутер]-ні той, ні інший.

приголосних:

ch вимовляється як х: charta[хáрта]-мапа, папір

sch вимовляється як сх: schola[схóля]-школа

ngu вимовляється двояко: перед голосними як нгв: lingua[лíнґва]-мова, перед

приголосними як нгу:angulus[áнґулюс]-кут

su вимовляється перед голосними як св: suadus[свáдус], виняток: suus,sua,suum[сýус,сýа,сýум]-свій,своя,своє

ti перед голосним вимовляється як ці: ratio[рáціо]-розум, але після букв s,t,x

вимовляється як ті: ostium[óстіум]-вхід, mixtio[мíкстіо]-суміш,

Atticus[áттікус]-аттичний, афінський

ph вимовляється як ф: physika[фíзіка]-фізика

rh вимовляється як р: rhetor[рéтор]-ритор, вчитель красномовства

th вимовляється як т: thesis[тéзіс]-тезіс

2. Наголос. Наголос у латинській мові залежить від довготи і короткості складів. Довгота чи короткість складу буває за природою і за положенням. На письмі довгота за природою позначається знаком ̅ (natūra-природа), короткість за природою – знаком ̆ (tabǔla-дошка). Довгота складу залежить від його положення в слові: закритий склад – довгий за положенням, відкритий – короткий. Довгі за природою є склади, що містять у собі дифтонги (ae,oe,eu,au): causa [кáуза]-причина, випадок; praemium [прéміум]-нагорода. Склади рахуються від кінця слова. На першому складі від кінця слова наголос не ставиться (за винятком поетичних текстів). Для визначення місця наголосу необхідно знати довготу чи короткість тільки другого складу. Якщо другий склад довгий, то наголос падає на нього (fortūna [фортýна]-доля; magister [маґíстер]-вчитель), а якщо короткий, то наголос переноситься на третій склад від кінця слова (absentĭa [абсéнціа]-відсутність). У двоскладових словах наголос ставиться на другому складі (via [вíа]-дорога.) Для правильного наголосу слід запам’ятати наголошені (-al, -ar, -at, -in, -it, - iv, -os, -ur, -ut) та ненаголошені (-ac, -ic, -id, -il, -bil, -ol, -ul, -cul) суфікси: vulgaris [вульґáріс]-звичайний, domesticus [домéстікус]-домашній, ramulus [рáмулюс]-гілочка.