2. Педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини.

Педагогу важливо розуміти мотиви дитячих вчинків і правильно їх оцінювати. Під його впливом у дошкільників посилюється здатність самостійно вирішувати, як чинити в цій чи іншій ситуації. Внаслідок конкретного мислення, недостатньої об’єктивності в оцінюванні вчинків ровесників, а також імпульсивності поведінки і наслідування, діти, особливо малюки, можуть діяти не правильно. Однак не кожен негативний вчинок є наслідком невихованості дошкільника. Тому дуже важливо з’ясувати, які мотиви спонукали дитину до дії. Тільки встановивши їх, педагог матиме змогу зрозуміти рушійні сили – правильно оцінити його і вибрати відповідні методи впливу на вихованця. Наприклад, малюк забрав іграшку у ровесника. Може здатися, що він не вихований, проте виявляється, що він хотів заспокоїти іншу дитину тією іграшкою, якою напередодні вихователька втішала його самого. Дитина вдарила ровесника. Вихователь засуджує її поведінку, однак згодом стає відомо, що цей вчинок зроблений у відповідь на образу. Звичайно такий вчинок не можна виправдати, але мотив пояснює його причину. Тому слід пояснити дитині, що так робити не можна, і підказати як треба було б вчинити у подібній ситуації.

Застосовуючи оцінку як метод виховання, педагог бере до уваги вік дітей. Так, малюків він намагається частіше похвалити, заохотити, підтримати навіть незначні спроби виявити самостійність, добре ставлення до ровесника, вміння поступитися, а також слухняність, виконавчість, дотримання встановлених правил. Це створює в них добрий настрій, бажання бути слухняними, підвищує впевненість у власних силах.

В оцінюванні вчинків старших дошкільників враховуються виявлення ними ініціативи, вольових зусиль, стриманості, вміння поводитися згідно з відомими моральними нормами як у присутності вихователя, так і залишаючись без нього. Вихователь стає вимогливішим у оцінці, стриманіше користується заохочуванням. Він висловлює незадоволення деякими дітьми, засуджуючи їх негативні вчинки. Осуд, зауваження, що звучать у його оцінках, стають для дошкільників застереженням, забороною повторювати подібні вчинки. Тому так важливо, щоб педагог виражав упевненість, що негативний вчинок випадковий, що його більше не повторить той хто провинився. За такого підходу значно легше уникати випадків негативізму, впертості. Крім того, слід пам’ятати , що засуджуючи вчинок, вихователь неповинен засуджувати саму дитину.

Народна педагогіка розглядає заохочення і покарання як дуже делікатні виховні методи, які не треба часто застосовувати. Міра заохочення чи покарання повинна точно відповідати вчинку дитини. Заохочувати слід з дотриманням високої вимогливості, а карати з виявлення поваги до особистості.

Висновок. Отже, кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, виявленість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.