Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки менеджменту та права

Кафедра іноземних мов та українознавства

Реферат «Проблеми перекладу термінів»

студентки

групи Ф-31

Сторчак К.С.

Викладач

к.ф.н, доцент

Малевич Л.Д.

Рівне 2014

ЗМІСТ

Y

ВСТУП 3

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ 4

1.1. Визначення терміна та термінології 4

1.2. Способи термінотворення 9

РОЗДІЛ 2 11

ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНІВ 11

2.1. Способи перекладу термінів 11

2.2. Проблеми перекладу термінів 12

ВИСНОВКИ 15

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 16

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ 4

1.1. Визначення терміна та термінології 4

1.2. Способи термінотворення 9

РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНІВ 11

2.1. Способи перекладу термінів 11

2.2. Проблеми перекладу термінів 12

ВИСНОВКИ 15

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 16

ВСТУП

У період стрімкого розвитку сучасної науки і техніки спостерігається гостра потреба у передачі великої кількості фахової інформації з іноземних мов. Найбільш типовою лексичною ознакою науково-технічної літератури є насиченість тексту спеціальними термінами та термінологічними словосполученнями. У зв’язку з постійним розвитком сучасної української мови з’являється все більше і більше термінів, не тільки технічних і наукових, а й економічних і юридичних.

Терміни є одиницями мовного і професійного знання, що забезпечують ефективність міжкультурної комунікації. З цієї причини найбільшу практичну значущість має переклад науково-технічних текстів.

Науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної, професійної галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів) та національну варіативність (тобто наявність різних термінів в американському, британському, канадському та інших варіантах англійської мови, що позначають одне й те ж явище, процес, об'єкт тощо).  

Темою дослідження є з’ясування проблем перекладу термінів.

Актуальність даної теми пов'язана з науково-технічним прогресом суспільства і, відповідно, з безперервним поповненням терміносистеми кожної мови, а отже, зі зростанням потреби в знаннях цього мовного прошарку.

Мета – дослідити особливості передачі іншомовних термінів українською мовою.

Предметом дослідження є особливості перекладу іноземних термінів українською мовою.

Розділ 1 особливості формування термінології

1.1. Визначення терміна та термінології

Термінологія (від лат. terminus — «кінець, межа» і гр. λογία — «наука, вчення») сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови [2]. Термін (від лат. terminus - границя - межа) - слово або сполучення слів, що позначає спеціальне поняття, уживане в науці, техніці, мистецтві. У сучасній логіці слово "термін" часто вживається як загальне ім'я "іменників" мови логіко-математичних вирахувань, що виражають при інтерпретації елементи предметної області [10,36]. Сутність мовної (а отже і термінологічної) номінації полягає в тому, щоб, відбиваючи у свідомості носіїв мови їх практичний і суспільний досвід, звертати факти позамовної дійсності в мовні значення. При цьому необхідно підкреслити, що терміноутворення являє собою процес вторинної номінації, результати якої є похідними за змістом чи морфологічним складом.

Кожне дослідження термінологічної лексики опирається на деяке визначення терміна. З питань визначення терміна, вимог, пропонованих до нього, взаємини загальнонародного слова, терміна й поняття в лінгвістичній літературі існують різні, часто протилежні точки зору. Специфіка значення слова, його відмінність як категорії мови від поняття як категорії думки проявляється у функціонуванні мови як засобу спілкування. Слово - інструмент, за допомогою якого виробляється поняття як продукт порівняльної й узагальнюючої діяльності людського розуму [3, 70].

Зміст терміна розкривається його дефініцією на основі виділення необхідних і достатніх ознак поняття. Зміст слова розкривається через його лексичне значення, що не припускає логічного виділення ознак поняття, у слові в порівнянні з терміном менш певний обсяг поняття, без застосування кількісних характеристик [7]. Значення й поняття терміна й нетерміна реалізують різний тип інформації, значення й поняття нетотожні, навіть якщо виражені терміном, а не загальнонародним словом.

Сутність визначень терміна, узятих з робіт останнього років, зводиться до того, що як ознака - найближчого родового поняття - найчастіше називають «слово або словосполучення», або «мовний знак» взагалі, а як ознаки - видових відмінностей:

1. специфіку сфери поширення;

2. особливу функцію: називну (номінативну) позначення й дефінітивну, професійну, пізнавальну, пояснювальну;

3. семантичні особливості терміна:

3.1. предмет певної області знання;

3.2. «поняття», де семантика є «точною» (з точними семасіологічними границями), «однозначною», «є дефініцією», «є системною».

Розглянемо основні ознаки науково – технічного терміна [14, 29] :

1.стилістична нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

2.точність і незалежність від контексту, термін повинен чітко передавати суть поняття задля уникнення непорозумінь та неточності;

3. тенденція до однозначності у межах певної термінологічної системи;

4. пластичність, здатність до творення похідних термінів;

5. системність - кожний термін має термінологічне значення в межах обумовленої терміносистеми;

6. стислість у плані вираження;

7. наявність визначення, яке чітко окреслює, обмежує його значення;

8. інтернаціональний характер - наявність термінів-інтернаціоналізмів в деяких випадках полегшує міжнаціональне спілкування;

9. змістовність.

У характеристику терміна треба обов'язково включати його якості (або тенденції), а у визначення терміна - тільки безперечні властивості всіх термінів. Основне в специфіці його спеціального професійного вживання - сфера його поширення обмежена певною галуззю знання. Підкреслюючи цю загальновизнану властивість терміна, не слід доводити його до крайності. Не можна погодитися з думкою, що «ні у формі, ні в змісті не можна знайти істотної різниці між словом неспеціальної загальнопоширеної лексики й словом лексики термінологічної».

Проблема граматичного складу термінологічної лексики важлива й у теоретичному, і в прикладному плані: необхідно чітко представляти, які терміни повинні втримуватися в термінологічних словниках і рекомендаціях. У лінгвістичній літературі єдиної думки по цьому питанню немає. Одні дослідники думають, що іменник є універсальним засобом для передачі всіх категорій термінологічних понять. Такі погляди ґрунтуються на теоретичній передумові високого ступеня абстракції іменників, внаслідок чого іменники є «єдиним лексико-граматичним засобом, що виражає науково-технічні поняття про предмети, якості, дії...» [8,171], а дієслова, прикметники й прислівники є тільки «словоформами метамови».

На думку інших учених, у контексті роль термінів грають слова різних частин мови. В. П. Даніленко, посилаючись на Д. С. Лотте, що вказував, що «...термінуються наступні основні категорії понять: процеси (явища), предмети, властивості, одиниці виміру», у своїх роботах порушує питання про можливості вживання різних частин мови у функції термінів не в теоретичному плані, а внаслідок спостереження реального функціонування їх у наукових текстах. Тут важливо згадати про різні ступені номінативності чотирьох основних частин мови (іменника, прикметника, дієслова й прислівника).

Незважаючи на те що питання про функціонування дієслів, прикметників і прислівників як термінів, безсумнівно, багато в чому більше складне, ніж в іменників, проте з цього ще не слід робити висновок, начебто ці частини мови не можуть бути «теперішніми» термінами, а являють собою всього-на-всього «словоформи метамови». Склад термінології з погляду частин мови неоднорідний, і англійська термінологія підмови математичної логіки є тому підтвердженням.

У текстах зустрічаються:

1. Дієслова, що мають вузькоспеціальне логіко-математичне значення: r well orders x - r цілком упорядковує х, r is connected in x - r зв'язане в х, to discharge - усувати; to map - відображати.

2. Прикметники, які не можуть субстантивуватися: autonymous – автономний, dual-converse - зворотньо-двоїстий, autological - автологічне.

3. Прикметники, які вживаються в термінологічних сполученнях як терміноелементи: calculable – обчислювальний, informal – змістовний, arithmetic, number-theoretic – арифметичний, decidable, solvable - розв'язний.

4. Прислівники, які можуть бути використані в термінологічному змісті: antilexicographically - антилексикографічно.

Матеріал дозволяє погодитися з висновками М. Б. Воробйової, зробленими в області французької математичної підмови: «Іменники й прикметники більше «спеціалізовані», чим дієслова й прислівники, і тому мають більшу тенденцію перетворюватися в терміни...». Однак можна не погодитись з тим, що «для математичного добутку характерний лише підбір дієслів, які зустрічаються, як правило, і в інших стилях мовлення», оскільки наведені дієслова підмови математичної логіки здобувають у текстах даної підмови особливе значення, відмінне від того, у якому вони вживаються в інших мовних стилях. Ці дієслова можна вважати термінологізованими в підмові математичної логіки.

Отже, у даній підмові йде процес формалізації деяких частин мови, перетворення їх у терміни. Цей процес насамперед торкається іменників, що описують предмет наукового дослідження, потім прикметники, що виражають властивості предметів, якоюсь мірою зачіпаються дієслова, що позначають операції над об'єктами, і прислівника. Загальна тенденція до номіналізації стилю наукової літератури у великому ступені характерна для логіко-математичних текстів. Номіналізований стиль більше зручний і легкий для авторів - безособовість дає йому відносну волю від граматичного часу. Він більше абстрактний. Багатство засобів вираження більше властиво вербальному стилю, що привабливо для художнього слова. Учений прагне уникати проявів свого «я», номіналізація допомагає додати його працям спеціальний, професійний характер. У цьому ми вбачаємо причини зростаючої тенденції до номіналізації стилю мови науки. У цьому контексті, доцільними буде розглянути лексико – семантичні процеси термінології:

1. омонімія у термінології спостерігається у випадках, коли при виникненні розбіжності між значеннямиполісемічного слова, втрачається їх спільна основа. Наприклад, термін finish (від лат.«finis») має такі значення: у техніці — «обробка, поліровка», у текстильній промисловості — «чистота поверхні»;

2. антонімія у термінології зустрічається у випадках, коли терміни позначають протилежні поняття, але їх семантичний зміст співвідноситься і окреслює один і той самий рід явищ (гіпердинаміка — гіподинаміка);

3. полісемія у терміносистемах виникає у результаті здатності одного мовного знаку відповідати декількомзначенням, що історично обумовлені або взаємопов'язані за змістом та походженням (пара черв'ячна- «з'єднувальний механізм між валом і колесом» ; пара малозносна — «матеріал, метали, що використовуються у механізмах з метою зменшення їх зношування»);

4. паронімія технічних термінів — це явище часткової звукової подібності між термінами при повній або частковій семантичній відмінності (метил — метилен).

У визначенні терміна немає цілковитої одностайності. Основну функцію терміна В. В. Виноградов вбачає у визначенні певного поняття. Б. М. Головін визначає термін як «слово чи словосполучення, що має професійне поняття й застосовується в процесі і для пізнання та освоєння певного кола об'єктів і відношень між ними – під кутом певної професії».  Такої самої думки дотримуються С. М.Бурдін, Я.А. Климовицький, О.В. Суперанська. У визначенні сутності терміна на першому плані перебуває співвідношення терміна й поняття, тому що будь-яка наука є чіткою системою взаємопов'язаних між собою понять, виділення яких відбувається на основі наукового узагальнення ознак.Термінологія в певному змісті являє собою мову науки. У мові науки є своя морфологія, словотвір, синтаксис і стиль (або стилі), а також свої явища, своя синхронія й діахронія, свої типології, порівняльні ареальні явища, своя зовнішня й внутрішня лінгвістика [10, 207].