179

Тема 7 фінанси підприємств комунального господарства

7.1. Поняття комунальної власності, суб'єкти та об’єкти, форми комунальних підприємств.

7. 2. Особливості функціонування комунальних підприємств, планування доходів та витрат на їх фінансування.

7.3. Склад витрати підприємств комунального господарства та фінансові результати їх діяльності.

7.1. Поняття комунальної власності, суб'єкти та об’єкти, форми комунальних підприємств.

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна форма власності – комунальна форма, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив (територіальна громада).

Зупинимось на короткій історії становлення комунальної власності на території України.

Комунальна форма власності з'являється на українських землях наприкінці ХІХ ст. у період їх входження до складу двох імперій: Австро-Угорської та Російської. Існування особливої комунальної власності територіальних громад підтверджували й акти Української Центральної Ради та інших вищих органів державної влади періоду національно_визвольної боротьби 1917-1921 рр. З утвердженням радянської влади на більшій території України (1920_1921) комунальна власність, як і місцеве самоврядування, були скасовані, а сама власність передана у володіння радянської держави. На західноукраїнських землях комунальна власність зберігалась до 1939-1940 рр., поки ці землі не були приєднані до Радянського Союзу.

В Законі Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 року вже виділялось поняття «комунальна власність», проте розмежування між державною та комунальною ще не відбувалось.

У пострадянський період термін "комунальна власність" вперше з'явився в Законі України "Про власність", прийнятому Верховною Радою України 26 березня 1991 р.

Відповідно до ст. 31 цього закону, в Україні поряд із загальнодержавною власністю з'явилась і державна комунальна власність як власність окремих адміністративно-територіальних одиниць. Фактично назва "державна комунальна власність" відображала нерозмежованість об'єктів державної і, власне, комунальної власності. Конституція України 1996 р. уточнила форми власності в державі, зокрема, вона визнала комунальну власність як самостійну і незалежну від держави форму публічної власності. В Основному Законі інститут комунальної власності набув не тільки юридичного визнання, але й певних гарантій реалізації [50].

Статтею 142 Конституції Укр аїни фактично визначено приблизний перелік об'єктів права комунальної власності. До цих об'єктів відносяться рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад [12].

Конституція України закріпила статус комунальної власності як складного конституційно-правового інституту, функціонування якого залежить від багатьох суб'єктів конституційного права: громадян, територіальних громад, органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади тощо. По суті, Конституція заклала такі основи реалізації комунальної власності, які дають змогу з допомогою конституційно-правових важелів гарантувати її належне та конституційне використання.

Серед нормативно-правових актів, які регулюють дане питання особливе місце займає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997р. Цей закон, з одного боку, відтворює положення Конституції, а з іншого - їх конкретизує та деталізує [27].

Зокрема, згаданий Закон України визначає, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким, відповідно до Конституції України, здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи.

Отже, відповідно до закону 1997 р., сьогодні на рівні областей та районів немає об'єктів комунальної власності області чи району, а є тільки об'єкти спільної комунальної власності територіальних громад - відповідної області чи району.

Суб’єкти господарювання комунального сектору економіки – це суб’єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів [20, с. 438].

Об'єктами права комунальної власності є:

• кошти місцевих бюджетів;

• рухоме і нерухоме майно,

• об'єкти житлово-комунального господарства;

• майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

• майно комунальних підприємств;

• місцеві енергетичні системи;

• транспорт;

• системи зв'язку та інформації;

• інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

На відміну від практики більшості зарубіж­них розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної пере­дачі із загальнодержавної до комунальної власності. У зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом вику­пу об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

За організаційно-правової формою власності сьогодні в Україні виділяють три форми комунальних підприємств:

Унітарне комунальне підприємство - це підприємст­во, не наділене правом власності на закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може бути роз­поділене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому підприємстві і його працівники. Майно унітарного комуналь­ного підприємства використовується на основі права господар­ського відання або на основі права оперативного управління.

Комунальним акціонерним товариством є товари­ство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство не­се відповідальність за зобов'язаннями лише майном то­вариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями то­вариства лише в межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100 відсотками акцій акціоне­рного товариства або лише їхньої частиною. Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому по­над 50 відсотків акцій належить органу місцевого самовряду­вання. Органи місцевого самоврядування можуть бути учас­никами як відкритих, так і закритих акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відпові­дальністю є товариство, котре має статутний фонд, розпо­ділений на частини, розмір яких визначається статутними до­кументами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фон­ду. У випадках, визначених статутними документами, учас­ники товариства з обмеженою відповідальністю, котрі не по­вністю вклали свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства в межах внесеної суми. Органи місцевого само­врядування можуть володіти статутним фондом товариства з обмеженою відповідальністю повністю або частково. Кому­нальним вважається товариство з обмеженою відповідальні­стю, якщо орган місцевого самоврядування володіє більш ніж 50 відсотками його статутного фонду [43, с.456].

Органам місцевого самоврядування забороняється бути учасниками товариств із додатковою відповідальністю, повних товариств, а також командитних товариств (товариств на довірі).

У зв'язку із запровадженням комунальної власності територіальної громади запропоновано на загальнодержавному рівні проводити інвентаризацію її об'єктів та складати їхній єдиний реєстр. Проблеми управління комунальною власністю є найскладнішими для системи місцевого самоврядування. Далеко не у всіх територіальних громадах наведено належний облік об'єктів комунальної власності, проведена їх фінансово-економічна оцінка тощо. Тому, виникають ситуації, що за умови оформлення документів про підтвердження права власності сільська чи районна рада дізнається що об’єкт є під заставою в комерційному банку, чи ще парадоксальніше при розпаюванні майна кооперативного сільського господарського підприємства на будівлю, де міститься сільська рада, є приватний власник.