Особливості передачі російської букви «и» українською мовою

Найчастіше російська буква «и» в основах власних назв передається як «і»: Нікітін, Ніколаєв, Сахалін, Тагіл. «И» з’являється лише тоді, коли вимова [і] в українському контексті неможлива, а саме:

а) після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Приморськ; Ратников, Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немає префікса прі- (за винятком слів прірва, прізвище, прізвисько) і суфіксів -ік-, -іч-, -іц-, -іщ-);

в) якщо в споріднених українських словах виступає «и»: Миргородський, бо мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г) у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских – Легких, Польських.

Особливості передачі російського звука [е] українською мовою

Найчастіше в основах власних назв російський звук [е] передається

як «е»: Державін, Нева, Онегін. Буква «є» можлива лише як форма передачі м’якої вимови попереднього приголосного звука:

а) у суфіксах -єв- або -єєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Малєєв, Корнєєв, Соболєв, Фадєєв (але: Лазарев, Плещеєв);

б) якщо в споріднених українських словах виступає постійний «і»: Бєликов, бо білий; Мєшков, бо мішок; Мєркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища суто українські).

Російську букву е передаємо через е, якщо в споріднених українських словах е чергується з і: рос. Лебедев – укр. Лебедєв (бо лебідь – лебедя), рос. Хмелёв – укр. Хмельов (бо хміль – хмелю).

Особливості вживання звертань і творення імен по батькові

При звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із закінченнями -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (товаришу, Юрію, Іване) і -о, -е (-є), -ю – в іменниках першої і третьої відміни (Варваро, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає таких форм: при звертанні на ім’я й по батькові – Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані – Шановний пане Андрію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно тощо).

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: пане лейтенанте (лейтенант), добродію опоненте (опонент).

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: друже Максиме, пані Валентино, товаришу Віталію.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Іванченко, добродійко Ткачук, товаришу Яворницький.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Івановичу, Ілле Михайловичу, Олено Сергіївно.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Степанович, Ігорович, Юрійович, Євгенович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич (і Лукович), Сава – Савич (і Савович), Хома – Хомич (і Хомович), Кузьма – Кузьмич (і Кузьмович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає -ій – Григорович, а до основи імені Микола додається -ай – Миколайович (і рідко – Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а): Антон – Антонівна, Олексій – Олексіївна, Євген – Євгенівна, Ілля – Іллівна, Євгеній – Євгеніївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків – Яківна, Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (і рідко – Миколівна).