1.2. Класифікація і структура основних фондів

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації і автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на 2 групи:

1. Основні виробничі фонди;

2. Основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь в процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств – до 85-90%.

Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва і не створюють вартості Їх вартість не підлягає амортизації. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпеченості ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. Сюди відносять будівлі, споруди і фонди житлового і комунального господарства і побутового обслуговування населення, організації культури і мистецтва, охорони здоров'я, фізкультури і соціального забезпечення.

Аграрні підприємства крім сільськогосподарської, можуть виготовляти і інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом.

Тому виробничі основні фонди підрозділяються на фонди сільськогосподарського і не сільськогосподарського призначення.

1. Виробничі фонди сільськогосподарського призначення. До них відносять: виробничі сільськогосподарські будівлі, споруди, передаточні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні культурні насадження, капітальні витрати по поліпшенню земель, інструмент і інше.

Названі основні виробничі фонди об’єднуються в 3 групи: фонди рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення.

2. Виробничі фонди несільськогосподарського призначення. До них відносять будівлі, споруди, передаточні пристрої, машини і обладнання промислово-виробничих об'єктів, будівництва, торгівлі і громадського харчування.

Ці фонди певною мірою характеризують ступінь агропромислової інтеграції і диверсифікації виробництва.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» відносять матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів визначають в кожному підприємстві такі важливі економічні показники, як фондозабезпеченість і фондоозброєність праці.

Фондооснащеність – це відношення середньорічної вартості виробничих основних фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь.

Її визначають як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність праці – відношення вартості основних фондів до середньорічної кількості працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві.

Господарства дуже різняться за цими показниками. З підвищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється економічний стан господарства.

Крім того, на ефективність сільськогосподарського виробництва істотно впливає і структура основних виробничих фондів.

Під структурою розуміють процентне співвідношення окремих видів до загальної їх вартості.

Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікують за такими групами:

- земельні ділянки;

- капітальні витрати на поліпшення земель;

- будівлі, споруди і передаточні пристрої;

- машини і утстакування;

- транспортні засоби, інструменти, інвентар;

- робочі і продуктивні тварини;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

Основні засоби відображаються в активі балансу і розділі 1 «Необоротні активи» за первісною і залишковою вартістю.

Будь-який об'єкт основних засобів визнається активом лише в тому разі, якщо існує упевненість отримання підприємством у майбутньому певної економічної вигоди від його використання і коли вартість цього об’єкту достовірно визначена.

При оцінці структури основних виробничих фондів потрібно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому з різною активністю впливають не кінцеві результати господарювання.

Кращих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені активними основними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.

Дуже важливо встановити раціональне співвідношення між окремими структурними элементами основних фондів і насамперед між тими з них, технічна ефективність використання яких взаємозумовлена.

Структура основних фондів змінюється як в динаміці, так і залежно від спеціалізації господарства.

Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної галузі, місцевих природних умов.