- •2. Необхідність, зміст і роль соціальних позабюджетних фондів
- •3. Становлення та розвиток соціальних позабюджетних фондів
- •4. Загальна характеристика функціонування соціальних позабюджетних фондів
- •5. Пенсійний фонд України: джерела формування доходів та напрями витрачання коштів
- •6. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням: фінансові аспекти діяльності
- •7. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •8. Основи фінансової діяльності суб’єктів підприємництва
- •9. Методи організації фінансової діяльності підприємств
- •10. Джерела формування та класифікація фінансових ресурсів підприємств
- •11. Формування фінансових результатів господарської діяльності.
- •12. Основи організації фінансів суб'єктів підприємництва – фінансових установ
- •13. Фінанси організацій і установ, створених органами виконавчої влади
- •14. Фінанси некомерційних організацій – об’єднань громадян
- •15. Фінансова діяльність підприємців – фізичних осіб.
- •16. Соціально–економічний зміст фінансів домогосподарств.
- •17. Фінансові ресурси населення: поняття та структура.
- •20.Соціально-ек зміст страхування
- •22.Принципи страхування:
- •23.Класифікація страхування
- •25. Поняття страхового ринку
- •28. Структура фін ринку:
- •29.Інструменти фінансового ринку
- •32.Ринок цінних паперів, його особливості
- •33.Фінансові посередники на ринку цінних паперів
- •34.Фондова біржа, її роль на ринку цінних паперів
25. Поняття страхового ринку
Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.
Поняття «страхового ринку» можна розглядати з таких позицій:
- як сферу економічних відносин, де об’єктом купівлі–продажу є страховий захист та формується попит і пропозиція на нього;
- як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізичних осіб;
- як соціально–економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь в реалізації страхових послуг;
- як сукупність страхових організацій і страхових послуг;
- як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків.
Об’єктивними умовами функціонування страхового ринку є наявність:
- потреби в страхових послугах;
- об’єктів страхування, що мають споживчу вартість;
- суб’єктів страхування, що здатні задовольнити потреби або їх споживати.
Об’єктом страхового ринку є:
страхові продукти – специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку).Перелік видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.
За характером здійснюваних операцій страхові компанії поділяються на: спеціалізовані – такі, що спеціалізуються виключно на операціях страхування; універсальні, що виконують різні види страхування;перестрахувальні, які здійснюють страхування великих і небезпечних ризиків.
Товариства взаємного страхування (ТВС)-форма організації страхування на основі створення страхових фондів шляхом пайової участі членів товариства. Страхувальникам належать усі активи товариства. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа.
На страховому ринку України функціонують такі об’єднання страховиків: Ліга страхових організацій України,Моторне страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське бюро України, Асоціація «Українське медичне страхове бюро».
За територіальною ознакою розрізняють національний, регіональний та світовий страхові ринки.За галузевою – страховий ринок поділяють на ринок страхування життя та ринок загальних (ризикових) видів страхування (майнового, особистого, відповідальності) .
Страхові компанії, як правило, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предметом конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна – врівноваженістю попиту і пропозиції.
26.Державний нагляд за страховою діяльністю здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг , а саме Департамент страхового регулювання та нагляду.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, виконує такі функції:
1. Нормативно–правове регулювання у сфері страхування:
розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, які належать до компетенції уповноваженого органу; узагальнення практики страхової діяльності на страховому ринку, розроблення і подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;прийняття у межах своєї компетенції нормативно–правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;встановлення правил формування, обліку і розміщення резервів та показників звітності.
2. Нагляд за учасниками страхового ринку:
1) реєстрація:
ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та страхових і перестрахових брокерів;
видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;
реєстрація правил (умов) добровільного страхування, на які видається ліцензія;
реєстрація змін та (або) доповнень до правил добровільного страхування у разі запровадження страховиком нових правил страхування чи внесення змін та (або) доповнень;
2) ліцензування страхової діяльності;
3) контрольно–наглядова функція:
проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
проведення аналізу додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;
здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками.
3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування:
забезпечення проведення дослідницько–методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю; проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності; участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницькій діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду; здійснення організаційно–методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
27.Суть, функції і роль фінансового ринку в державі з ринковою економікою
Фінансовий ринок - виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи.
За своєю економічною сутністю фінансовий ринок – сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні фінансові послуги, пов’язані з купівлею-продажем фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки
З організаційного погляду фінансовий ринок – сукупність фінансових інституцій, які спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників, і навпаки. Це банківські установи, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії тощо.
Метою функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення тимчасово вільних коштів Як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не має можливості їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно.
Фінансовий ринок виконує такі основні функції:
– активна мобілізація тимчасово вільного капіталу з різних джерел;
– ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу між численними кінцевими його споживачами;
– визначення найефективніших напрямів розміщення капіталу з позицій забезпечення високого рівня його дохідності;
– формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги;
– здійснення кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями фінансових інструментів;
– створення умов для мінімізації фінансових ризиків;
– прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.
