16.4.2 Аналіз продуктивності праці

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, середньоденна і середньочасовий виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції визначеного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції визначеного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці визначеного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Для розрахунку продуктивності праці застосовують формулу:

ПП= ТП / Ч ,

де ПП – продуктивність праці, грн/чол.;

ТП – товарна продукція, грн.;

Ч – чисельність працюючих, чол.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від виробіток робітників, але і від питомої ваги останніх у загальній чисельності персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Фактори, що впливають на річний виробіток представлені на рис.16.6.

Звідси факторна модель для показника середньорічного вироблення буде мати такий вигляд:

РВ= ПВ х Д х Т х К_г х Ц_с ,

де ПВ - питома вага робітників в загальній кількості працюючих;

Д - кількість відпрацьованих днів за рік одним працівником;

Т - середня тривалість робочого дня;

К_г - кількість виробленої продукції;

Ц_с- середньозважена ціна виробленої продукції.

Рис 16.6 - Взаємозв'язок факторів, що визначають середньорічний виробіток продукції працівником підприємства

Розрахунок впливу цих факторів може бути проведений способами ланцюгової підстановки, абсолютних разниц, відносних разниц або інтегральним методом.

Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або весь обсяг виготовленої продукції.

Трудомісткість одиниці продукції (ТЕ) розраховується відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції (ФРЧ) до обсягу його виробництва (VВП) у натуральному або умовно-натуральному вимірі.

ТЕ_i = ФРЧ_i / VВП_i ,

де ТЕ_i - трудомісткість і-ої одиниці продукції

ФРЧ_i – фонд робочого часу на виготовлення i-го виду продукції;

VВП_i – кількість i-го виду продукції одного найменування в натуральному вираженні.

Зниження трудомісткості продукції – найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Ріст продуктивності праці відбувається в першу чергу за рахунок зниження трудомісткості продукції. Досягти зниження трудомісткості можливо за рахунок упровадження заходів НТП, механізації й автоматизації виробництва і праці, а також збільшення кооперованих постачань, перегляду норм виробітку і т.д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану по її рівні, причини її зміну й впливу на рівень продуктивності праці. Якщо можливо, варто зрівняти питому трудомісткість продукції по інших підприємствах галузі, що дозволить виявити передовий досвід і розробити заходу щодо його впровадження на аналізованому підприємстві.

Приклад.

Таблиця 16.14 -Оцінка динаміки й виконання плану  за рівнем трудомісткості продукції

Показник	Минулий рік	Звітний рік		Ріст рівня показника, %
		План	Факт	План до минулого року	Факт до минулого року	Факт до плану
Товарна продукція, т.грн. Відпрацьовано всіма робітниками людино-годин Питома трудомісткість на 1 тис. грн., ч Середньочасовий виробіток, грн.	80200 2986120 37,23 26,86	81600 2896000 35,48 28,18	81640 2765400 33,87 29,52	101,7 97,0 95,3 104,91	101,8 92,6 90,97 109,90	100,05 95,5 95,46 104,75

Плановий приріст продуктивності праці (годинної виробітки) за рахунок зниження трудомісткості продукції:

 .

Фактичний ріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості до рівня минулого року:

 .

План по зниженню трудомісткості перевиконаний на 4,33% (95,3%-90,97%), у результаті чого середньогодинна виробітка продукції зросла на 5,01% (9,92%-4,91%).

Знаючи, як змінилося середньочасова виробітка, можна визначити зміну трудомісткості продукції:

 ;

 ;

 .

По результату проведеного аналізу можна зробити висновок, що між трудомісткістю продукції й рівнем продуктивності праці існує зворотно пропорційна залежність. Тому загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих же факторів, що й середньогодинна виробітка робітників.

У процесі наступного аналізу вивчають показники питомої трудомісткості по видах продукції. Зміна середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня по окремих видах продукції (ТЕ_i) і структури виробництва (УД_i). При збільшенні питомої ваги більше трудомістких виробів середній її рівень зростає й навпаки:

_.

Вплив цих факторів на середній рівень трудомісткості можна визначити методом ланцюгової підстановки через середньозважені величини:

;

 ;

.

Зміна в рівні трудомісткості не завжди оцінюється однозначно. Трудомісткість може зростати при значній питомій вазі знову освоюваної продукції або поліпшенні її якості. Щоб домогтися підвищення якості, надійності й конкурентноздатності продукції, потрібні додаткові витрати коштів і праці. Однак виграш від збільшення обсягу продажів, більше високих цін, як правило, перекриває програш від підвищення трудомісткості виробів. Тому взаємозв'язок трудомісткості продукції і її якостей, собівартості, обсягу продажів і прибутку повинна перебувати в центрі уваги аналітиків.

На закінчення аналізу визначають резерви зниження питомої трудомісткості продукції по окремих виробах і в цілому по підприємству:

Ете

 ,

де Т_ф – фактичні витрати робочого часу на випуск продукції,

Т_н – витрати робочого часу, зв'язані зі зниженням трудомісткості,

Т_д – додаткові витрати робочого часу, пов'язані із впровадженням заходів щодо зниження трудомісткості.

ВП_ф – фактичний обсяг валової продукції;

ВП_н – обсяг валової продукції, отриманий у зв'язку зі зниженням трудомісткості.