14.5 Організація розрахунків підприємства з контрагентами

Форми безготівкових розрахунків

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних зобов’язань в грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот. Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми : безготівкову і готівкову. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддається перевага. Це пояснюється тим, що за використання розрахунків в цій формі досягають значної економії витрат на їх здійснення.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; розрахунковими чеками; акредитивами; платіжними вимогами.

Платіжне доручення являє собою письмове доручення підприємства або організації банку, що його обслуговує, про перерахування (переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок постачальника або іншого одержувача. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис.14.1).

1

2

3 5 8

6

Рис. 14.1 - Розрахунки платіжними дорученнями

1 – відвантаження постачальником продукції, виконання робіт або надання послуг; 2 – виставлення постачальником рахунку-фактури за продукцію, роботи, послуги; 3 – подання покупцем в банк, що його обслуговує, платіжного доручення; 4 – списання банком покупця коштів з його рахунку; 5 – повідомлення банком покупця – власника рахунку про списання коштів; 6 – передача банком покупця електронним зв’язком або надсиланням платіжного доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – зарахування банком постачальника коштів на його рахунок ; 8 – повідомлення банком постачальника про надходження коштів на його розрахунковий рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

Доручення виписується на бланку стандартної форми, де зазначаються: одержувач коштів, його адреса, найменування і місцерозташування банку, в якому йому відкрито рахунок, вид платежу (найменування товарів, робіт, послуг, інших платежів, зв які перераховуються кошти), сума платежу. Доручення підписується посадовими особами підприємства, які мають право розпоряджатися банківським рахунком, і скріплюється печаткою підприємства. До виписки платіжного доручення фінансова служба підприємства організовує перевірку обгрунтованості платежу, дотримання постачальникомем коштів договірних умов; до цієї роботи залучаються відповідні функціональні підрозділи підприємства (відділи постачання, виробничо-технічні служби, бухгалтерія, у разі необхідності – юридичний відділ).

Розрахунки платіжними дорученнями мають переваги у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме: відносна простота і швидкість документообороту; прискорення руху коштів; можливість використання цієї форми розрахунків по нетоварним платежам (до бюджету, цільовим державним фондам, кредитним установам, за банківськими позичками).

П латіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Перша або верхня частина – це вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому згідно з договором продукції, виконаних робіт або наданих послуг. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за наступною схемою (рис.14.2).

Рис.14.2 - Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1 – відвантаження постачальником продукції покупцеві; 2 – передача платіжної вимоги-доручення на оплату; 3 – передача покупцем платіжної вимоги-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 – списання банком коштів з рахунку покупця ; 5 – сповіщання банком випискою покупця – власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 – направлення банком покупця в банк постачальника платіжної вимоги-доручення; 7 – зарахування банком постачальника коштів на рахунок постачальника; 8 – сповіщання банком постачальника про надходження коштів на його рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

У платіжній вимозі-дорученні вказуються найменування та адреси постачальника і платника, найменування і місце розташування банку постачальника і банку платника, найменування товару (робіт, послуг), сума коштів, яку повинен перерахувати платник. Друга або нижня частина платіжної вимоги-доручення – це доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку коштів на рахунок постачальника.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником (заповнюється перша частина) і надсилається покупцеві безпосередньо у комплекті з розрахунковими і відвантажувальними документами, які передбачені угодою сторін (доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах). У разі згоди оплати платіжну вимогу-доручення платник заповнює другу частину цього документа і здає його (за наявності грошей на поточному рахунку) в обслуговуючий банк для перерахування коштів. Вимоги-доручення можуть подаватися платниками у банк лише протягом 20 календарних днів від дня їх виписки.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи або надані послуги. Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право відмовитися від акцепту цього документу, коли товари(послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони не доброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару.

Позитивними якостями розглянутої форми розрахунків є: більша відповідність фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; прискорення оформлення розрахункових документів; здійснення платежу за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Платіжна вимога – це платіжний документ, який використовується для здійснення примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників стягувачами, яким закон надає право таких дій. Операції з примусового стягнення банки, як зазначалося, виконують лише на підставі виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій до власників банківських рахунків і в межах залишку коштів на цих рахунках. Платіжна вимога вміщує реквізити, які несуть інформацію про стягувача, платника, їх банки, суму, яка підлягає безспірному списанню, а також про характер стягнення (призначення платежу). Обов’язковою умовою виконання банком безспірного стягнення є подача стягувачем разом з платіжною вимогою документів, які є законною підставою для здійснення примусового списання коштів.

У практиці розрахунків певного поширення набули дві форми розрахунків, які гарантують платіж постачальнику шляхом депонування коштів платника на окремих рахунках у банку. Це розрахунки чеками та акредитивами.

Розрахунковий чек – це письмове розпорядження чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека. Чек являє собою документ, що виписується платником на бланку спеціальної форми. Книжки з чеками (чекові книжки) підприємства одержують в обслуговуючому банку. Чек передається платником підприємству безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і не лімітованих книжок.

Грошові чеки приміняються тільки для отримання підприємствами з рахунків в банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

2

1

9 6 3

4

7

Рис. 14.3 - Розрахунки чеками

1 – передача постачальником товару покупцеві; 2 – передача покупцем чека постачальнику; 3 – передача постачальником чека у свій банк; 4 – направлення банком постачальника чека для оплати в банк покупця; 5 – списання банком платника коштів з його рахунку ; 6 – повідомлення банком платника про списання коштів; 7 – переказ банком платника банку постачальника відповідних коштів; 8 –зарахування банком постачальника коштів на рахунок постачальника; 9 – повідомлення банком постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Перевага чекової форми розрахунків - це відносна швидкість розрахунків і надходжень коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принципові недоліки цієї форми: недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунку чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Акредитив – це розрахунковий документ (грошове зобов’язання банку), який видається банком за дорученням клієнта на користь його контрагента сплатити кошти постачальникові (або надати повноваження банку постачальника здійснити такий платіж) на умовах пред’явлених документів, передбачених відповідно з договором між контрагентами.

Кошти платника за акредитивної форми розрахунків можуть депонуватись у його банку (банк-емітент), або в банку постачальника (виконуючий банк). Це залежить від наявності або відсутності кореспондентських відносин між банками та умов розрахунків між ними. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Здійснення розрахунків по акредитивній формі представлено на рис .

6

1 3 7 5 10

4

2 8 9

Рис. 14.4 - Розрахунок з використанням акредитива

1 – доручення покупцем банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 – відкриття акредитиву банком покупця ; 3 – сповіщання банком покупця про відкриття акредитива; 4 – повідомлення банком покупця банку постачальника про відкриття акредитива постачальника на конкретну суму; 5 – сповіщання банком постачальника про відкриття акредитива; 6 – відвантаження товару; 7 –повідомлення покупцем банку про виконання умови акредитива, тобто дається наказ на розкриття акредитива; 8 – переказ банком покупця банку постачальника суми коштів з акредитива; 9 – зарахування банком постачальника коштів на рахунок постачальника; 10 – повідомлення банком постачальника про це свого клієнта.

Розрізняють два види акредитивів.

Покритий акредитив передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти в банк постачальника на окремий балансовий рахунок “Акредитив”.

Непокритий акредитив передбачає гарантування банком платежів постачальнику. В цьому разі акредитив відкривається без бронювання коштів; оплата за такими акредитивами, у разі тимчасової відсутності коштів на поточному рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту, тобто банк-емітент дає банку – виконавцю право списувати платежі на користь постачальника зі свого кореспондентського рахунку.

В угоді між постачальником і покупцем указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Акредитивна форма розрахунків дає постачальнику впевненість на своєчасну оплату за відвантажений товар. Для постачальників це надійна форма розрахунків, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує в цілому оплату. Для покупця акредитивна форма розрахунку не вигідна із-за вилучення з обороту коштів на певний час, що може погіршити фінансове становище підприємства – покупця.

Вексельна форма передбачає розрахунки між постачальником і покупцем з відстрочкою платежу, які оформляються векселем.

Вексель – це цінний папір, письмове безумовне боргове зобов’язання чітко встановленої форми, яке засвідчує обов’язок боржника (векселедавця) сплатити певну грошову суму в визначений строк і у відповідному місці своєму кредитору, власнику векселя (векселедержателю). Це – свідоцтво позабанківського товарного кредиту, що широко використовується в ринковій економіці (в тому числі у міжнародній торгівлі). Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією.

Номінальна сума векселя – сума, яка підлягає сплаті за векселем (без урахування обумовлених у тексті векселя процентів). Повна сума векселя включає номінальну та обумовлені у векселі проценти.

Розрізняють 2 різновиди векселя – простий (соловексель) і переказний вексель (тратта). У простому векселі міститься нічим не обумовлена обіцянка векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселедержателю суму боргу. В ньому фіксуються найменування боржника і кредитора, строк платежу, є підпис векселедавця і його печатка. Переказний вексель виписує і підписує кредитор (трасант); він являє собою наказ боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк вказаної суми третій особі (ремітенту). Переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Через акцепт (згоду) платник приймає на себе зобов’язання сплатити вексель у строк. При незгоді платити за векселем платник виписує і нотаріально засвідчує вексельний протест. Вексель може бути гарантований банком. Банківська гарантія платежу за векселем має назву аваль, вона передбачає відповідальність банку аваліста перед векселедержателем за сплату боргу у встановлений строк, сприяє розвитку вексельного обігу.

Векселі по суті являють собою кредитні гроші. Ними можна вести розрахунки, бо вони можуть передаватися від одного векселедержателя до іншого за допомогою передавального напису – індосаменту, тобто виступають як засіб платежу. Причому з кожним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя, бо якщо попередній індосант (юридична особа, яка вчинила індосамент) виявився неспроможним боржником, вимога оплати буде пред’являтися кожному наступному. Тобто векселедержатель має право у разі регресу – право зворотної вимоги. Він має право у разі неможливості отримати платіж за векселем у строк притягувати попередніх індосантів до відповідальності й вимагати сплати вексельної суми від кожного з них.

В Україні нині набувають певної популярності прості векселі. Обіг простого векселя приведено на рис. 14.5.

1

2

3

4

Рис. 14.5 - Простий вексельний обіг

1 – передача векселя покупцем(векселедавцем); 2 – предявлення векселя власником векселя (ремітентом) до акцепту; 3 – погашення векселя векселедавцем і передача його ремітенту; 4 –вручення власником векселя (ремітентом) погашеного векселя векселедавцю.

Вексель можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують “розрахункові” векселі, які купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми.

Перевагою простого векселя є досить прості правила його обігу. Векселодавець являється прямим боржником і він зобовязаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель(тратта) - документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і одержувача платежу (ремітента).

Трасант- особа, що видає трату, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату – боржнику векселедавця-сплатити в установлений термін визначену в векселі суму третій особі (ремітенту) або предявнику тратти.

Ремітент власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу – комісійну винагороду за надану банком послугу.

Суть трохсторонніх відносин полягає в наступному: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Обіг переказного векселя представлено на рис. 14.6.

1

2

3

4

5

Рис. 14.6 - Переказний вексельний обіг

1 – трасировка підприємством А переказного векселя на користь банку з метою погашення кредиту; 2 – надання банком підприємству суми кредиту; 3 – відвантаження підприємством А товару підприємству Б; 4 – пред’явлення банком підприємству Б векселя для акцепту; 5 – сплата трасатом грошей банку за векселем.

Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі – як записи на електронних рахунках.

В господарській діяльності України і в міжнародних розрахунках застосовуються досить різноманітні векселі.