14.3 Фінансова політика фірми та основні види фінансування

Формування фінансової політики фірми передбачає вирішення таких завдань:

1. визначення потреби фірми у фінансових ресурсах, що вимагає визначення видів і джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх), які максимально відповідають інтересам підприємства;

2. визначення реальних альтернативних джерел фінансування;

3. забезпечення практичного одержання фінансових ресурсів з вибраних джерел;

4. ефективне використання одержаних фінансових ресурсів.

Важливим завданням фінансового менеджменту є розробка критеріїв вибору джерел зовнішнього фінансування. При виборі джерел фінансування фірми виконують такі роботи:

1) порівнюють розміри витрат при одержанні фінансів із альтернативних джекрел;

2) складають часовий графік із розподілом строків покриття позик, сплати відсотків за всіма джерелами одержання фінансів з метою вибору оптимальних варіантів їх одержання;

3) визначають можливі обмеження у надходженні кредитів (особливо важливо, якщо джерело кредиту - єдине);

4) оцінюють ризик переходу контролю до зовнішніх джерел фінансування (проблема контрольного пакета акцій);

5) оцінюють інші види ризику, зокрема ймовірність того, що кредитор може несподівано вимагати повернення своїх капіталів.

Остання процедура дуже актуальна для комерційних банків, які значною мірою використовували кредитні ресурси ощадбанку України. Відкликаючи видані кредитні ресурси, ощадбанки ставлять у важке становище комерційні банки.

Для розв'язання фінансових проблем фірми використовують внутрішні і зовнішні джерела фінансування. Внутрішні джерела являють собою амортизаційні відрахування і доход, який залишається у розпорядженні підприємства (у тому числі дивіденди за акціями, якщо форма організації фірми — акціонерне товариство). Зовнішні джерела — це фінансовий ринок, включаючи ринок позик і ринок цінних паперів.

Ринок позик — майже повністю сфера дії комерційних банків, основна функція яких — кредитування клієнтів. Ринок цінних паперів характерний для країн з розвиненими ринковими відносинами. В Україні цей ринок лише формується. З його розвитком збільшуватиметься роль акціонерного фінансування шляхом випуску акціонерними товариствами акцій і фінансування за допомогою випуску облігацій. Акціонерне фінансування — один із засобів залучення фінансових ресурсів на довгостроковій основі. Воно здійснюється через продаж акцій.

Фінансування з допомогою простих акцій може здійснюватись через відкритий продаж усім бажаючим їх купити (інвесторам) або шляхом продажу обмеженому колу інвесторів — юридичним і фізичним особам.

Фінансовий менеджер, який приймає рішення про залучення коштів через емісію простих акцій, повинен ураховувати збільшення із кожним наступним випуском) пропозиції і звідси зниженим ринкової ціни акції (за винятком акцій перспективних галузей і нових підприємств). Таким чином, кожна наступна емісія акцій є все більше такою, що дорого коштує. Якщо випуск простих акцій найпридатніший як джерело фінансування для окремої фірми, то доцільно передбачити можливість згодом «стискання капіталу». Це робиться шляхом скуповування акцій, які випустило акціонерне товариство, у інвесторів або випуском конвертованих акцій.

До переваг акціонерного фінансування через прості акції належить відсутність жорсткої необхідності постійних обов'язкових виплат з прибутку (розмір дивідендів залежить від доходності акціонерного товариства).

До недоліків акціонерного фінансування відносять: перевищення витрат емісії акцій порівняно з випуском облігацій; можливість утрати контролю над акціонерним товариством з боку його засновників через зростаючий розмір акціонерного капіталу.

Фінансування акціонерного товариства (АТ) може здійснюватися за допомогою привілейованих акцій. Цей зовнішній напрямок поповнення коштів використовується при необхідності залучення фінансових ресурсів на довгостроковий період або збереження позицій в управлінні АТ (контрольного пакета акцій).

Джерелом фінансових коштів для реалізації довгострокових івестиційних проектів може бути випуск довгострокових облігацій. Згідно з українським законодавством облігації мають право випускати АТ, підприємства всіх форм власності, об'єднання підприємств і товариства з обмеженою відповідальністю.

При фінансуванні за допомогою облігацій фірма твердо зв'язує себе зобов'язаннями щодо виплати основної суми боргу і відсотків у сурово зумовлені строки.

Фірми, які проводять фінансову політику підтримання гнучкої cтруктури капіталу (співвідношення власних і позичених коштів), при випуску позики повинні передбачати можливості маневру цим співвідношенням. Це досягається: шляхом випуску облігацій з правом викупу (емітент викупає свої облігації) і видачею премій тим, хто тримає облігації, з метою уникнення їх незадоволення; випуском конвертованих облігацій, які протягом певного часу можуть бути перетворені в акції. Конвертованість облігацій оцінюється інвестором як послуга фірми-емітента. Тому за такими облігаціями встановлюється, як правило, менший відсоток. Зокрема, якщо ринковий курс акцій даної фірми невеликий, інвестор визначає за краще залишитися власником облігацій.

Переваги випуску фірмою конвертованих облігацій такі: швидке розміщення займу; перспективи переходу інвесторів у співвласники фірми; можливість знання заздалегідь емітентом своїх майбутніх акціонерів; надання гнучкої структури капіталу; встановлення більш низького відсотку за конвертованими облігаціями порівняно з неконвертованими. І нарешті, джерелом зовнішнього фінансування відприємництва є кредити. Вони поділяються на довгострокові, середньострокові і короткострокові. Короткострокові позики видаються банком на термін, менший за рік: 30, 60, 90 днів. Умовою видачі позики є достатня ліквідність кредитора, тобто можливість швидкого перетворення активів кредитора в готівку. Короткостроковий кредит, як правило, використовується для поповнення оборотного капіталу. Формою оплати за залучені кредити є відсоток. Його величина визначається: а) загальними факторами — співвідношення попиту і пропозиції на кредит, рівень інфляції, поведінка інвесторів; б) частковими факторами — розмірами і строками одержання кредитів, забезпеченістю позики, формою кредитування, рівнем кредитного ризику, типом банку, «класністю» позичальника.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення його результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на виконання таких основних завдань:

• фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

• пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

• своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

• мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

• контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

• фінансове прогнозування та планування;

• аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

• оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обороту є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а отже, і прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

• поліпшення використання основних виробничих засобів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних засобів;

• раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

• зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

• скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок вдосконалення форм її збуту;

• зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

• економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план - у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового прогнозування, планування та управління.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

• наліз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

• аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

• аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

• аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

• аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

• аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

• факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

• аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

• аналіз фінансової стійкості підприємства;

• аналіз ліквідності балансу;

• комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

• постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

• своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

• забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

• своєчасне проведення розрахунків із заробітної плати;

• своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

• здійснення платежів за фінансовими операціями.