13.2 Види цін, їх склад і функції в ринковій економіці

Не існує єдиної класифікації цін. У різних джерелах наводяться різні їх варіанти. Наприклад, виділяють ціни на матеріальну продукцію і послуги. В інших класифікаціях виділяють закупівельні, оптові, відпускні і роздрібні ціни. Виділяють також види цін у залежності від порядку їх регулювання і по інших ознаках. Традиційно у вітчизняній практиці застосовують наступні види цін:

• оптові;

• закупівельні чи здавальні для сільськогосподарської продукції;

• кошторисні ціни в будівництві;

• роздрібні ціни в торгівлі;

• транспортні тарифи;

• тарифи на послуги.

Існують також і інші класифікації цін. Розрізняють ціни по термінах дії (разові, тимчасові і постійні); по масштабах застосування чи території охоплення (єдині ціни і диференційовані по регіонах).

Для стимулювання розробки нових високоефективних видів продукції з 80-х років застосовуються так називані лімітні ціни. З кінця 80-х років почали застосовуватися договірні і вільні ціни. Договірні ціни встановлюються по визначених формах і по взаємному узгодженню виробників і споживачів. В умовах ринкової економіки, як правило, розглядаються такі види цін:

• ціни прейскурантів;

• ціни каталогів і проспектів;

• ціни пропозицій;

• ціни аукціонів;

• ціни торгів;

• розрахункові ціни;

• ціни фактичних угод.

Розрізняють також вільні і регульовані ціни.

Вільні ціни встановлюються під впливом кон'юнктури, що складається на ринку, без якого-небудь адміністративного впливу. Таких цін в умовах ринку більшість.

Регульовані – це ціни, величина яких встановлюється з урахуванням обмежень і регулюючих впливів держави. До них відносяться ціни на: електричну і теплову енергію; перекачування і перевалку нафти; газ; продукцію ядерно-паливного призначення; оборонну продукцію; дорогоцінні метали і камені. Сюди відносяться також тарифи на перевезення вантажів і вантажно-розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і пошти на залізничному транспорті; тарифи на послуги пошти й електрозв'язку.

Ціни і групи цін формують систему, яку можна класифікувати і по таких ознаках:

1. По характеру обороту, що обслуговується, виділяють оптові і роздрібні ціни.

Оптові ціни, тобто ціни по яких підприємства реалізують продукцію іншим підприємствам і збутовим організаціям, звичайно крупними партіями (оптом). До оптових відносяться також і закупівельні ціни, по яких сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію підприємствам чи фірмам для наступної переробки. В міжнародній торгівлі угоди часто є по суті оптовими операціями і здійснюються по оптових цінах. Біржова ціна також вважається оптовою.

Роздрібні ціни – ціни, по яких торгові організації реалізують продукцію населенню. Відпускна ціна на продукцію підприємств громадського харчування – це форма роздрібної ціни.

В сфері обігу діють знижки – націнки (оптово-збутова, роздрібна). Різниця між ціною реалізації товару постачально-збутовою організацією і оптовою ціною підприємства постачальника – це постачально-збутова надбавка (націнка). Різниця між оптовими цінами купівлі і продажу, між оптовою і роздрібною ціною являє собою торгову націнку (знижку). Склад ціни в загальному виді наведено на рис. 13.1.

Надбавка включає витрати і прибуток відповідної організації чи підприємства. Наприклад, торгова надбавка (Нт) знаходиться як:

Нт = Вт + Пт, (13.1)

де

Вт і Пт - витрати і прибуток торгової організації.

В умовах недосконалого постачальницького ринку – збутові і торгові надбавки можуть у деяких випадках надмірно завищувати роздрібні ціни.

Собівартість продукції	Прибуток підприємства виробника	Акцизний збір (по підакцизних товарах)	ПДВ	Постачально-збутова надбавка	Торгова надбавка
Оптова ціна підприємства
Відпускна ціна підприємства без ПДВ
Відпускна ціна підприємства з ПДВ(покупна ціна оптового посередника)
Продажна ціна оптового посередника(покупна ціна підприємства торгівлі)
Роздрібна ціна

Рис. 13.1 – Склад ціни

2. В залежності від рівня державного регулювання виділяють вільні (ринкові) і регульовані ціни.

Вільні (ринкові) ціни – це ціни, які встановлюються виробниками на основі попиту і пропозиції на ринку. До вільних цін відносять: ціну попиту, ціну пропозиції, ціну виробництва. Ціна попиту – ціна на ринку покупців. Ціна пропозиції – ринкова ціна, яка складається в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок. Ціна виробництва визначається на основі собівартості і середнього прибутку на весь авансовий капітал.

Регульовані – це ціни, які встановлюються під регулюючим впливом органів управління. Серед регульованих цін можуть виділятись гарантовані, рекомендовані (індикативні), лімітні, заставні, порогові (захисні). В числі регульованих можуть також виділятись граничні і фіксовані ціни. Фіксовані - ціни, які встановлюються на визначеному рівні і які можуть змінюватись тільки по рішенню суб’єкта, що їх призначив.

3. По способу встановлення (фіксації) розрізняють тверді, рухомі і змінні. Вони встановлюються в контракті.

Тверді (постійні) - це ціни, які встановлюються в момент підписання контракту і не змінюються на протязі всього строку поставки. Вони можуть бути з негайною поставкою, з поставкою в короткі строки, з поставкою в тривалі строки.

Рухома – це така ціна, яка може переглядатись після підписання контракту, якщо зміняться ринкові ціни. В цьому випадку робиться застереження про підвищення чи пониження ціни. При встановленні рухомої ціни вказується джерело інформації, яке може бути використане для зміни ціни. Такі ціни встановлюються на сировинні, промислові чи сільськогосподарські товари, що поставляються по довгострокових контрактах.

Змінні ціни – це ціни, які визначаються в момент виконання контракту шляхом перегляду початкової ціни з урахуванням змін у витратах виробництва за період виготовлення виробу (при зміні цін на ресурси, інфляції та ін). При цьому в договорі фіксується базисна ціна, її структура (доля змінної і постійної частин, прибутку), наводиться метод розрахунку ціни. Такі ціни встановлюються для товарів з тривалими строками виготовлення і широко використовується у світовій торгівлі. В контракті може передбачатись, що зміна поширюється тільки на окремі елементи витрат (наприклад, матеріали), або не на увесь строк дії. Інколи використовують змішаний спосіб фіксацій ціни, коли одна частина ціни встановлюється твердо, а інша – змінна.

4. По способу одержання інформації про рівень ціни розрізняють публікуємі і розрахункові ціни.

Публікуємі – це ціни, які наводяться в спеціальних джерелах інформації. До них відносяться довідкові, прейскурантні ціни, ціни акціонерів і торгів. Довідкові ціни –це ті, що публікуються в різних друкованих виданнях (економічних газетах і журналах, бюлетенях, каталогах, прейскурантах). Довідкові ціни можуть бути номінальними (не пов’язаними з реальними комерційними операціями)й цінами, які відображують угоди за минулий період. Ціни реальних угод також є довідковими, як і ціни пропозицій крупних фірм. Прейскурантні ціни –це вид довідкових цін, які публікуються в прейскурантах(довідниках фірм –виробників).

Розрахункові ціни використовуються в контрактах на нестандартне обладнання, що виготовляється по індивідуальних замовленнях.

5. В залежності від виду ринку розрізняють ціни товарних аукціонів, біржові котировки, ціни торгів.

Аукціони – це торги, які спеціалізуються на продажу визначених товарів. Вони проводяться один чи декілька разів на рік. Ціни аукціонів – це ціни публічного продажу партії товарів (лоту)по максимальному запропонованому рівню. На аукціонах звичайно присутні багато покупців і один або декілька продавців. Аукціони проводяться для продажу антикваріату, дорогоцінних каменів, хутра, чаю та ін.

Біржові котировки – це ціни товарних та фондових бірж. На товарних біржах (постійно діючих ринках однорідних товарів) продають нафту, кольорові метали, деякі сільськогосподарські продукти, включаючи зернові, лісові товари та ін. На біржах продається більше 50 видів товарів (15-20% експорту). Біржові котировки - це ціни реальних контрактів, які в той же час використовуються для встановлення цін у звичайних контрактах. Рівні цін аукціонів і біржові котировки публікуються в спеціальних бюлетенях, які випускаються аукціонними і біржовими комітетами.

Ціни торгів – це ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, яка заснована на видачі замовлень на поставку товарів чи одержання підрядів на виконання робіт по попередньо об’явлених у спеціальному документі (тендері) умовах. Тендер передбачає залучення до визначеного строку пропозицій від декількох виробників (виконавців) з метою забезпечення найбільш вигідних для організатора умов майбутнього контракту. Тендерні торги проводяться для технічно складної продукції (енергетичне обладнання), для закупки великих партій військової техніки(танки, літаки та ін), при будівництві крупних об’єктів.

6. З урахуванням часу дії розрізняють постійні, сезонні і ступінчаті ціни.

Постійні ціни - ціни, строк дії яких попередньо не визначається.

Сезонні ціни – ціни, які встановлюються на визначені періоди.

Ступіньчаті ціни – ціни, що змінюються по попередньо обумовленій шкалі.

7. Внутріфірмові (трансфертні) ціни – це ціни, які використовуються при реалізації продукції всередині фірми, або споріднених фірм.

8. За умовами постачання розрізняють ціни нетто (ціна на місці купівлі-продажу) і ціни брутто чи фактурні ціни. Визначаються з урахуванням умов купівлі-продажу виду “франко”, страховки й інших факторів. Термін “франко” показує до якого пункту постачальник відшкодовує транспортні витрати, тобто до якого місця транспортні витрати включаються в ціну. Розрізняють ціни : франко - склад постачальника; франко - станція відправлення; франко - вагон-станція відправлення; франко–станція призначення; франко–вагон-станція призначення; франко-склад покупця. Наприклад, ціна “франко” - станція відправлення означає, що транспортні витрати включені в ціну до станції відправлення.

Згідно Міжнародних правил уніфікації торгових термінів, опублікованих Міжнародною торговою палатою (Інкотермс) виділено чотири групи, згідно яких розподіляються транспортні та ін. супутні витрати між продавцями і покупцями: E, F, C, D.

Група Е включає умови, згідно яких покупець одержує готовий до відправки товар на складі (заводі) виробника (Ex Works). Покупець відповідає за усі витрати і ризики при доставці товару від складу продавця до пункту призначення.

Група F (основний фрахт не оплачений) включає умови, згідно яких продавець повинен доставити товар до транспортного засобу, вказаного покупцем: FCA (Free Carrir) – товар доставлено перевізнику; FAS (Free a long side ship)- товар доставлено до борту судна; FOB (Free on Board)- товар повинен бути навантаженим на борт.

Група С (основний фрахт оплачений) включає умови, згідно яких продавець повинен укласти договір перевезення , але при цьому не відповідає за ризики втрат чи пошкоджень товару і за додадкові витрати після його відвантаження: CFR (Cost and Freight) - вартість і фрахт; CIF (Cost Insurance and Freight) - вартість страхування і фрахт; СРТ (Carriage Paid To) – фрахт оплачено до. . . . . . ; CIP (Carriage and Insurance Paid to) – фрахт і страхування оплачені до…. . .

Група D (прибуття)включає умови по яких продавець відповідає за всі ризики і втрати, пов’язані з доставкою товару до пункту призначення.

Розрізняють п’ять основних функцій цін.

1. Обліку і виміру витрат. Ціна відбиває кінцеві результати роботи підприємства і виступає засобом виміру витрат і результатів праці. У ціні враховуються усі витрати матеріалів і праці.

2. Розподільна функція. Під впливом ринкових факторів можливе відхилення ціни від вартості, крім того, беручи участь у розподілі і перерозподілі національного доходу між галузями і соціальними групами населення, ціна сприяє розподілу і перерозподілу коштів з метою забезпечення соціальної політики держави.

3. Стимулююча функція ціни. Ціна впливає на виробництво шляхом економічного стимулювання продукції підвищеного попиту шляхом встановлення відповідного розміру прибутку.

4. Функція збалансування попиту та пропозиції.

5. Функція контролю за співвідношенням витрат і результатів праці. Механізм цін дозволяє контролювати сумарні витрати виробника. Постійний контроль над станом життєвого циклу виробу на ринку дозволяє вжити своєчасних заходів, як для одержання додаткового прибутку, так і для запобігання банкрутству.

13.3 Лімітна ціна

Лімітні ціни встановлюються на етапі технічного завдання іноді технічної пропозиції. Існували різні способи розрахунку лімітної ціни. Розділяли лімітні ціни на промислову і лімітні ціни на науково-технічну продукцію, тобто на результати НДР і ДКР (НДДКР). Лімітні ціни на нову промислову продукцію визначалися так:

Цл = Цб ∙ 0,9 + Эп ∙ Кэ (13.2)

де

Цб – ціна базового виробу (базовий виріб – такий, котрий по своїх експлуатаційних показниках відповідає розглянутому проектованому виробу);

Эп – корисний економічний ефект;

Кэ – коефіцієнт, що враховує частку економічного ефекту споживачів. Його величина приймалась рівною 0.7;

0,9 – понижуючий коефіцієнт, що враховує моральне старіння виробу за період від моменту затвердження технічного завдання (технічної пропозиції) до освоєння серійного виробництва. Корисний ефект може бути розрахований так:

Эп = Цб ∙ (Кп ∙ Кд – 1) + ∆И + ∆К + Эс + Эк + Ээ, (13.3)

де

Кп = В2/В1 – коефіцієнт урахування зростання продуктивності одиниці нового виробу (В2) в порівнянні з базовим виробом (В1);

Кд = (1/Т1 + r) / (1/Т2 + r) – коефіцієнт урахування зміни строку служби нового виробу в порівнянні з базовим;

Т1, Т2 – строк служби базового і нового виробу;

r – дисконтна ставка;

∆И – зміна експлуатаційних витрат у споживача за термін служби з урахуванням морального зносу. Знаходиться як:

∆И = (И1  Кп – И2) / (Р2 + r), (13.4)

де

Р2 = 1 / Т2 – норма амортизації на реновацію по новому варіанту;

Т2 – термін служби по новому варіанту;

И1, И2 – експлуатаційні витрати по базовому і новому виробу;

∆К – зміна супутніх капітальних витрат у споживача при використанні нового виробу замість базового. Знаходиться як:

, (13.5)

де

К1, К2 – супутні капітальні витрати по базовому і новому варіантах (додаткові витрати споживачів, пов'язані з застосуванням розглянутого виробу – витрати на фундаменти, монтаж і ін. );

Эс = Эср / (Р2 + r) - соціальний ефект за термін служби з урахуванням морального зносу (соціальний – це ефект, що виражається в поліпшенні умов праці, підвищенні техніки безпеки і поліпшенні інших факторів, які можна віднести до соціальних); Эср – річна величина соціального ефекту;

Эк = Экр / (Р2 + r) – економічний ефект від поліпшення якості продукції, що випускається за допомогою виробу, по якому визначається лімітна ціна за термін служби з урахуванням морального зносу; Экр – річний економічний ефект від поліпшення якості продукції;

Ээ = Ээр / (Р2 + r) – екологічний ефект за термін служби з урахуванням морального зносу.

Експлуатаційні витрати включають такі основні складові:

И = Зе + Зп + Зпр + Зн + Ас + У + Зо, (13.6)

де

Зе – витрати на електроенергію;

Зп – витрати на паливо;

Зпр, Зн – витрати на планові і непланові ремонти;

Ас – амортизація по супутніх капітальних вкладеннях;

У – збитки через відмови виробу в експлуатації;

Зо – витрати на обслуговування.

Зе може розраховуватися по абсолютній величині споживаної енергії, або по величині втрат енергії. У першому випадку:

Зе = Р1 ∙ Фд ∙ Км ∙ Кв ∙ Сквт, (13.7)

де

Р1 =Р2 / - первинна потужність;

Р2 – вторинна або корисна потужність;

Фд – дійсний фонд часу роботи;

Км, Кв – коефіцієнти використання енергоустановки по потужності і часу;

Сквт– вартість кіловат – години електроенергії;

 - коефіціент корисної дії.

На практиці розраховують не тільки вартість активної енергії по наведеній формулі Зе, але і вартість компенсації реактивної енергії, вироблюваної деякими енергоустановками. Враховується також вартість встановленої потужності. Розрахунок по величині втрат ведеться так:

Зе = ∆Р ∙ Фд ∙ Км ∙ Кв ∙ Сквт, (13.8)

де

∆Р = Р1 – Р2 – втрати енергії;

Зп розраховується по нормі витрат палива і його ціні.

Зпр розраховується по системі технічного обслуговування і ремонту (ТОР), що застосовувається при експлуатації виробу. У машинобудуванні, наприклад, розрахунок ведеться по числу так званих одиниць ремонтної складності для кожного виду планового ремонту (поточний, середній, капітальний) і калькуляцій на одиницю ремонтної складності по видах планового ремонту.

Зн розраховується по визначеній спеціальними дослідженнями кількості непланових ремонтів (пн) і середньої вартості одного непланового ремонту (З¹н):

Зн = пн ∙ З¹н, (13.9)

Амортизація по супутніх капітальних вкладеннях знаходиться так:

Ас = (К ∙ На) / 100%, (13.10)

де

К - супутні капітальні витрати.

У може мати різний економічний зміст у залежності від суті відмовлення і його наслідків. Наприклад, поломка інструменту, брак продукції, що випускається. Найчастіше розраховують у якості У втрати на постійних витратах:

У = α ∙ С ∙ П ∙ τу ∙ пн, (13.11)

де

пн = Фд / Т, (тут Т – наробіток на відмовлення);

τу – час ремонту;

П – годинна продуктивність установки;

τу ∙ пн – час простоїв через відмови;

П ∙ τ ∙ пн – недовипуск продукції в натуральному обчисленні через відмови;

С – собівартість одиниці продукції, що випускається;

С ∙ П ∙ τу ∙ пн – недовипуск продукції по собівартості;

α- питома вага постійних витрат у собівартості.

Зо визначається в залежності від особливостей обслуговування об’єкта. Наприклад, це може бути зарплата машиніста крана.