12.3 Груповання витрат по калькуляційних статтях

Суть класифікації витрат по калькуляційних статтях полягає в тому, що витрати групують по принципу спільності їх виробничого призначення, по ознаці близького ступеню зв’язку з процесом виготовлення продукції. При цій класифікації важливим є походження витрат: де і чому вони виникли.

Калькуляційні статті відповідно до МР 2001р. включають: статті, що входять у виробничу собівартість (Св); адміністративні витрати (Са); витрати на збут продукції (Сзб), тобто повна собівартість по калькуляційних статтях може бути розрахована як:

Сп = Св + Са + Зб, (12.3)

Виробнича собівартість включає: вартість сировини і матеріалів (Сом); вартість покупних комплектуючих (Спк); витрати на паливо й енергію для технологічних цілей (Спе); основну заробітну плату (Зо); додаткову заробітну плата (Зд); відрахування на соціальні потреби (Осп); витрати на утримання і експлуатацію устаткування (Зуе); загальвиробничі витрати (Ззв); втрати від браку (Пб); інші виробничі витрати (Зів).

Тобто виробнича собівартість може бути розрахована як:

Св=Сом+Спк+Спе+Зо+Зд+Осп+Зуе+Ззв+Пб+Зів, (12.4)

У статтю калькуляції “Сировина і матеріали” входять: вартість сировини і основних матеріалів, з яких виготовляються вироби; вартість допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні основної продукції; вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів.

У ряді галузей промисловості (зокрема, в машинобудуванні) виділяють окрему статтю: напівфабрикати власного виробництва, куди включається вартість виробів, виготовлених в інших цехах для основного цеху.

Розрахунок вартості сировини і основних матеріалів ведеться по кожній деталі окремо:

Сом = Np ∙ Цм ∙ Кт – mП ∙ Цо, (12.5)

де

Np – норма витрати матеріалу на деталь;

Цм – ціна одиниці маси;

Кт – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати (в середньому він складає 2-10%);

mП – маса зворотних відходів;

Цо – ціна зворотних відходів.

Так виконується розрахунок по всіх деталях, що входить у виріб. Ці розрахунки зводяться в спеціальні норми і нормативи по кожному виробу. Потім вартість однотипних матеріалів складається і ці дані заносяться в “Зведену матеріальну відомість” (“Розшифровку матеріальних витрат”). Вартість покупних комплектуючих також заноситься в “Розшифровку матеріальних витрат”.

Стаття “Покупні комплектуючі і напівфабрикати” включає вартість покупних напівфабрикатів і комплектуючих, що купуються для комплектування виготовленої продукції, а також вартість робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями при виготовленні даного виробу. Вартість покупних напівфабрикатів і комплектуючих (Спк) знаходиться як:

( 12.6)

де

N_i – кількість покупних i-ого виду;

Ц_i - ціна одиниці покупних i-ого виду;

m – кількість видів покупних у даному виробі.

Спк включається безпосередньо в собівартість окремих виробів або замовлень.

Стаття “Паливо й енергія” на технологічні цілі” включає: вартість палива й енергії, що безпосередньо використовується при виготовленні продукції. Це рушійна електроенергія, тобто витрачена електродвигунами; електроенергія, що витрачається для нагрівання у високочастотних установках, електропечах і ін. , а також вартість палива, газу, дизельного палива, мазуту, коксу й ін. ; вартість холодної і гарячої води, стиснутого повітря й інших енергоносіїв, що використовуються у технологічному процесі.

Ціна кожного виду палива і енергії розраховується по нормах витрат і цінах:

Спе =  Np_i ∙ Ц_i ∙ Кт_і, (12.7)

де

Np_i – норма витрат i-ого виду палива;

Ц_i - ціна одиниці i-ого виду палива;

Кт_і – коефіцієнт, який враховує транспортно-заготівельні витрати по і-му виду палива.

Вартість електроенергії розраховується по двухставочних тарифах. При цьому здійснюється плата за кожен кіловат встановленої потужності електричного устаткування і плата за кіловат-години спожитої електроенергії. Крім того підприємства платять і за вироблювану їх електроустаткуванням реактивну потужність.

В енергоємних виробництвах може виділятися стаття “Енергія на технологічні цілі” (хімічна, цементна промисловість).

Витрати на паливо і енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо на собівартість окремих видів продукції на основі показань приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції. Якщо пряме віднесення ускладнене, то ці витрати включаються в собівартість пропорційно кошторисним ставкам.

Виділяють також статтю “Зворотні відходи”, розмір яких віднімається з загальної суми матеріальних витрат. Вони можуть використовуватися в основному виробництві, реалізовуватися на сторону у вигляді матеріалів чи брухту.

Стаття “Основна заробітна плата” включає витрати на виплату заробітної плати виробничим робітником відповідно до прийнятих на підприємстві системам оплати праці. В неї включається заробітна плата робітників-відрядників по відрядних розцінках, почасова заробітна плата робітників-почасовиків, доплати по відрядно-преміальних системах оплати праці, премії робітникам-почасовикам. Сюди відносять також доплати до відрядних розцінок в зв’язку з відступами від технологічних процесів, доплати за роботи, не передбачені технологічними процесами. Основна заробітна плата в загальному виді знаходиться так:

Зо = Зп + Д, (12.8)

де

Зп – пряма заробітна плата;

Д - доплата до прямої заробітної плати.

Пряма заробітна плата включає:

Зп = Зп_в + Зп_п, (12.9)

де

Зп_в – заробітна плата робітників-відрядників при виготовленні виробу;

Зп_п – заробітна плата робітників-почасовиків.

Пряма заробітна плата включає оплату праці основних виробничих робітників за виконання операцій технологічного процесу. По кожному виробу встановлюються норми виготовлення всіх його деталей, складання вузлів виробу і загальне складання. При цьому поряд з нормами часу встановлюється також вид роботи (токарні, свердлувальні, складальні і т. д. ) і розряд робітників, що виконують відповідні роботи. Потім дані зводяться по видах робіт і розрядах, необхідних для їхнього виконання. Заробітна плата робітників-відрядників знаходиться так:

З п_в= Cч1_і ∙ Kт_i ∙ t_шi, (12.10)

де

Cч1_і – годинна тарифна ставка першого розряду на і-й операції;

Kт_i – тарифний коефіцієнт розряду по i-тій операції;

t_шi - трудомісткість на i-й операції;

m – кількість операцій при виготовленні виробу, які оплачуються по відрядній формі.

З аробітна плата робітників-почасовиків при виготовленні виробу розраховується так:

Зп_п = Сч1_і ∙ Кт_і ∙ Т_і, (12.11)

де

Сч1_і – годинна тарифна ставка першого розряду для і-го виду почасових робіт;

Т_і – час, відпрацьований робітниками на і-му виді робіт;

m – кількість видів робіт при виготовленні виробу, які оплачуються по почасовій формі.

До прямої заробітної плати включаються також доплати (Д) по відрядно-преміальних системах оплати праці, премії робітникам-почасовикам, доплати за роботи, не передбачені технологічним процесом, доплати до відрядних розцінок в зв’язку з відступами від технологічних процесів. Для конкретних виробів доплати розраховуються у відсотках від прямої заробітної плати.

Основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції, безпосередньо включається у собівартість цієї продукції. Якщо віднесення частини основної заробітної плати безпосередньо на собівартість ускладнене, то вона включається в собівартість пропорційно до кошторисних ставок цих витрат на одиницю продукції.

Стаття “Додаткова заробітна плата” включає виплати основним виробничим робітником за роботу понад установлені норми, за особливі умови праці, за трудові успіхи і винахідництво. Включає доплати, надбавки, різні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Додаткова заробітна плата безпосередньо відноситься на собівартість конкретних видів продукції пропорційно основній заробітній платі. Якщо пряме віднесення додаткової заробітної плати на собівартість окремих видів продукції ускладнене, то вона включається в собівартість на основі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

Стаття “Відрахування на соціальні потреби” (Осп) включає: відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування робітників (Опф); відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників (Осс); відрахування на страхування на випадок безробіття робітників (у фонд зайнятості) (Офз); відрахування на індивідуальне страхування робітників й інші соціальні заходи (Оіс). Тобто:

Осп = Опф + Осс + Офз + Оіс, (12.12)

Відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників встановлені в розмірі 32% від об’єкта оподаткування (у даному випадку – від суми основної і додаткової заробітної плати). Відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників здійснюється по ставці 2.9% від об’єкта оподаткування, розмір страховок внесків на випадок безробіття - 2.1% від об’єкта оподаткування. Страхові внески на індивідуальне страхування та інші соціальні заходи встановлюються відповідними законами по кожному окремому виду страхування.

Стаття “Витрати на утримання і експлуатацію устаткування” включає:

• амортизаційні відрахування від вартості виробничого і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструменту і оснастки, що відносяться до ОФ, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

• витрати на утримання і експлуатацію виробничого і підйомно транспортного устаткування, транспортних засобів, інструменту і оснастки зі складу основних засобів;

• витрати на ремонти виробничого устаткування і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструменту і оснастки;

• сума виплачених орендарем платежів за користування основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

• інші витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Усі відповідні елементи витрат визначаються за даними бухгалтерського обліку по підприємству, знаходиться їх сумарне величина (Зуе). Це значення необхідно розподілити між усіма видами продукції, що виготовляються на підприємстві. Передбачаються різні способи розрахунку даної величини (відносно годин роботи, заробітної плати, об’єму діяльності, прямих витрат та ін. ). Найчастіше розрахунок ведеться пропорційно основній заробітній платі:

Зуе_і = Зуе ∙ (Зо_i/Зо_), (12.13)

де

Зо_i – основна заробітна плата на одиницю i-ого виду виробу;

Зо_ - сумарна основна заробітна плата.

Якщо на підприємстві відсутня можливість розподілять Зуе за прямою ознакою, то вони включаються в склад загальновиробничих витрат, де розподіляються на постійні та змінні витрати.

Стаття “Загальновиробничі витрати” включає:

• витрати на управління виробництвом (утримання апарату управління, оплата відряджень цього персоналу, придбання літератури й іншого інформаційного забезпечення роботи цехів, ділянок, оплата участі в семінарах для підвищення кваліфікації цього персоналу);

• амортизацію основних засобів і інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення;

• суми сплачених орендатором платежів за користуванням наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами загально виробничого призначення;

• амортизацію нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

• витрати некапітального характеру, пов'язані з поліпшенням технології, організації виробництва, якості продукції;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (забезпечення виробництва матеріалами, паливом, енергією й іншими засобами і предметами праці; на транспортне обслуговування; на утримання і експлуатацію, огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, загальновиробничого призначення; на ремонти; на технологічний контроль виробничого процесу і якості продукції, на утримання загальновиробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу);

• витрати на охорону праці (на забезпечення правил техніки безпеки, санітарно-гігієнічних і інших вимог; на попередній і періодичний медичні огляди; на забезпечення працівників спецодягом, взуттям і іншими засобами);

• витрати на пожежну і сторожову охорону цеху, ділянки;

• оплату засобів зв'язку і сигналізації загальновиробничого призначення;

• податки, збори та інші платежі, що пов'язані з виробничим процесом (плата за землю, податок з власників на транспортних засобів, плата за користування ресурсами, плата за забруднення навколишнього середовища, рентна плата за нафту і газ власного видобутку; відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку);

• місцеві податки і збори(комунальний податок; збір за право користування місцевою символікою; готельний збір);

• витрати на утримання і експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

• витрати на перевезення працівників, у т. ч. і вахтовим методом;

• витрати на створення резервного фонду для забезпечення гарантійних ремонтів (до 10% сукупної вартості проданої продукції, по якій не минув гарантійний термін);

• витрати цеху на підготовку і перепідготовку кадрів;

• витрати на освітлення, опалення, водопостачання, каналізацію, та інше утримання виробничих приміщень;

• передбачені законом компенсації працівникам за використання особистих транспортних засобів, інструментів і іншого;

• суми матеріальної допомоги (премій, заохочень) працівникам, зайнятим виробництвом продукції, які не можна віднести до конкретного об’єкту витрат, працівникам апарату управління цехами, дільницями, а також загальновиробничому персоналу;

• суми вихідної допомоги передбачені законодавством;

• інші витрати цеху, дільниці.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і зміни.

До зміних відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні об’єму діяльності. Вони розподіляються на кожен об’єкт пропорційно заробітній платі, прямим витратам, обсягу виробництва, годинам роботи, машино-годинам та ін.

Змінні загальновиробничі витрати прямо і повністю відносяться на виробничу собівартість виготовленої продукції (на рахунок виробництва). Таким чином, загальновиробничі витрати (Ззв) можна представити як суму змінних (З_ззв) і постійних(З_пзв) витрат:

Ззв = З_ззв + З_пзв, (12.14)

Якщо сумарне значення змінних загальновиробничих витрат (З_ззв∑) розподіляється на кожен об’єкт пропорційно основній заробітній платі на кожен об’єкт (З_ззві) знаходиться так:

З_ззві = З_ззв∑ ∙ Зо_і / Зо_∑ = П_ззв ∙ Зо_і, (12.15)

де

П_ззв=З_ззв∑/З_о∑ - доля змінних загальновиробничих витрат відносно основної зарплати.

Розрахунок може виконуватися й іншими способами: пропорційно прямим витратам, годинам роботи, обсягу виробництва та ін.

До постійних загальвиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними чи майже незмінними при зміні обсягу виробництва. Вони розподіляються на кожен виріб так, як і змінні(пропорційно годинам роботи, машино - годинам, заробітній платі, об’єму діяльності, прямим витратам та ін). Розподілена частина постійних загальновиробничих витрат відноситься на виробничу собівартість продукції. Нерозподілена частина постійних загальновиробничих витрат включається в склад собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, тобто ця частина витрат зразу списується на рахунок собівартості реалізації.

Однозначне віднесення витрат до постійних і змінних ускладнене, тому що практично усі витрати включають як змінну, так і постійну частину. Наприклад, зарплата управлінського персоналу може включати як постійну основну частину (оклад), так і змінну частину у вигляді премій за перевищення встановлених показників. Крім того, витрати які на одних підприємствах можуть бути постійними, для інших – будуть змінними. Наприклад, орендна плата частіше постійна, але іноді може бути пропорційна обсягу випуску. Перелік і склад постійних і змінних складових загальновиробничих витрат може встановлюватися самим підприємством. Якщо випуск продукції за звітний період менше потужності підприємства та загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної потужності (витрати в межах нормальної потужності списуються на виробничу собівартість продукції, а понаднормативні витрати – на собівартість реалізованої продукції). Якщо випуск продукції вище нормальної потужності підприємства, то всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Загальна величина загальновиробничих витрат на утримання і експлуатацію обладнання підприємства є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва. Ці ж витрати допоміжних цехів включаються в собівартість валової і товарної продукції підприємства через собівартість робіт і послуг, які виконуються допоміжними цехами для основного виробництва.

Відповідно до методичних рекомендацій загальновиробничі витрати кожного цеху повинні включатися в собівартість продукції, що виготовляється тільки цим цехом.

Стаття “Втрати від браку” включає:

• вартість остаточно забракованої продукції по технологічних причинах;

• вартість матеріалів і напівфабрикатів, зіпсованих при налагодженні устаткування;

• вартість виробів, розбитих чи зіпсованих при виготовленні, обробці, упакуванні і транспортуванні (бій);

• витрати на усунення браку;

• витрати, що перевищують встановлені норми витрат на гарантійні ремонти (тобто 10% сукупної вартості проданих товарів, які ще знаходяться на гарантії);

• технологічні втрати.

Брак розділяється на брак у виробництві та технологічні втрати, викликані проблемами в технологічному процесі виготовлення. Розрізняють також брак по місцю виявлення: внутрішній (у виробництві до відправлення споживачу); зовнішній (у споживача, виявлений у процесі монтажу, чи експлуатації). Внутрішній і зовнішній брак розділяються на: поправний і непоправний (остаточний). Втрати від браку включають у собівартість того виду продукції, по якому виявлений брак. В індивідуальному і дрібносерійному виробництві втрати від браку можуть відноситися на вартість незавершеного виробництва. Не допускається віднесення браку на інші статті калькуляції, тобто відображення їх у фактичних витратах матеріалів, основної і додаткової заробітної плати

У різних галузях встановлюються особливості обліку втрат від браку спеціальними інструкціями. Якщо на підприємстві не передбачається виділення браку окремою статтею калькуляції, то він враховуються в загальвиробничих витратах.

Стаття “Інші виробничі витрати” включає затрати, пов'язані з випробуваннями вузлів, деталей, виробів на відповідність вимогам стандартів і технічних умов; на контрольні випробування, яким піддаються усі вироби. Ці витрати також повинні відноситися на собівартість відповідної продукції.

Крім перерахованих калькуляційних статей витрат для деяких виробництв передбачена стаття “Супутня продукція”. Вона включає вартість продукції, отриманої одночасно з основним продуктом.

Супутня продукція окремо не калькулюється. Її вартість, визначена за встановленими цінами, віднімається із собівартості основної продукції. Якщо вона використовується на розглянутому підприємстві, то враховується за ціною можливого використання.