Глава 12 Собівартість продукції

12.1 Сутність і класифікація собівартості

Собівартість – це сума матеріальних, трудових і фінансових витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) в грошовому обчисленні. Розглядається собівартість кожного виробу (одиниці виробу) і собівартість річного випуску продукції на підприємствах. У собівартості знаходять відображення усі витрати підприємства, включаючи вартість споживаних ОФ, необоротних матеріальних і нематеріальних активів (у вигляді амортизації) і вартість всіх інших ресурсів. В умовах ринкової економіки собівартість є одним з найважливіших показників, оскільки її величина визначає величину прибутку і рентабельності виробів і підприємства в цілому. В собівартості відображається техніка і технологія, організація, планування і управління, вся економіка підприємства. Собівартість є важливою складовою усіх планових і техніко-економічних розрахунків, економічної ефективності господарських заходів, розрахунків економічної ефективності інновацій і інвестицій, основою формування цін.

Причому зниження собівартості набагато ефективніше для збільшення прибутку, ніж збільшення обсягу виробництва. Наприклад, для електродвигуна з оптовою ціною 56 тис. грн. і повною собівартістю 48 тис. грн. зниження собівартості на 10% дає приріст прибутку 4,8 тис. грн., а збільшення обсягу випуску на ті ж 10% - тільки на 0,8 тис. грн. Тобто за рахунок зниження собівартості – у шість разів більше.

Склад витрат, які включаються у собівартість, регламентується нормативними документами. Основним з них зараз є в Україні “Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості”, затверджені у 2001 р. (далі МР 2001). Порівнюючи з вимогами попереднього Типового положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого КМУ в 1996р., і більш ранніми нормативними документами, внесені зміни відповідно до програми реформування системи бухгалтерського обліку з використанням міжнародних стандартів. Вони торкаються як загального підходу до калькулювання витрат, так і складу статей калькуляції та методів їх розрахунку. Основним є акцент на виділення змінних і постійних витрат з тим, щоб у перспективі перейти на калькулювання по змінних витратах. На склад витрат впливають також вимоги Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та деякі інші нормативні документи.

Існують різні класифікації собівартості. Найчастіше використовують класифікацію по таких ознаках.

1. По місцю розрахунку:

а) індивідуальна (собівартість на конкретному підприємстві);

б) галузева (наприклад, середньозважена по галузі).

2. За часом визначення:

а) планова (та, що передбачається);

б) звітна (та, що фактично склалася в кінці періоду, який розглядається).

3. По меті розрахунку:

а) собівартість валової продукції;

б) собівартість товарної продукції;

в) собівартість реалізованої продукції.

4. По послідовності розрахунку:

а) технологічна;

б) цехова;

в) виробнича;

г) повна.

Собівартість продукції включає різні види витрат. У відношенні їхньої класифікації немає єдиного підходу. Зокрема МР 2001р. рекомендують класифікацію по таких ознаках.

1. По центрах відповідальності (по місцю виникнення витрат):

а) витрати виробництва;

б) витрати цеху;

в) витрати ділянки;

г) витрати технологічного переділу;

д) витрати служби.

2. По видах продукції, робіт, послуг:

а) витрати на виріб;

б) витрати на типовий представник виробу;

в) витрати на групу однорідних виробів;

г) витрати на одноразове замовлення;

д) итрати на напівфабрикати;

е) витрати на валову продукцію;

ж) витрати на товарну продукцію;

з) витрати на реалізовану продукцію.

3. По однорідності витрат:

а) прості (одноелементні);

б) комплексні (складаються з декількох елементів).

4. По видах витрат:

а) витрати по економічних елементах;

б) витрати по калькуляційних статтях.

5. По способу перенесення на продукцію, що випускається:

а) прямі (витрати, які можуть бути віднесені на виріб безпосередньо, прямим розрахунком);

б) непрямі (витрати, які не можуть бути безпосередньо розрахованими на виріб).

6. По ступеню впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

а) постійні (раніше: умовно - постійні);

б) змінні (раніше: умовно - змінні).

7. По календарних періодах:

а) поточні;

б) одноразові (капітальні);

в) довгострокові.

8. По доцільності витрат:

а) продуктивні;

б) непродуктивні.

9. По визначенню відношення до собівартості:

а) витрати на продукцію;

б) витрати періоду.

В залежності від характеру і призначення процесів виробництво поділяється на основне і допоміжне. До основного відносяться цехи, що виконують технологічні процеси виробництва продукції. До допоміжного відносяться цехи і виробництва, що обслуговують основне виробництво (ремонт основних засобів, виробництво інструменту й оснащення, запасних частин, різних видів енергії, транспортні й інші послуги).

Основним є поділ витрат на змінні й постійні, а також поділ на витрати по економічних елементах і калькуляційних статтях. До змінних відносять витрати, абсолютна величина яких збільшується із збільшенням обсягу виробництва і зменшується з його зниженням. Це витрати на сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі, технологічне паливо і енергію, на оплату праці робітників, зайнятих виготовленням продукції, відрахування на соціальні потреби та ін. Постійні – це витрати, величина яких зі зміною обсягу виробництва суттєво не змінюється.