10.3 Продуктивность праці і її види. Методи вимірювання продуктивності праці

Продуктивність праці (ПП) – це один з найважливіших показників ефективності роботи. Він широко застосовується в усіх країнах і типах економіки, хоча методики розрахунку можуть відрізнятися. Продуктивність праці – кількість продукції, виробленої в одиницю часу чи час, витрачений на випуск одиниці продукції. Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці. Індивідуальна – це продуктивність праці на конкретному робочому місці. Локальна – це середня продуктивність праці по окремій ділянці, цеху, підприємству чи галузі. Суспільна – це середня по народному господарству продуктивність праці. Розрізняють продуктивність живої праці (виробіток працівників) і продуктивність сукупної праці (суми живої праці і минулої праці).

В загальному вигляді продуктивність сукупної праці може бути розрахована як:

, (10.9)

де

О_в – об’єм випущеної продукції;

С_ж – витрати живої праці;

С_о – витрати оречевленої минулої праці.

Такий розрахунок виконати дуже складно. Продуктивність сукупної праці може бути знайдена по повній народногосподарській трудомісткості як сума витрат праці на одиницю виробу на всіх стадіях виробництва.

Продуктивність сукупної праці в народному господарстві зараз визначається діленням національного доходу на чисельність працівників матеріального виробництва. Відповідний йому показник ПП в промисловості – виробництво національного доходу (чистої або нормативно-чистої продукції) на одного працівника.

Розрізняється прямий і зворотний способи визначення ПП. Прямий спосіб дозволяє визначити виробіток, тобто кількість продукції, що виготовляється за одиницю часу:

, (10.10)

де О_в – об’єм випуску продукції за плановий період;

Т – тривалість періоду;

N – чисельність працівників;

- загальна кількість робочого часу, що витрачається на виробництво даної продукції.

Виробіток продукції – найбільш поширений і універсальний показник ПП.

Зворотний спосіб визначення ПП дає можливість знайти витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість продукції - t_П). Вона визначається як:

. (10.11)

До показників ПП ставляться такі основні вимоги: об’єктивність, тобто правильне відображення в показниках відповідних процесів; порівнюваність показників в різні періоди часу, планових і звітних показників; порівнюваність показників різних підприємств і галузей; виключення впливу змін асортименту продукції, складу сировини, питомої ваги кооперованих поставок на величину показника.

Чим більша ПП, тим більша економія живої і суспільної праці, тобто менший суспільно - необхідний час, затрачуваний на випуск одиниці продукції. Ріст ПП означає зниження собівартості продукції, збільшення прибутку, рентабельності, а значить ріст податкових відрахувань і зростання частини прибутку, що залишається на підприємстві.

Для розрахунків ПП об’єм виробництва і кількість робочого часу приймаються в різних вимірниках. При визначенні рівня продуктивності суспільної праці використовується показник національного доходу у вартісному вимірі і кількість працівників у сфері матеріального виробництва. Для розрахунку продуктивності індивідуальної (живої) праці об’єм виготовленої продукції виміряються трьома основними способами: натуральним, трудовим, вартісним. Інколи використовуються умовно-натуральні вимірники.

Найкращим способом виміру є натуральний, тобто вимір виробітку в штуках, метрах, тоннах та ін. Однак такий показник можна використовувати тільки в галузях, що випускають однорідну продукцію (видобуток вугілля, нафти та ін., на підприємствах з масовим характером виробництва).

Натуральний вимірник можна використовувати і для оцінки ПП всередині підприємств – на робочих місцях, в бригадах, на дільницях. Особливо це стосується умов крупносерійного і масового виробництва. На підприємствах, які виготовляють продукцію одного призначення, але різних типорозмірів можуть використовуватись умовно-натуральні вимірники. Наприклад, в електротехнічній промисловості досить часто об’єм виробництва різних типів електричних машин, трансформаторів, перетворювачів вимірюється в кіловатах. Суттєвим недоліком натуральних вимірників є і те, що з їх допомогою не можна обчислити об’єм незавершеного виробництва.

Частіше можна використовувати трудовий показник, оскільки більшість видів продукції нормується і по них можна визначити обсяг випуску в нормо-годинах. Трудовий вимірник, на відміну від натурального, можна використовувати і в галузях, на підприємствах з великою номенклатурою продукції: ПП в цьому випадку знаходиться діленням об’єму продукції в нормо-годинах (О_вт) на середньосписочну чисельність ПВП (N_СП), тобто:

. (10.12)

Трудовий вимірник частіше використовується для оцінки ПП по підприємству і його підрозділах.

При використанні трудового показника варто враховувати, що норми постійно змінюються, і їх складно об'єктивно оцінити при визначенні ПП на цій основі. Крім того, науково обґрунтованими є менше половини норм, що діють у машинобудуванні. Це вносить додаткову похибку у розрахунки ПП.

При використанні натуральних показників відпрацьований час враховується в людино-годинах, людино -днях, людино -місяцях. ПП визначається за фактично відпрацьований час, якщо за одиницю затраченого часу прийнято людино -годину. Виробіток в людино -днях враховує вплив внутрізмінних втрат робочого часу (простоїв). Виробіток за місяць чи за рік враховує вплив цілодобових невиходів на роботу.

У зв'язку з зазначеними недоліками натурального і трудового вимірників, а також складністю їх використання для зведеного обліку по підприємству і галузі найчастіше застосовується вартісний вимірник. Тобто об’єм випуску виміряється в гривнях. При цьому використовують показники валової продукції в порівнюваних оптових цінах, товарної продукції в діючих оптових цінах. В свій час широко використовувались також показники нормативної чистої продукції (НЧП), а в ряді галузей (швейній, консервній та ін. ) і нормативна вартість обробки (НВО). Як одиниця часу використовуються година, день, місяць, квартал і рік.

Розрізняють годинну, денну, місячну, квартальну і річну ПП. Такий поділ показників ПП необхідне для цілей планування і аналізу зміни продуктивності праці в залежності від зміни різних факторів виробничого процесу. Годинна ПП визначається як виробіток за одну годину відпрацьованого часу:

, (10.13)

де

- кількість годин, відпрацьованих у даному періоді.

В_г – розраховується по основних робітниках або по всіх робітниках.

Всі витрати часу, пов’язані з непродуктивною роботою (відхилення від технологічних процесів, інші організаційно-технічні причини враховуються и виключаються при обчислені t_г. Підвищення В_г може бути досягнуто тільки за рахунок зростання ефективності виробництва (впровадження сучасного обладнання, оснастки та ін. ). В_г є базою для планування підвищення ПП.

При розрахунку середньоденного виробітку використовується формула:

, (10.14)

де N - чисельність працюючих;

А_рд - кількість робочих днів у плановому періоді.

Показник В_д також розраховується по основних чи по всіх робітниках. На величину В_д впливає рівень В_Г і ефективність використання робочого часу протягом зміни.

Місячна, квартальна і річна ПП розраховуються по одній методиці і відрізняються тільки тривалістю періоду. Вона знаходиться як виробіток за місяць (квартал, рік) на одного робітника (основного робітника), або на одного середньосписочного працюючого ПВП:

, (10.15)

Якщо питома вага сировини, матеріалів і заробітної плати не змінюється і не змінюється рентабельність виробів то ріст виробітку досить точно відображає зміну ПП.

В загальному ж випадку суттєвим недоліком вартісного вимірювача є вплив витрат минулої праці (матеріальних витрат і амортизації) на показник ПП. У зв’язку з цим і використовувались розрахунки на основі т. зв. “чистих” показників.

Поряд з виробітком досить широко використовується і показник трудомісткості. Трудомісткість – це час, затрачений на випуск одиниці продукції. Розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість. Нормативна – сума встановлених норм часу на виконання операцій технологічного процесу виготовлення виробу, що розглядається. Планова – враховує передбачувані зміни трудомісткості протягом планового періоду. Як правило, мова йде про зниження трудомісткісті завдяки впровадженню запланованих заходів. Фактична – та яка реально склалася на кінець періоду. Усі ці види трудомісткості розраховуються з різною повнотою охоплення витрат часу. За цією ознакою трудомісткість розділяють на технологічну, виробничу і повну.

Технологічна - враховує витрати часу тільки основних робітників. Вона широко використовується в різних техніко-економічних розрахунках (визначення чисельності основних робітників, фонду їх заробітної плати, тривалості виробничого циклу та ін. ). Виробнича - враховує витрати часу основних і допоміжних робітників. Повна – витрати праці усього ВПП.

Розрізняють також поняття народногосподарської трудомісткості. Вона включає витрати живої і суспільної праці в грошовому вираженні на 1000 грн. випуску продукції в незмінних цінах. Вважають, що цей показник найбільше повно характеризує продуктивність суспільної праці. На основі трудомісткості розраховується показник динаміки продуктивності праці (індекс росту ПП).

, (10.16)

де

Ов_п, Ов_б - об’єм випуску продукції в плановому і базовому році;

Т_п, Т_б - трудомісткість у плановому і базовому році.

Незважаючи на те, що показник трудомісткості повністю виключає вплив витрат минулої праці і рентабельності, він використовується значно рідше ніж виробіток. Це пов’язано з названими вище недоліками його нормування і обліку.