9.4 Методика розрахунку виробничої потужності

Розрахунок ВПТ має відмінні риси для різних типів виробництва і різних видів (основних і допоміжних) цехів.

Для складальних цехів на практиці використовують два основних методи розрахунку ВПТ: укрупнений і уточнений. Укрупнений метод виконується на основі використання співвідношень виробничих площ складальних і механічних цехів. При цьому відповідно розраховані величини порівнюються з нормативними значеннями. Нормативні співвідношення такі: одиничне і дрібносерійне виробництво – 50% - 60%; крупносерійне – 30 - 40%; масове виробництво – 20% - 30%.

Уточнений метод заснований на даних про тривалість виробничих циклів складання і нормах складальних площ по конкретних виробах. Методики розрахунку залежать від типу виробництва (одиничне і дрібносерійне, серійне і масове).

Для одиничного і дрібносерійного виробництва розрахунок виконується так:

, (9.17)

де

S_ц - площа цеху;

S_в – площа виробу;

Ф_д – дійсний фонд часу роботи;

Т_цск – тривалість циклу складання виробу.

Для серійного виробництва (при складанні на стендах).

, (9.18)

де

n_с – кількість стендів.

Для масового виробництва (при цьому складанні на потокових лініях або автоматичних лініях):

, (9.19)

де

r – такт потокової лінії - проміжок часу між запуском чи випуском двох суміжних виробів на потоковій лінії (час складання одного виробу на потоковій лінії).

Механообробні цехи.

Масове виробництво:

, (9.20)

r – такт механообробної лінії.

Серійне виробництво.

При виготовленні однієї деталі на однотипному обладнанні розрахунок ведеться так:

, (9.21)

де

t_ш – штучний час обробки однієї деталі;

n – кількість одиниць устаткування (верстатів).

При обробці декількох деталей (4-10) ВПТ розраховується по трудомісткості умовного комплекту:

, (9.22)

де

- трудомісткість умовного комплекту;

t_ш – прогресивна трудомісткість обробки i-ої деталі;

j_і – питома вага i-ої деталі в загальній річній програмі;

m – кількість видів оброблюваних деталей.

По перших двох формулах одержувана величина – це реальна величина в натуральних одиницях, а по останній - ВПТ вимірюється в умовних комплектах.

Якщо число деталей перевищує 10, то вибирають деталь з усередненою трудомісткістю як деталь-представника(t_шб) Потім перераховують трудоємкість інших деталей (t_ші) стосовно деталі-представника:

, (9.23)

Потім знаходять значення виробничої програми (ВП) у деталях-представниках. Тоді

ВП = Np_i ∙ K_i, (9.24)

Отримана при цьому величина повинна бути не більш:

, (9.25)

Розрахунок ВПТ в пресових і ковальсько-пресових цехах ведеться так само як для механооброблюючих цехів.

В ливарних цехах розрахунок ведеться по ведучих (часто формувальних) ділянках. При цьому використовують кілька способів розрахунку. Наприклад, розрахунок по кількості продукції, отриманої з однієї установки, виконується так:

П_л = Ф_д ∙ n ∙ b , (9.26)

де

n - кількість установок;

b – кількість продукції, отриманої з однієї установки в одиницю часу з урахуванням прогресивного коефіцієнта збільшення продукції. Визначається по даних базового (минулого) року:

, (9.27)

де

В_р – фактичний випуск продукції в базовому періоді;

Т – час роботи у базовому періоді;

К_п - прогресивний коефіцієнт збільшення випуску.

По іншому розрахунок ВПТ ливарного цеху ведеться по кількості форм, що знімаються з одиниці виробничої площі:

П_л = З S, (9.28)

де

З – кількість форм, що знімаються з одного квадратного метра;

S – виробнича площа.

Для допоміжних цехів ведеться перевірочний розрахунок. При цьому порівнюється фактична наявність устаткування з нормативними значеннями, що залежать від кількості одиниць устаткування основних цехів.

В процесі розрахунку і аналізу використання ВПТ повинні виявлятись «вузькі» місця – окремі робочі місця, групи обладнання, дільниці, цехи, продуктивність (пропускна здатність) яких нижча, ніж у ведучих підрозділів. Для визначення ступеня відповідності потужностей різних виробничих підрозділів розраховується коефіцієнт сполученості (Кс) ведучого підрозділу підприємства та інших виробничих ланок. Кс визначається відношенням потужності ведучого підрозділу до потужності інших підрозділів по формулі:

, (9.29)

де

П₁, П₂ - потужність підрозділів (у відповідних одиницях виміру), між якими визначається коефіцієнт сполученості;

d – питомі витрати продукції першого підрозділу, призначеної для використання продукції другого підрозділу (у розрахунку на прийняту одиницю потужності).

Відповідність ВПТ ведучого підрозділу підприємства і пропускної здатності допоміжних цехів і обслуговуючих господарств визначається розрахунком потужності останніх в одиницях готової продукції, виходячи з кількості напівфабрикатів, комплектів виробів, інструменту, на одиницю готової продукції.

У виробничій практиці визначення ВПТ інколи зводяться до оцінки розрахункової кількості одиниць обладнання (n_р) і виробничих площ (S_p) і коефіцієнта завантаження (Кз). Наприклад, Кз по обладнанню визначається як:

, (9.30)

де

n_p, n_ф - розрахункова і фактична кількість одиниць обладнання, відповідно.

В свою чергу, n_p знаходиться так:

(9.31)

де

N_i – виробнича програма по і-му виробу;

t_ші – трудомісткість виготовлення і-го виробу;

Фд_і – дійсний фонд часу роботи обладнання при виготовленні і-го виробу;

Кв_і – плановий коефіцієнт норм часу;

m – кількість видів виробів у виробничій програмі.

“Вузьким” місцем буде підрозділ, у якому Кз більше одиниці.

Для виробничих ділянок, у яких потужність менше потужності ведучої ділянки, необхідно розробити захід щодо зниження їхнього завантаження, тобто по т. з. “розшивці” “місць”. Вони можуть включати: перегляд виробничої програми; перестановку кадрів; введення відрядно-прогресивної оплати праці; поповнення парку устаткування; модернізацію устаткування й оснащення; застосування методів наукової організації праці; підвищення рівня спеціалізації і кооперування; збільшення змінності роботи устаткування; перерозподіл робіт і обладнання між цехами.

Варто прагнути до оптимізації ВПТ, тобто до такої її величини, яка забезпечує мінімальні витрати на виробництво (В). Найпростіший приклад графічної оптимізації приведено нижче на рис. 9.1.

В 3

2

1

П

По

Рис. 9.1 - Графічне визначення оптимальної ВПТ

Частина витрат зменшується зі збільшенням ВПТ (1), а є витрати, що зростають зі збільшенням ВПТ(2). Сумарне значення витрат (3) дозволяє визначити в мінімальній точці оптимальне значення ВПТ. Є і більш складні методи оптимізації ВПТ на основі розробки економіко-математичних моделей з використанням лінійного програмування та ін.

Розподіл виробничої програми (ВП) у часі здійснюється по кварталах, місяцях, декадах і днях. У першому наближенні квартальна програма визначається так:

N_кв = N_р / 4, (9.32)

де

N_p – річна ВП

Більш точно ця величина може бути знайдена як:

N_кв= (N_p/a_рдр) а_рдкв, (9.33)

де

а_рдр – кількість робочих днів у році;

а_рдкв – кількість робочих днів у кварталі.

Такий розподіл можливо при постійній ВП. Якщо ж програма змінюється (вводяться нові потужності чи освоюється нова продукція), то розподіл здійснюється з урахуванням цих факторів.

При розбивці по кварталах, місяцях, декадах і днях необхідно прагнути до зменшення номенклатури в кожному календарному періоді. Це збільшує ВП у кожному періоді і зменшує собівартість. Чим більша програма, тим менші постійні витрати на одиницю продукції.

При розподілі ВП по цехах розподіляється товарна продукція, що включає: деталі і напівфабрикати, що випускаються цехом, прийняті ВТК і передані іншим цехам; інструмент і оснащення, що виготовляється по замовленнях відділу головного технолога для себе й інших цехів; послуги, виконані для інших цехів.

Розподіляється ВП у порядку зворотному ходу технологічного процесу, тобто у послідовності: складальні цехи, обробні (механічні) цехи, заготівельні цехи.

Програма запуску складального цеху (Nзап_ск) визначається так:

Nзап_ск = Nвип_сб + (Н_кс – Н_нс), (9.34)

де

Nвип_ск – програма випуску складального цеху;

(Н_кс-Н_нс) - зміна залишків незавершеного виробництва по складальному цеху.

Програма запуску механічного цеху:

Nзап_мех = Nзап_ск +(Н_км – Н_нм) + N_зч, (9.35)

де

(Н_км – Н_нм) – зміна незавершеного виробництва в механічному цеху;

N_зч – програма випуску запасних частин.

Програма запуску заготівельного цеху:

Nзап_заг = Nзап_мех + (Н_кз - Н_нз) + N_к, (9.36)

де

(Н_кз - Н_нз) – зміна залишків незавершеного виробництва у заготівельному цеху;

N_к – кількість виробів поставлених по кооперації.

Аналіз ВП ведеться по динаміці і обсягу випуску продукції, по номенклатурі і асортименту, ритмічності роботи підприємства, якості продукції, резервах росту виробництва.

По динаміці обсягу випуску продукції ведеться щоденний облік випуску по показнику товарної продукції. Тоді виконання ВП визначається як:

П_в = (Ов_ф / Ов_п) 100%, (9.37)

де

Ов_ф, Ов_п – фактичний і плановий обсяг випуску продукції.

Так само аналізується обсяг реалізованої продукції. Фактичні величини порівнюються з плановими. Облік по валовій продукції виконується в залежності від величини незавершеного виробництва один раз у квартал, або один раз у рік. В останні роки часто його не виконують.

Якщо ціни змінюються, то розрахунок ведеться за плановими цінами. Аналіз випуску продукції виконується по підприємству в часі, по окремих видах продукції і по сумарних значеннях обсягу випуску. Аналізується і хід виконання договірних зобов’язань по поставках продукції.

В умовах ринку невиконання договірних зобов’язань по поставках веде до втрати ринків збуту, виплати штрафів, зниження прибутку і рентабельності. В процесі аналізу визначається виконання плану поставок за місяць і наростаючим підсумком в цілому по підприємству, по окремих видах продукції і споживачах. Приклад такого аналізу наведено в табл. 9.1.

Таблиця 9.1 - Аналіз виконання договірних зобов’язань за квітень,

(тис. грн. )

Виріб	Споживач	План поставки	Фактично відвантажено	Недопоставка продукції	Зараховано (в межах плану)
А	1	400	420	--	400
	2	500	480	20	480
В	1	800	800	--	800
	2	1000	900	100	900
Всього		2700	2600	120	2580

Відсоток виконання договірних зобов’язань (Пвд) знаходиться як:

(9.38)

Тут Ов_п, Ов_з – плановий і зарахований обсяг випуску продукції; Нп – недовипуск продукції.

По номенклатурі й асортименту план вважається виконаним, якщо виконано завдання по обсягу виробництва по всьому переліку продукції, що випускається. Якщо ж по якій-небудь номенклатурній позиції немає виконання плану по обсягу, то в розрахунку враховуються значення в межах встановленого плану. Відсоток виконання плану по номенклатурі визначається так:

Пн = (N_iфз Ц_i) / (N_in Ц_i) 100%, (9.39)

де

N_iфз, N_in – фактичний заліковий і плановий обсяги випуску.

Приклад розрахунку виконання плану по номенклатурі наведено в таблиці 9.2

Таблиця 9.2

Виріб	План поставки	Фактично відвантажено	Зараховано (в межах плану)
1	100	120	100
2	100	90	90
Всього	200	210	190

Відсоток виконання плану по номенклатурі становить:

На рівні цеху аналіз плану по номенклатурі може зводитися до аналізу комплектності випуску виробів.

При ритмічному випуску продукції, наприклад, якщо в місяці 20 робочих днів, то за один день повинно бути виконано 5% роботи. Тобто при рівномірному випуску в кожен робочий день випуск складає таку ж величину. На практиці ідеальної ритмічності досягти складно. При оцінці ритмічності випуску в залік враховуються фактичні значення в межах планових величин. Приклад наведено в таблиці 9.3:

Таблиця 9.3 - Аналіз ритмічності випуску у травні, %

Декада	План випуску	Фактично випущено	Зараховано (в межах плану)
1	33	20	20
2	33	30	30
3	34	50	34
Всього	100	100	84

Коефіцієнт ритмічності розраховується як:

(9.40)

По якості продукції існують різні способи оцінки і аналізу. Його, наприклад, можна виконувати по показниках якості продукції, наведених в карті технічного рівня і якості. Більш простим є аналіз по основних показниках якості у виробництві і експлуатації продукції. У виробництві до них можна віднести: питому вагу сертифікованої продукції; питому вагу продукції, яка відповідає світовому рівню; питому вагу експортованої продукції, у тому числі у високорозвинуті країни; питому вагу нової продукції; відсоток браку продукції; відсоток втрат від браку продукції. В експлуатації якість продукції характеризують: фактичні рівні показників надійності; кількість і питома вага рекламацій; кількість і питома вага втрат від рекламацій; доля підприємства і її динаміка на ринку даної продукції.