29.6 Організація спільного підприємництва

Спільне підприємництво є найважливішою формою організації міжнародної діяльності будь-якої країни. Спільні підприємства можуть створюватися у формі ліцензування або спільного володіння. Ліцензування дає іноземним учасникам (підприємствам) право на процес виробництва, використання торгових марок, чи патентів комерційних секретів в обмін на комісійні виплати або ліцензійні платежі (роялті). Контракт на виробництво являє собою угоду з іноземною компанією, по якому остання здійснює виробництво своєї продукції в даній країні, а національне підприємство здійснює маркетинг готової продукції, надає управлінський досвід. При укладенні контрактів на управління національне підприємство виступає як консультант для іноземних компаній. При спільному володінні національне підприємство погоджується на виробництво і реалізацію продукції, що випускається, у партнерстві з іноземною компанією для зниження нових витрат і розподілу ризику.

Будь-яке підприємство, що діє у сфері виробництва або сфері збуту продукції, повинно віддавати собі повний звіт про наслідки створення за кордоном підприємства за участю іноземного партнера. Ці насліди мають довгостроковий характер. Тому доцільне створення спільних підприємств, зрозуміло, при наявності відповідних передумов. В їхньому числі можуть бути такі:

• конкретне промислове підприємство не має в своєму розпорядженні достатній капітал або відповідним чином підготовлений виробничий персонал для ведення самостійних операцій за кордоном;

• підприємство одержує можливість співробітництва з фірмою, що вже має у своєму розпорядженні сильні позиції на ринку;

• підприємство не має у своєму розпорядженні достатню кількість вихідної сировини, матеріалів або комплектуючих виробів для істотного розширення виробництва конкурентноздатної продукції;

• підприємство не має в своєму розпорядженні сучасного устаткування і технології, але має достатню кількість трудових ресурсів, матеріалів і сировини для виробництва сучасної конкурентноздатної продукції, що може знайти широкий ринок у країні, де розташоване дане підприємство.

У деяких країнах законом заборонена організація підприємств, що цілком належать іноземним представникам (пряме володіння), тому створення спільних підприємств при виході на внутрішні ринки цих країн є обов'язковим.

Основні переваги спільних підприємств можна згрупувати в такий спосіб.

1. Спільна діяльність найбільш вигідна для невеликих підприємств, що прагнуть вийти на кілька ринків, але не мають для цього достатніх фінансових можливостей. Найчастіше таке підприємство не має відповідного міжнародним вимогам персоналу, а також не володіє інформацію про кон'юнктуру і ємність зовнішніх ринків, позиціях на них конкурентів і т.п. По суті, таке підприємство пропонує свої технічні знання в обмін на ряд інших відсутніх для його успішної зовнішньоторговельної діяльності атрибутів.

2. При недостачі фінансових ресурсів у даного підприємства іноземних партнерів може бути декілька, що припускає випуск акцій підприємства у вільний продаж. Але при цьому слід пам'ятати, що утримати контроль над таким спільним підприємством можна, лише залишивши за собою більше 50% акціонерного капіталу.

3. Вихід на іноземний ринок істотно полегшується, якщо в спільному підприємстві бере участь місцева фірма. Для ряду країн спільні підприємства є єдиною можливістю роботи на місцевому ринку.

4. Спільне підприємство може бути особливо ефективним при наявності досвідченого посередника, що має у своєму розпорядженні налагоджену систему зв'язків зі споживачем і володіє енергійною діловою репутацією на своєму ринку.

5. У період економічної кризи спільні підприємства можуть надати істотну допомогу національній промисловості в подоланні труднощів, що особливо важливо для вітчизняної економіки.

Зрозуміло, що спільному підприємництву притаманні й визначені недоліки. Тому, перш ніж здійснювати його ідею, треба реально оцінити як можливі переваги, так і можливі негативні насліди спільної роботи. У числі останніх особливу увагу необхідно звернути на такі.

1. При створенні спільних підприємств експортер часто випускає з уваги той факт, що сприяє розвитку виробництва та навчанню виробничого й управлінського персоналу, можливо, свого майбутнього конкурента. Такі наслідки не виключені й у тих випадках, коли технічні знання та навички передаються іноземним фірмам, що мають великі фінансові ресурси й кадровий потенціал.

2. Не слід також випускати з виду й національні особливості країни свого партнера. Рішення питань, пов'язаних з інтересами країни, що представляє іноземний учасник спільного підприємства, вимагає великої дипломатичності й такту. У випадках, коли виникає конфлікт інтересів між партнерами, поява непорозумінь забезпечена. Тому всі форми ділових міжнародних зв'язків повинні здійснюватися людьми висококваліфікованими, професійно підготовленими.

3. Учасники спільного підприємства можуть бути власниками й інших підприємств, продукція яких випускається на ті самі ринки найчастіше зовсім під іншою маркою. У цьому випадку можна вступити в конкуренцію з продукцією власного спільного підприємства.

4. При створенні спільного підприємства іноземний учасник часто вносить свій пай не готівковою, а цінними паперами (акціями). Цей момент необхідно чітко відслідковувати, тому що у випадку приблизної рівності (наприклад, 51% і 49%) по номіналу фактична вартість паю фірми-експортера може виявитися значно вище, якщо курс її акцій тепер вище номіналу.

На закінчення розглянемо практичний приклад організації спільної виробничої діяльності, що дозволяє продемонструвати техніку створення спільного підприємства.

Вихідним пунктом, що підписують учасники майбутнього спільного підприємства, є протокол про наміри, в якому визначається область співробітництва або конкретна продукція, яку будуть випускати партнери. Тут же встановлюються терміни створення підприємства й визначаються дії кожної зі сторін. На наступному етапі діяльності сторони нормують статутний капітал, приклад постатейного змісту якого наведений у таблиці 29.3 [3].

Таблиця 29.3.

Номер статті	Внесок вітчизняного учасника	Сума, млн. грн.	Внесок іноземного учасника	Сума, млн. грн.
1	Будівлі, споруди	1,3	Устаткування	0,6
2	Устаткування	0,6	Технологія, «ноу-хау»	0,7
3	Оренда землі	0,1	Комплектуючі вироби	0,1
4	Оплачена частина статутного капіталу	0,4	Оплачена частина статутного капіталу	0,2
Разом		2,4		1,6

У цьому прикладі статутний капітал спільного підприємства складає 2,4 +1,6 = 4 млн. грн., частки учасників — 60% і 40% відповідно.

Розглянемо підхід обох сторін до формування статутного капіталу спільного підприємства поелементно (постатейно).

1. Припустимо, що вітчизняна сторона вносить у статутний фонд основну виробничу будівлю й інші споруди на суму 1,3 млн. грн. Іноземний учасник пропонує постачання основного технологічного устаткування, що оцінюється в 600 тис. грн. (оцінка внесків робиться за рівнем світових цін).

2. Вітчизняний учасник вносить у статутний фонд устаткування, що залишилося після реконструкції підприємства з урахуванням внеску іноземного партнера вартістю 600 тис. грн.

3. Обговорення цієї статті починається з пропозиції іноземного партнера, який вважає, що для випуску сучасної конкурентноздатної продукції вітчизняному підприємству необхідно щорічно купувати в його країні комплектуючі деталі та вироби на суму 100 тис. грн. У перший рік роботи підприємства він готовий поставити виробів на цю суму в рахунок статутного капіталу, але в наступному спільне підприємство повинно щорічно закуповувати комплектуючі вироби по окремих контрактах у нього чи в іншої фірми за його рекомендацією.

Такий варіант вітчизняного учасника не дуже влаштовує, тому що спільне підприємство щорічно буде витрачати значні суми у валюті на закупівлю комплектуючих виробів. Найкращим варіантом у цьому випадку буде пропозиція іноземному партнерові сформулювати цю статтю договору у вигляді поновлюваного статутного капіталу тобто капіталу, який щорічно вноситься сторонами в статутний фонд у сумі 100 тис. грн.: вітчизняний учасник спільного підприємства буде щорічно вносити їх у вигляді плати за оренду землі, іноземний щорічно поставляти комплектуючі вироби.

4. Спільному підприємству для початку діяльності потрібний оборотний капітал, тому партнери домовляються про те, яку суму кожний з них внесе готівкою на рахунок спільного підприємства, причому вітчизняний партнер – у гривнях, іноземний партнер – у валюті. Кожен партнер вишукує ці засоби самостійно. Ця стаття називається оплаченою частиною основного капіталу й відповідає приблизно відношенню сум основного капіталу.

Наведена схема формування статутного капіталу носить до деякої міри умовний характер. На практиці і статті можуть бути інші, і кількість їх може бути більше або менше, і співвідношення сум статутного капіталу всіляке.

Далі партнери роблять зразковий розрахунок беззбитковості підприємства по формулі

( Сп + Мс + Мі ) < (Ци1 + Ци2 + Цс ), (29.4)

де Сп – виробнича собівартість продукції без вартості сировини матеріалів; Мс – вартість сировини й матеріалів, що будуть закуплені в нашій країні; Мі – вартість комплектуючих виробів, що поставляються іноземним партнером, якщо вдалося домовитися про те, щоб ці вироби поставлялися у вигляді поновлюваного статутного капіталу (Мс і Мі визначають з урахуванням транспортних витрат); Ци1 – вартість продукції, що буде експортована в країну іноземного партнера; Ци2 – вартість продукції, що буде експортована в треті країни (Ци1 і Ци2 визначають на умовах ФОБ – вітчизняний чи порт франко-границя країни постачальника); Цс – вартість продукції, що буде реалізована на внутрішньому ринку.

Різниця між лівою і правою частинами аналізованої нерівності дорівнює прибутку від реалізації продукції, що випускається.

На наступному етапі підготовки до створення спільного підприємства необхідно скласти прогноз його діяльності не менше ніж на 5 років. У табл. 29.4 наведено приклад складання такого прогнозу. Виробнича собівартість тут підрахована з урахуванням вартості сировини й матеріалів. Прибуток від реалізації – різниця між обсягами реалізації і собівартістю – визначена по роках, а з 2005 р. установлюється балансовий прибуток Пб, що представляє собою різниця між прибутком від реалізації й відрахуваннями в резервний фонд, що за 5 років досягне 1 млн. грн., тобто 25% статутного капіталу.

Таблиця 29.4.

Показник	Значення показника по роках, млн. грн.
	2000	2001	2005	2006	2007
Виробнича собівартість продукції	7,0	7,5	8,0	8,0	8,0
Вартість реалізації	7,5	8,0	9,0	9,0	9,0
Прибуток від реалізації	0,5	0,5	0,8	1,0	1,0
Балансовий прибуток	-	-	0,8	0,8	0,8

З балансового прибутку підприємство визначає суми відрахувань у фонд розвитку Фр,. Припустимо вони складають 40 тис. грн., тоді прибуток до оподатковування Пн буде дорівнювати:

Пн = Пб - Фр = 800 - 40 = 760 тис. грн.

Прибуток підприємства Пп визначається як прибуток до оподатковування мінус 30% податку:

Пп =Пн – 0,3Пн = 760 – 228 = 532 тис. грн.

Припустимо, що з цього прибутку партнери вирішили 32 тис. грн. відрахувати у фонд соціального розвитку підприємства Фс.р , тоді прибуток учасників Пу, складе:

Пу =Пп – Фс.р =532 – 32 = 500 тис. грн.

Прибуток іноземного учасника Пі.у буде дорівнює 40% цієї суми, тобто пропорційно вкладеному капіталу:

Пі.у =0,4 Пу =0,4х500 = 200 тис. грн.

При цьому слід мати на увазі, що прибуток іноземного учасника при переведенні його в його країну обкладається податком у розмірі 20%.

Валютна беззбитковість підприємства перевіряється по нерівності

(Ци1 + Ци2) > (Мі + Пі.у) (29.5)

Даний прогноз може бути покладений в основу техніко-економічного обґрунтування створення спільного підприємства.