3.3 Інтелектуальна власність як товар

Відповідно до економічної теорії, товар визначається як продукт людської праці, здатний задовольняти певні потреби, виготовлений із метою продажу по вільній ринковій ціні. Виходячи з приведеного визначення спробуємо провести короткий експрес-аналіз можливостей уявлення об'єктів інтелектуальної власності на ринку в якості товару.

Слід зазначити, що безпосереднього зв'язку об'єктів інтелектуальної власності і товарно-грошових відношень суспільстві не спостерігається. У цьому питанні є певні теоретичні недоробки, наявність яких не дозволяє однозначно трактувати товарний характер об'єктів інтелектуальної власності. Як ми уже вказували, жодне національне законодавство не передбачає процедури передачі (продажі) другій особі (групі осіб, державі) наукового відкриття. Не здійснюється повна відчуженість других об'єктів інтелектуальної власності при їхньому продажі. Тут скоріше мова йде про передачу (продажу на визначений період часу) права використовувати даний об'єкт, володіння яким найчастіше залишається в початкового розробника (продавця). Все це говорить про те, що при купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності не дотримуються всі риси купівлі-продажу звичайного товару.

Повернемося знову до визначення товару і розглянемо його ознаки стосовно до об'єктів інтелектуальної власності.

Не викликає сумнівів той факт, що продукт творчості є продуктом людської праці. Хоча в даному випадку можна вести розмову не про звичайні витрати енергії, сил і часу виконавців. Творчий момент вносить певну новизну у витрати фізичних і духовних сил людини. Для успішного досягнення поставленої мети творчий працівник змушений розтрачувати набагато більше енергії і сил. На цьому шляху його можуть очікувати розчарування і стреси, багатократне повторення спроб, багаторічне накопичення окремих проміжних результатів.

Мірою творчої праці в остаточному підсумку виступає його результат, продукт, твір (наукове відкриття, винахід, корисна модель, конструкція, технологія, ноу-хау, раціоналізаторська пропозиція, художній твір і т. п. ), що є насамперед споживчою вартістю. Важко представити собі творчого працівника, що присвячує практично усе своє творче життя створенню нікому не потрібного твору або виробу. Винятки, звичайно ж, можуть бути, але вони перебувають за межами логічної доцільності й у цьому зв'язку не підлягають спеціальному розгляду.

Споживча вартість продукту творчої праці може бути оцінена якісно і кількісно. Кількісна сторона (об'єм, вага, довжина, ємність і т. п. ) у багатьох випадках знаходиться у певній залежності з фізичними витратами праці творчого працівника (об'єм робочого часу, кількість затрачуємої енергії і сил). Наприклад, у загальному випадку вчений більше часу витрачає на написання монографії, чим статті, письменник - на написання роману, чим оповідання, які відрізняються насамперед обсягом. Те ж стосується тривалості фільму, спектаклю, концерту і т. п.

Однак, кількісна оцінка творчої праці - це тільки лише початкова, всім зрозуміла і видима частина отриманого результату. Результат і ефект творчої праці в більшості випадків залежить не от кількості безпосередньо необхідного для його одержання праці, а от обсягу творчої роботи людини в цілому. Продукт творчої праці - це згусток творчості найвищої концентрації, що нерідко ховається за надзвичайно простий кінцевий результат. Можна привести безліч прикладів, коли наукова стаття на декілька сторінок робила науковий переворот у певній галузі знань і її споживча цінність була в багато разів вище сотень монографій. По своїй художній цінності одне оповідання може бути набагато цінніше багатотомного літературного видання. Саме споживча вартість є мірилом цінності створеного продукту, відбиває глибину проникнення творця в природний, соціально-економічний, духовний процес розвитку. І оцінена вона може тільки суспільним шляхом. Важливу роль у цьому процесі повинне зіграти врахування думок великих вчених, провідних фахівців з різних областей творчої практики.

Для здійснення купівлі-продажу об'єкта інтелектуальної власності на ринку необхідно знати не тільки споживчу вартість, але і його вартісні характеристики. На цей рахунок серед дослідників немає єдиної думки. Частина з них взагалі заперечують можливість вартісної оцінки результатів творчої праці, інші притримуються думки, що така характеристика може мати місце, але тільки там, де продукт творчості відтворюється і т. д. Однак практика ринкової економіки наочно доказала той факт, що продукт творчості в певних умовах може мати вартість і, відповідно, ціну. Остання може бути визначена з деяким ступенем імовірності, з певним наближенням, що обумовлено рядом чинників. По-перше, творча сила суб'єкта творчості в процесі переходу от рішення однієї супідрядної задачі до іншої може змінювати свою якість, а значить в одиницю часу буде затрачатися різна кількість праці. Тому, поруч з чинником кількості робочого часу повинний виступати і чинник його інтенсивності, що підвищить точність і обґрунтованість результатів вартісної оцінки продукту творчості. По-друге, розрахунок різних видів ефекту, що, як правило, супроводжує вартісну оцінку результатів творчої діяльності, в більшій мірі характеризує їхню споживчу вартість, а не вартість. Наприклад, розмір авторської винагороди письменника залежить від кількості видань і тиражу художнього твору, тобто от чинників, що практично не відтворюють витрати творчої праці на його створення. В третіх, при вартісній оцінці продукту творчості необхідно враховувати, що ця праця також створює необхідний і прибавочний продукт. Вартість прибавочного продукту є частиною чистого прибутку суспільства в цілому. Тому повна оцінка (вартість) продукту творчості може бути здійснена шляхом приєднання до прямих витрат на його виробництво чистого прибутку суспільства в нормі, характерної і доступної для матеріального виробництва. Це і буде суспільна оцінка продукту творчості. У противному випадку, визначаючи вартість окремих об'єктів творчої праці, ми не зможемо забезпечити ознаки їхньої товарності, тому що в сучасних умовах суспільство просто не в змозі представити платоспроможний попит на такого роду товар. Втім, такі випадки зустрічаються у світовій практика. Творчі особистості в таких ситуаціях намагаються представить свої інтелектуальні досягнення (як реальні так і потенційні) на ринках розвинутих країн, де купівельна спроможність їхніх суб'єктів значно вище чим в Україні або країнах СНД. І не безуспішно. По різних оцінках за роки ринкових реформ межі України покинуло от 15 до 40 відсотків творчих працівників, спонукувані в основному матеріальним стимулом.