Методи контролю і самоконтролю

Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватись від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.

Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному – серію логічно пов’язаних запитань перед усім класом. Відповідь коментується. За підсумками контролю виставляється оцінка.

Метод письмового контролю здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, перекуазів, диктантів, письмових заліків тощо, які можуть бути короткочасними (15 – 20 хв.) протягом всього уроку.

Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватись лабораторним обладнанням (хімічним, фізичним, математичним) яке буде використовуватись на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв’язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

Метод програмованого контролю здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм.

Метод тестового контролю може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести – спеціальні завдання, виконання чи невиконання яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань і умінь.

Метод самоконтролю передбачає в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходить допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.

Бінарні методи навчання

Бінарні методи навчання – подвійні, такі, що складаються з двох частин (компонентів).

Створення бінарної класифікації методів пов’язано з прізвищами таких авторів як А.П.Пінкевич (20-ті роки ХХ ст.), Б.Є.Райков (40- ві роки ХХ ст.), Н.М. Верзілін (50-ті роки ХХ ст.), А.М.Алексюк (90-ті роки ХХ ст.).

А.М.Алексюк детально обґрунтовує бінарну класифікацію методів, в основі якої лежать дві ознаки: характер і рівень пізнавальної самостійності та активності учнів; джерела, з яких учні набувають знань. Класифікація визначає чотири рівні застосування методів:

1) на інформаційному (догматичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

2) на проблемному (аналітичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;

4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-дослідницького методу.

Аналогічним шляхом класифікуються бінарні методи наочної форми (наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький) методи та практичної форми (практично-евристичний і практично-проблемний методи).

Ситуаційний метод

Ситуаційний метод – метод, у виборі якого головну роль відіграє ситуація. Він застосовується тоді, коли жоден з відомих методів не дає змоги швидко і ефективно досягти накреслених завдань у наявних конкретних умовах. Він комбінується з багатьох шляхів і способів, у ньому переплітаються традиційні і нові ідеї. Метод дозволяє обирати нестандартні рішення, тому його ще називають нестандартним, творчим. Вважають, що саме ситуаційним методом досягли значних успіхів у навчанні, вихованні і розвитку школярів відомі педагоги-новатори: В.Ф.Шаталов, Є.М.Ільїн, І.П.Волков, С.М.Лисенкова та ін.

Структура і зміст даного методу не стабільні. Вони змінюються від ситуації до ситуації. Метод базується на власному розумінні педагогом педагогічного процесу, його баченні і тому є самостійним, творчим доробком кожного педагога.

Аналіз уроку - розгляд і оцінка навчального заняття в цілому або окремих його сторін.

Він проводиться з метою:

• управління навчально-виховним процесом в школі:

• внутрішньошкільного підвищення кваліфікації вчителів;

• вивчення й узагальнення досвіду вчителів;

• формування професійної компетентності студентів - майбутніх учителів під час педагогічної практики.

Аналіз уроку як доцільно організованої освітньо-виховної системи – це метод визначення наявності чи відсутності закономірних зв’язків і залежностей між всіма компонентами процесу навчання, що функціонує в межах уроку.

• При аналізі уроку враховується діяльність учителя і учнів. Розрізняють загальний аналіз, який охоплює всі сторони уроку, і спеціальний, спрямований на окремі його сторони.

• Об’єктивне відображення змісту уроку ускладнюють певні аспекти навчальної діяльності:

1. складність уроку як динамічної системи, діалектичного процесу робить його малодоступним для об’єктивного аналізу;

2. усі компоненти уроку через їх взаємозв’язок і взаємозалежність важко спостерігати і контролювати;

3. урок неможливо вивчати, аналізувати ізольовано від інших уроків.

Відобразити урок як системний процес, знайти причини успіхів і недоліків можна лише за умови характеристики уроку як складної динамічної системи, що має декілька підструктур, підпорядкованих загальній меті. Урок будь-якого типу має такі дидактичні компоненти: мету і завдання, зміст, методи і форми організації навчальної діяльності учнів, результати. Ці компоненти утворюють цілісну динамічну систему.