Слова і групи слів, граматично не пов’язані з реченням

1. Загальні особливості парентичних компонентів та конструкцій. Погляди на статус парантез у мовознавчій літературі.

2. Речення із вставними компонентами.

3. Речення із вставленими компонентами.

4. Речення із звертанням.

5. Комунікативні відокремлення (комунікати-вигуки в структурі речення як нечленовані композиції).

По суті, такі групи слів перебувають поза синтаксисом. З іншими членами речення вони не пов’язані ні зв’язками, ні відношеннями. «Вони становлять незалежні словесні форми речення, які відносяться до речення в цілому» (Івченко). Сюди зараховують: звертання, вставні слова та вирази, а також вигуки і їх власні функції (Івченко); або ж звертання, вставні та вставлені конструкції (Б. Кулик).

У науковій літературі вставні та вставлені компонети називають парентазами (= вставлення, внесення, вставка). Дехто з мовознавців (Є. Кротевич) вважає їх специфічними членами речення на тій підставі, що існує «співвідносний» зв’язок між вставними словами та іншими членами речення. Є. Кротевич: «супутні» члени речення пов’язані з іншими членами своєрідним зв’язком, званим включенням. Їх не завжди можна опустити (інтонація вставності). Традиційно до парантез зараховують 2 види конструкцій:

1. Вставні – виражають суб’єктно-оцінне значення (ставлення мовця).

2. Вставлені – виражають об’єктивно-пояснювальне значення (додаткове повідомлення, поправки до основного змісту).

ВСТАВНІ КОМПОНЕНТИ ТА КОНСТРУКЦІЇ

Вставні більше, аніж вставлені, пов’язані зі змістом речення, бо виступають одним із засобів вираження суб’єктивної модальності речення: Цьогорічна зима буде теплою → об’єктивна модальність; Кажуть, цьогорічна зима буде теплою → об’єктивна + суб’єктивна модальність. За структурою вставні конструкції різні (слова, словосполучення, речення).

Значення вставних конструкцій

1. Модальність (впевненість, сумнів, достовірність): може, мабуть, можливо, певно, ймовірно, здається, очевидно, звісно, безумовно, безперечно;

2. Вказівка на джерело повідомлюваного: як кажуть, за виразом…, на його думку, по-моєму, за словами …;

3. Емоційна оцінка: на щастя, як на зло, мов на гріх, чого доброго, як не дивно;

4. Зв’язок думок та послідовність їх викладу: отже, нарешті, до речі, у всякому разі., навпаки, по-перше, а втім, з іншого боку, в кінці кінців;

5. Засіб активізації розмови, привертання уваги: чуєте, бачите, скажімо, майте на увазі, погодьтесь, а пам’ятаєте;

6. Ставлення мовця до способу вираженої думки, стилю висловлювання, емоційного забарвлення: м’яко кажучи, між нами кажучи, так би мовити, образно кажучи.

Морфологічні засоби – різні, найтиповіші – модальні прислівники (дехто не оцінює їх як прислівники – Виноградов В., Горпинич В.), а також дієслівні форми, іменники, займенники, числівники.

Вставні речення завжди відтворюють структуру простого речення – одно- чи двоскладного: І золотої, і дорогої мені, щоб знали ви, не жаль. Походять від окремих речень, включаються іноді за допомогою сполучників і сполучних слів (відомо → слово, як відомо → вставне речення). Вставні компоненти і конструкції можуть стосуватися цілого речення і окремих його частин (залежно від місця розташування): у препозиції – цілого, у середині – окремих компонентів.

(!) Відмежування простого речення з вставними від складного:

Кажуть, що справжні друзі пізнаються в біді. Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі. Кажуть: своя рука – своя влада.

(!) Вставні конструкції можуть відокремлюватися також в середині реченні через тире (тоді вони читаються з пониженою пришвидшеною інтонацією і наближаються до вставлених): Такий документ – на думку прем’єр-міністра – має затверджувати Верховна Рада.

(!)

а, і, й + вставне слово не відокремлюються, якщо а, і, й – частки : А може, він і прийде.

а, і, й + вставне слово відокремлюються, якщо а, і, й – сполучники: Хмари не налягали на гори, а, навпаки, стриміли в неозорість неба.

Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. Форма присудка не може бути змінена довільно, і навпаки, від зміни форми підмета змінюється присудок.

(!) Розмежування вставних і не вставних компонентів:

наприклад: Хтось із рідних, наприклад сестра, може зателефонувати мені / Це можна зробити, наприклад, без врахування субсидії;

може: Це може зробити і він сам. / Це, може, гості прийшли?

здається: Річка здається мутною/ Річка, здається, замерзла;

однак: Однак він не знав про це (на початку речення однак, зате, проте – не вставні!) / Він, однак, не знав про це;

мабуть: Він прийшов пізно, мабуть об одинадцятій. Він, мабуть, прийшов пізно.