2. Механотерапія

Механотерапія — це форма лікувальної фізичної культури голо­вним змістом якої є дозовані ритмічно повторювані фізичні вправи на спеціальних апаратах з метою відновлення рухливості суглобів (апарати маятникового типу), поліпшення рухів та посилення м'язів (апарати блокового типу), підвищення загальної працездатності (тренажери).

Вправи на механоапаратах сприяють покращенню крово- та лімфотоку, обміну речовин у м'язах та суглобах, відновленню їх функцій. Вправи на тренажерах викликають зростання удар­ного та хвилинного об'ємів серця, покращують коронарний кровообіг та легеневу вентиляцію, підвищують фізичну працез­датність.

Показаннями до механотерапії є:

наслідки захворювань та вражень органів руху (тугорухливість суглобів, м'язові контрактури, рубцеві зростання м'яких тканин та ін.) парези, паралічі, гіпотрофія та гіподи­намія м'язів кінцівки внаслідок тривалого постільного режиму, пере­несені хвороби, обмеження рухів у суглобах після перенесеного арт­риту різної етіології та під час загострень, артриту при мінімальній та середній активності процесу.

Вправи на тренажерах показані: при порушеннях жирового обміну, хронічних неспецифічних захворюваннях органів дихання, у період загострення, захворювання серцево-судинної системи, без недостатності кровообігу та ін.

Протипоказанням до механотерапії є:

захворювання та ушкоджен­ня органів руху при реактивних явищах у тканинах (підвищення за­гальної та місцевої температури, виражений больовий синдром, зрос­тання рефлекторної збудливості м'язів та ін.), рефлекторні контрактури, гнійні процеси в тканинах, значна стійка тугорухливість у суглобах, різке послаблення м'язової сили (неспроможність здола­ти складність навантажуваного сегменту кінцівки), деформація суглобів, що обумовлена значним порушенням конгруентності суглобо­вих поверхонь або зміщенням осей зчленованих суглобів (підвивих суглобу), недостатня консолідація кістяної мозолі при переломах, на­явність сінкінезій.

Методика механотерапії.

У механотерапії застосовують апарати маятникового типу, блокові, спеціальні механотерапевтичні застосування, що діють за принципом важелів у сполученні з виникаючою інерцією, та тренажери.

Принцип дії маятникового апарату полягає в тому, що балансуючий маятник при систематичному виконанні вправ забезпечує зростання амплітуди рухів, що виникає внаслідок подолання маси ваги й виника­ючої під час руху балансуючого маятника інерції. Існують апарати, що цілеспрямовано розробляють кожний суглоб й рухи навколо кожної рухової осі.

До апаратів будь-якої конструкції додаються гирі вагою від 1 до 5 кілограмів.

Вєрбов А.Ф. (1960) розробив наступні рекомендації щодо застосування механотерапії:

1) необхідно, щоб осі суглобів, що відновлюють, співпадали з віссю маятника;

2) вихідне положення кінцівки повинно створювати умови для оста­точного розслаблення м'язів;

3) фіксація проксимальної частини повинна бути такою, щоб не допускалися рухи у сусідніх суглобах;

4) дозування повинно бути оптимальним.

Дозування м'язових зусиль на блокових апаратах повинно збільшуватися поступово, але вправи не повинні викликати посилення болю, зростання напруження м'язів.

Вправи на всіх апаратах, спрямовані на збільшення сили м'язів, засновані на використанні протидії ваги. Цей метод є найефективнішим при лікуванні переломів.

Механотерапію можна розглядати як спеціальне тренування при захворюваннях суглобів.

Методика механотерапії диференціюється залежно від анатомо-фізіологічних особливостей суглобів й клінічних форм їх вражень. Крім того, необхідно враховувати активність процесу, стадію, термін захворювання, ступінь функціональної недостатності суглобів, перебіг процесу.

Визнаючи за методом роль активного фактору в лікуванні, в той же час, застосовуючи цей метод, слід дотримуватися принципу щадіння й поступового тренування.