3. Завдання реабілітації.

Головними завданнями реабілітації є:

- максимально можливе відновлення здоров'я;

- функціональне відновлення (повне або компенсація при недостат­ності чи відсутності можливості відновлення);

- повернення до повсякденного життя;

- залучення до трудового процесу.

Основна мета реабілітації - повернення максимальної кількості хворих та інвалідів до суспільства, соціальне корисної праці необхідних умов здорового і повноцінного життя.

Види реабілітації. Реабілітація ґрунтується на використанні біологіч­них і соціальних механізмів адаптації, компенсації і умовно об'єднана в три взаємопов'язані види: медичну, соціальну і професійну.

Медична реабілітація - основний вид реабілітаційного процесу.

Провідними методами медичної реабілітації є відновна терапія і ре­конструктивна хірургія з наступним (в разі необхідності) протезуванням.

Відновна терапія здійснюється, в першу чергу, за допомогою медикамен­тозного лікування, фізичної активації (лікувальна фізкультура, масаж, фізіо­терапія, працетерапія), психологічних методів (групова та індивідуальна психотерапія).

Завдання медичної реабілітації:

- відновлення здоров'я;

- усунення патологічного процесу;

- попередження ускладнень та рецидивів;

- відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій;

- підготовка до побутових та виробничих навантажень;

- запобігання стійкої втрати працездатності (інвалідності).

Фізична активація (реабілітація) включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення фізичної працездатності хворих з тимчасовою та стійкою втратою працездатності, її основними засобами є: лікувальна фізкультура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механо-працетерапія.

Завдання фізичної реабілітації :

- мобілізація резервних сил організму;

- активізація захисних і пристосувальних механізмів;

- попередження ускладнень та рецидивів захворювання;

- прискорення відновлення функції різних органів та систем;

- скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення;

- тренування та загартування організму;

- відновлення працездатності.

Психологічні методи (психологічна реабілітація) передбачає корек­цію психологічного стану, навчання хворого психогігієнічним навичкам, орієнтації щодо повернення до активної життєдіяльності на рівні, адек­ватному його здібностям і можливостям. При цьому особливо важливим є період після виписки із стаціонару - процес адаптації до зміненого ста­новища в сім'ї, суспільстві, сфері професійної діяльності.

Найчастіше використовується групова та індивідуальна психотерапія, автогенне тренування, поведінкова терапія. Крім цього, психологічна реа­білітація включає сукупність принципів та правил поведінки медичного персоналу, близьких родичів, співробітників, аналогічних хворих, які зале­жать від психологічної реакції пацієнта на хворобу. Соціально-психо­логічні аспекти реабілітації передбачають вирішення таких питань, як відновлення особистих якостей і здібностей хворого для його взаємодії з соціальним оточенням, а також психокорекцію установок хворого до ви­конання обов'язків громадянина, члена суспільства, колективу, сім'ї.

В психологічній реабілітації важливе місце займає педагогічний ас­пект реабілітації - процес отримання освіти, професійного перенавчання, а також заняття за програмами так званих шкіл для хворих і їх родичів, спрямованих на те, щоб викласти суть захворювання, факторів ризику, зробити хворих і їх родичів свідомими та активними учасниками процесу реабілітації.

Соціальна (побутова) реабілітація. Реабілітація хворого розглядається як екопсихосоціальна система, що розглядає людину в єдності з природою і соціальним середовищем. Здоров'я чи хвороба людини залежать не тільки від біологічних змін в організмі, але і від змін суспільних умов. Хвороба змінює звичайний спосіб життя людини, в неї тимчасово чи постійно втра­чаються можливості працювати, ускладнюються взаємостосунки, ма­теріальне становище, порушується процес культурного та духовного спіл­кування. Хворий страждає від болю, знижується фізична активність, пра­цездатність, його турбують можливі наслідки хвороби, інколи потребує догляду.

Соціальна (побутова) реабілітація - це державно-суспільні дії, спрямо­вані на:

- повернення людини до суспільне корисної праці;

- правовий захист;

- матеріальний захист її існування;

- відновлення соціального статусу особи шляхом: організації актив­ного способу життя, відновлення ослаблених чи утрачених соціальних зв'язків, створення морально-психологічного комфорту в сім'ї, на роботі, забезпечення культурних потреб людини, відпочинку, занять спортом;

- при необхідності - розвиток навичок щодо обслуговування (спільна робота реабілітолога, фахівця з праці, психолога): підготовка хворого до користування стандартними чи спеціально зробленими пристроями, що полегшують самообслуговування;

- вирішення матеріальних питань (житло, транспорт, телефонний зв'язок);

- перенавчання, працевлаштування хворих в спеціалізованих закла­дах, на дому (у разі необхідності);

- надання різних видів соціальної допомоги (протезування, забезпе­чення засобами переміщення, робочими пристосуваннями, організація са­наторно-курортного лікування тощо);

- юридичний захист хворого.

Ці завдання вирішуються медичними закладами разом з органами соціального забезпечення.

Професійна реабілітація передбачає: професійну підготовку особи, яка перенесла захворювання до трудової діяльності; повернення до поперед­ньої роботи; перекваліфікація на тому ж підприємстві чи навчання новій професії при стійкій втраті працездатності; працевлаштування.

Основна мета - підготовка хворого до праці, її реалізація залежить від: характеру та перебігу хвороби, функціонального стану хворого, його фізичної спроможності, професії, кваліфікації, стажу роботи, посади, умов праці, бажання працювати. Беруть участь: реабілітолог, фахівці з працетерапії, психологи, педагоги, соціологи, юристи.

Завдання професійної реабілітації: адаптація, реадаптація, переквалі­фікація з подальшим працевлаштуванням.

Таким чином, медико-соціальна реабілітація, крім відновлення здоро­в'я хворого, передбачає відновлення його працездатності, соціального ста­тусу, тобто повернення людини до повсякденного життя у сім'ї, в трудовому колективі, відновлення особистості, як повноцінного члена суспільства.

Лекція № 2

Тема: Організація та управління системою медичної та соціальної реабілітації.

Система реабілітації хворих з тимчасовою втратою працездатності та інвалідів - це процес впливу на них та їх соціальне оточення, усі струк­турні компоненти які соціально підпорядковані розв'язанню проблеми попередження інвалідності хворих з тимчасовою втратою працездатності та реінтеграції інвалідів в суспільство.

Система реабілітації складається з:

- органів, які організовують, координують діяльність окремих установ, що здійснюють реабілітацію та управляють нею;

- установ (служб) реабілітації різних організаційних форм і типів, що реалізують реабілітаційні програми;

- реабілітаційних програм;

- об'єкта реабілітації: хворий (з тимчасовою втратою працездатності чи інвалід), який входить до системи, як той, що підлягає реабілітації, та виходить з неї, як реабілітований.

Етапна програма реабілітації

Діюча державна система медичної реабілітації включає наступні етапи:

- реабілітаційна експертна діагностика;

- відпрацювання на її основі реабілітаційних програм;

- подальша реалізація цих програм;

- розвиток та адаптація мережі реабілітаційних установ;

- динамічний контроль за проведенням реабілітаційних заходів та їхнім коректуванням при необхідності;

- аналіз адаптивної реабілітації на її кінцевому етапі.

Управління системою медичної та соціальної реабілітації. Керівна роль в організації і проведенні медичної та соціальної реабілі­тації в Україні належить Міністерству охорони здоров'я і Міністерству праці та соціальної політики.

На державному рівні функціонують центри та відділення реабілітації при науково-дослідних інститутах України. Вони є науково-методичними центрами та науково-практичними установами. Органом, який об'єднує співпрацю усіх реабілітаційних установ в області є Реабілітаційна рада при обласному Управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації. Реа­білітаційні ради виконують організаційну, методичну та контролюючу функції.

Загалом до виконання програми "Здоров'я людини на 2002-2011 роки" залучено понад 160 органів, організацій та установ.

Основними виконавцями реабілітаційних програм, в першу чергу, є: - реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні),

- реабілітаційно-оздоровчі,

- реабілітаційно-протезні установи.

Тип та вид реабілітаційної установи повинні визначатися при її акре­дитації та ліцензуванні, що є часткою державної програми, яка надає по­вноваження установам охорони здоров'я на виконання певних видів ме­дичної діяльності, реабілітаційних послуг. При цьому установа повинна мати оснащення відповідно до стандартних організаційно-технологічних, медико-технологічних вимог, відповідати санітарним нормам, мати пози­тивні показники діяльності за моделями кінцевих результатів, бути уком­плектованою кваліфікованими кадрами.

Кваліфікаційна характеристика персоналу повинна підтверджувати­ся сертифікатом-документом, що дає право на виконання певних послуг, операцій, процедур.

Фахівці причетні до медико-соціальної реабілітації: лікарі-терапевти, травматологи, невропатологи, нейрохірурги чи інші спеціалісти (залеж­но від характеру захворювань осіб, які підлягають реабілітації); медичні сестри, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури та спорту, психотерапевти, спеціалісти з працетерапії, експерти з праці, педагоги, пси­хологи, соціологи, юристи, представники органів соціального забезпечення, представники підприємств, профспілкових організацій.

Лекція № 3

Тема: Мета, завдання, засоби, методи, організаційні форми фізичної реабілітації.

План

1 Мета фізичної реабілітації

2 Завдання фізичної реабілітації

3 Засоби фізичної реабілітації, принципи та методи застосування засобів фізичної реабілітації

Мета та завдання фізичної реабілітації

Метою фізичної реабілітації є психофізична, функціональна та соціальна реабілітація хворих або спортсменів, що отримали травми, скорочення терміну відновлення засобами неспецифічної терапії.

Завдання фізичної реабілітації полягають в тому, щоб:

• неспецифічними засобами запобігати ускладненням, що супровод­жують стани хворих (запалення легенів, пролежні та ін.);

• підвищувати загальний тонус та настрій хворих; запобігати застійних явищ;

• сприяти відновленню серцево-судинної, нервової, дихальної сис­тем, опорно-рухового апарату, залоз внутрішньої секреції, органів травлення;

• відновлювати функціональний стан життє-забезпечуючих систем;

• відновлювати фізичний стан; відновлювати психічний стан;

• відновлювати фізичні якості: силу, рівновагу, швидкість, спритність, гнучкість;

• формувати компенсації;

• сприяти соціальній реабілітації;

• виховувати мотивацію на збереження здоров'я;

• залучати до здорового способу життя.

Засоби фізичної реабілітації та їх характеристика

Всі засоби, що застосовуються з метою профілактики захворювань та реабілітації, можна розподілити на кілька груп — засоби здорово­го способу життя (ЗСЖ), які включають: гігієнічні фактори, сили природи, загартування, раціональне харчування, режим, фізичні вправи, психорегуляцію, медико-біологічні фактори відновлення, не­традиційні засоби відновлення; другу групу, існуючу окремо, склада­ють вправи різного характеру, що об'єднуються терміном кінезіотерапія; окрему самостійну групу засобів реабілітації складають гігієнічні фактори, природні явища, масаж, фізіопроцедури, збалансоване харчування.

Засоби здорового способу життя

Головною групою засобів фізичної реабілітації треба вважати фізичні вправи

Найпростішою вправою є вібрація. Вона виконуються за принципом інерції. Виконують вібрації руками, ногами, уздовж кінцівки від дис­тального суглоба (плечового, тазостегнового) до кисті або стопи. Вправа знімає напруження, біль, тонізує периферичні нерви, розши­рює судини, відновлює кровообіг.

Струси виконують стоячи на двох ногах, стопи паралельно на від­стані 5—7 см. Піднімаючи п'яти на висоту 2—3 см від підлоги, викону­ють серії струсів. Можна кожний рух узгоджувати з вдихами, що підвищує ефект вправи, посилючи кровопостачання всіх відділів хреб­та, його тканин. Вправа знімає напруження з м'язів тулуба, судин, нервів, відновлює тканини хребта, запобігає виникненню застійних явищ у внутрішніх органах.

Релаксація вправи на розслаблення, сприяють заспокоєнню при перенапрузі нервової системи, скорочують термін відновлення пси­хофізичного стану; є корисними при серцево-судинних та психічних захворюваннях, великих психологічних навантаженнях.

Стрейчінг система вправ на розтягування, охоплює всі частини тіла. Зігріває, підвищує загальний тонус, запобігає виникненню кріпотури та негативних впливів під час роботи на силу, відновлює пери­ферійні нерви, знімає втому.

Дихальна гімнастика (класична, за методом Бутейко, за методом Стрельнікової, пранаяма, цигун та ін.) — запобігають запальним про­цесам у легенях та інших частинах дихальної системи, нормалізує пси­хоемоційний стан, артеріальний тиск, мозковий кровообіг, змінює функціональний стан ЦНС, заспокоює, тонізує, знімає втому, лікує за­пальні процеси в легенях.

Суглобова гімнастика зберігає суглоби, відновлює їх функціональний стан, тонізує судини, периферійний кровообіг, за­побігає виникненню венозних застоїв.

Вертебральна гімнастика вправи для хребта, що сприяють ко­рекції вад хребта, затримують розвиток остеохондрозу, відновлюють рухливість хребта, покращують стан внутрішніх органів.

Аеробіка вправи, які виконуються в аеробному режимі і сприя­ють подачі кисню до серцевого м'яза, головного мозку, м'язів, покра­щуючи загальний стан людини.

Степаеробіка — різновид аеробіки, що посилює тренувальний ефект вправ.

Американська аеробіка — новий напрямок оздоровчих занять, який характеризується великою інтенсивністю рухів.

Динамічна йога — асани, які виконуються динамічно з музичним супроводом або без нього. Асани узгоджуються із спеціальним дихан­ням, яке сприяє психоемоційному тренуванню й корекції емоційного стану.

Асани пози з третього ступеню йоги, які при спеціальному підборі сприяють відновленню стану внутрішніх органів, коригують психоемоційний стан, посилюють силу й урівноваженість нервових процесів, зміцнюють волю.

Мудри кистьова гімнастика, застосовується для заспокоєння, відновлення сну. Узгоджується із спеціальним диханням.

Лікувальна гімнастика напрямок гімнастики, який застосовує спеціальні вправи та методи їх виконання з урахуванням особливостей захворювання.

Вправи з обтяжуваннями — прискорюють відновлення функціонального стану суглобів після травм та захворювань, відновлюють силу. Обтяжування надівають на різні частини рук, ніг та на по­яс. Є рекомендації до застосування вправ з обтяжуваннями при гіпер­тонічній хворобі.

Вправи з предметами (скакалки, палицями, колами, м'яча­ми) покращують координацію, відновлюють рухи, впливають на роз­виток або відновлення фізичних якостей.

Вправи з еспандером відновлюють силові можливості, стан м'язів, сухожиль.

Вправи з гантелями допомагають розвивати різні фізичні якості, формувати статуру тіла.

Фітнес комплекс вправ різного впливу (аеробні, силові, на вит­ривалість), узгоджений з обов'язковим формуванням тіла та раціональним харчуванням.

Ходьба, біг циклічні вправи, які використовують для поступово­го навантаження та тренування серцево-судинної системи.

Ігри відновлюють координацію, рухливість нервових процесів, привчають хворих до узгоджених взаємодій, привчають повертатись до соціуму.

Туризм це активна форма відпочинку, спосіб динамічної меди­тації, засіб відновлення психологічного стану людини.

Лікування положенням застосовують тоді, коли є вади з боку опорно-рухового апарату, нервової системи (травми, плегії).

Ідеомоторні вправи застосовують при захворюванні головного мозку, коли людина не може рухатись через травми (накладений гіпс) або параліч (плегії). Рухи в цьому випадку можна виконувати у думці.

Ізометричні вправи характерні тим, що м'язи напружують та розслабляють, не змінюючи їх довжини. Допомагають відновленню фізичної якості сили. Ізотонічні вправи відрізняються тим, що не змінюється тонус м'язів. Вправи впливають на психічний стан, сприя­ють відновленню сили нервових процесів.

Вправи на знаряддях та тренажерах дають можливість впли­вати на частини тіла вибірково, тобто на ті, що постраждали від хво­роби, травми, ампутації, гіпокінезії. Допомагають відновити окремі групи м'язів, сухожилля, суглобів та Ін. До цієї ж групи засобів відно­ситься механотерапія та електротерапія.

Принципи та методи застосування засобів фізичної реабілітації

Головними принципами, на яких базується вся галузь фізичної культури є:

• принцип оздоровчої спрямованості,

• принцип всебічного гармонійного розвитку людини,

• принцип зв'язку з трудовою діяльністю.

Ефективність застосування засобів фізичної реабілітації з метою психофізичної реабілітації та соціальної реадаптації хворого залежить від знання та врахування дидактичних принципів.

• принципу свідомості;

• принципу активності;

• принципу систематичності;

• принципу поступовості;

• принципу послідовності;

• принципу індивідуалізації;

• принципу сполученої взаємодії;

• принципу науковості;

• принципу виховуючого навчання;

• принципу міцності;

• принципу прогресуючої складності.

Першим й найголовнішим є принцип свідомості. Він полягає в тому, що кожний хворий, виконуючи будь-які вправи процедур реабілітації, повинен чітко розуміти, що він робить, який ефект дає той чи інший засіб, і як треба цей засіб використо­вувати.

Принцип активності полягає в тому, що хворий бере активну участь у досягненні своєї мети — видужання.

Принцип систематичності полягає в тому, щоб хворий застосову­вав засіб реабілітації систематично, щоденно повторюючи багато разів, закріплюючи отриманий в попередніх заняттях ефект.

Принцип поступовості логічно пов'язаний з попереднім й полягає в тому, що від кожної попередньої до кожної наступної процеду­ри здійснюється нарощування навантаження за обсягом та інтен­сивністю, що необхідно для забезпечення відновлення функціональних можливостей хворих.

Принцип послідовності полягає в тому, що від кожної попередньої до кожної послідуючої процедури рухові завдання ускладнюються (від простого до складного). Крім того, здійснюється додавання нового матеріалу, що спирається на вивчений попередньо (від відомого до невідомого).

Принцип індивідуалізації означає врахування всіх особистих даних хворого (віку, статі, захворювання, функціонального стану, фізич­ного розвитку, фізичної підготовленості та ін.), що забезпечує індивідуальний результат від процедур.

Принцип сполученої взаємодії базується на врахуванні взаємного впливу різних можливостей, вмінь та якостей, що означає: треба формувати навички або якості настільки, щоб вони не впливала негативно на інші.

Принцип науковості вимагає втілення в лікувально-реабілітаційну практику даних, отриманих у процесі наукових досліджень, тобто рекомендованих сучасною наукою, намагаючись використовувати наукові дані оперативно, наскільки це можливо.

Принцип виховуючого навчання вказує на те, що в процесі лікуван­ня та реабілітації теж здійснюється навчання (хворі отримують ба­гато нової інформації про особливості хвороби, засоби лікування та реабілітації, правила їх застосування та ін.). У той же час пови­нен здійснюватись виховний процес. Хворих виховують, як бути здоровими, чому необхідно зберігати здоров'я і які умови цьому сприяють.

Принцип міцності припускає необхідність використовувати той чи інший засіб реабілітації доти, доки не буде отриманий стійкий по­зитивний результат.

Принцип прогресуючої складності полягає в тому, що застосову­ючи рухи, треба враховувати не тільки лікувальну їх дію, а й підтримання зацікавленості хворого до рухів, крім того, рухи, що поступово складнішають, вимагають від хворого виявлення психологічних якостей: наполегливості, сумлінності, вольових зусиль, що й сприяє психокорекційному ефекту процедур ФР вцілому.

Усі методи, що використовуються у фізичній реабілітації під час використання вправ можна розподілити на методи організації хворих, методи організації виконання вправ, методи навчання вправам, мето­ди дозування навантаження.

Методи організації хворих включають: фронтальний (коли працю­ють усі хворі одночасно), груповий (коли хворих поділяють на групи залежно від захворювання, віку, статі та ін.), що забезпечує мож­ливість більше враховувати особливості й підбирати спеціальні засо­би, які підвищують ефективність процедури, та індивідуальний.

При виконанні вправ з метою збереження зацікавленості хворих до занять користуються різноманітними засобами другої групи методів. Сюди належать: фронтальний метод, який передбачає високу щільність занять; груповий — урізноманітнює заняття; позмінний — вправи виконуються групами позмінне; почерговий — полягає в тому, що один хворий виконує завдання в той час, коли інші відпочивають; поточний, коли вправи виконують хворі один за одним; парний, коло­ве тренування, коли хворі розподіляються на групи і виконують різні завдання на 8—12 станціях, отримуючи багатогранний вплив вправ на організм, що ефективно сприяє реабілітації; індивідуальний, це вико­нання індивідуального завдання під час процедури.

Проведення процедур ФР пов'язано з процесом оволодіння хвори­ми різними рухами. Навчання рухам обумовлює необхідність викори­стовувати спеціальні методи. До цієї категорії методів відносять три групи.

Методи дозування навантажень об'єднують три групи методів: ме­тод суворо регламентованого навантаження, ігровий та змагальний.

Метод суворо регламентованого навантаження здійснюється за ра­хунок навантаження й відпочинку, тобто виконання вправи безперерв­но або інтервально.

Лекція № 4

Тема: Установи, що реалізують реабілітаційні програми, їх види структура, завдання.

План

1. Етапи реабілітації.

2. Структура центрів (відділень) реабілітації

3. Реабілітаційно-оздоровчі установи

1. Етапи реабілітації. В державі функціонують лікувально-профілактичні установи (відновного лікування), що забезпечують проведення наступних етапів реабілітації

-стаціонарного;

- напівполіклінічного (денний стаціонар);

- поліклінічного.

Такі установи повинні мати достатню матеріально-технічну базу, мож­ливості для її розширення та кращий територіальний і транспортний до­ступ.

За видом надання лікувальної допомоги виділяють такі реабілітаційно-лікувальні установи:

- спеціалізовані (кардіологічні, неврологічні та інші),

- поліпрофільні (загального типу).

За адміністративно-територіальним рівнем виділяють: районні, між­районні, міські, обласні, відомчі реабілітаційно-лікувальні установи.

На рівні області відновне лікування здійснюють реабілітаційні лікарні. В лікарні реабілітації збільшена (порівняно з лікарнями загального профі­лю) кількість медичних сестер з масажу, працетерапії, методистів з ліку­вальної фізкультури тощо.

Загальні протипоказання до направлення хворих на реабілітаційне стаціонарне лікування:

- всі хвороби у період загострення;

- всі хронічні захворювання, що потребують спеціального лікування;

- перенесені інфекційні хвороби дітей до закінчення терміну ізоляції;

- бацилоносійство;

- всі заразні захворювання очей, шкіри, злоякісні анемії, новоутворен­ня, кахексія, амілоїдоз внутрішніх органів, активні форми туберкульозу легень та інших органів;

- хворі із захворюваннями серцево-судинної системи при недостат­ності кровообігу вище І ст.;

- хворі на епілепсію, з психоневрозом, психопатією, розумовою відсталіс­тю, що потребують індивідуального догляду і лікування;

- наявність супутніх захворювань, протипоказаних для санаторно-ку­рортного лікування.

В обласних центрах та містах обласного підпорядкування при ліку­вально-профілактичних установах та стаціонарах діють профільні відділення (центри) реабілітації, які працюють у тісному контакті із спеціалізованими відділеннями за своїм профілем. Залежно від того, при якому закладі організовані (це можуть бути стаціонарні, поліклінічні, сана­торні реабілітаційні центри), вони повинні мати у штаті кваліфікованих лікарів і медичних сестер, які пройшли спеціальну підготовку з основ реа­білітації та особливостей реабілітації хворих різних профілів захворювань.