- •5.2 Монтескє про форми державного правління та основні закони демократії
- •5.3 Ідея народного сувернітету Руссо
- •6.1 Ідеї Канта про людську свободу та державу
- •6.2 Основні положення політичної теорії Гегеля
- •6.3 Ключові позиції марксизму
- •7.1 Інститування й теоретичні передумови формування політичної думки
- •7.2 Основні напрямки(проблемні підходи) західної політології
- •8.1. Суспільно-політичні проблеми у творах Іларіона Нестора, Мудрого Мономаха автора Слово о полку Ігоревім"
- •8.2 Провідні політичні ідеї українських мислителів-гуманістів Філалета, Могили
- •8.3 Конституція Орлика як політико-юридичне вираження української національно-державної ідеї
- •9.1 Кирило-Мефодіївське товариство:проблеми державно-політичного та соціального устрою
- •9.2 Ліберальні та автономно-феодалістичні ідеї Драгоманова
- •9.3 Націонал-державництво Франка
- •10.1 Базові характериситки консерватизму Липинського
- •10.2 Правові ідеї інтегрального націоналізму
- •10.3 Основні положення національно-комуністичного напряму( Мазлах Хвильовий Винниченко Волобуєв)
- •10.4 Особливості розвитку української політичної думки в 60-90 роки
- •11.1 Сутність структура та функції політики
- •11.2 Субєкти політики
- •11.3 Політичний конфлікт: суть, типологія, крайні форми прояву, способи врегулювання
- •12.1 Сутність, аспекти та фази політичної діяльності. Політична поведінка суть та типи
- •12.2 Сутність влади та її типологія. Політична та державна влада
- •Тема 13.Національна ідея. Політична еліта і лідерство.
- •1. Політична еліта: поняття концепції, функції типи,
- •2. Політичний лідер: суть, концепції (витоки), функції, типологія, способи утвердження.
- •Тема 14. Політична система суспільства.
- •1. Суть, структура, закономірності та функції політичної системи.
- •2. Типологія політичних систем
- •3. Основні напрямки розвитку та вдосконалення політичної системи України.
- •Тема 15. Держава – головний інститут політичної системи.
- •1. Поняття, ознаки, концепції, функції та основні органи держави.
- •2. Форми державного правління та устрою.
- •3. Політичний режим: суть та типи.
- •Тема 16. Правова держава та громадське суспільство.
- •1. Сутність та основні ознаки правової держави.
- •2. Громадське суспільство: історичні уявлення, основні риси, інститути, взаємозв’язок з державою.
- •3. Проблеми становлення правової держави і громадського суспільства в Україні.
- •Тема 17. Політичні партії і партійні системи.
- •1. Сутність політичних партій, їх генезис, базові параметри та функції.
- •2. Типологія політичних партій і партійних систем.
- •Тема 18. Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем.
- •1. Виборча система: суть та основні типи.
- •2. Взаємозв’язок форм правління, партійних і виборчих систем.
- •Тема 19. Політична свідомість а ідеологія.
- •1. Політична свідомість: сутність та основні рівні.
- •2. Суть та функції політичної ідеології. Основні ідейно політичні течії та політичний екстремізм.
- •3. Взаємовплив політичних ідеологій.
- •1. Поняття, структура, типи та функції політичної культури.
- •2. Політична соціалізація: сутність, фази, типи та функції.
- •3. Особливості політичної культури сучасної України.
- •Тема 21. Міжнародна зовнішня політика.
- •1. Міжнародна політика: суть, засоби, форми, основні принципи реалізації.
- •2. Особливості, цілі й функції зовнішньої політики.
- •3. Національна безпека та національні інтереси країни.
- •Тема 22. Міжнародні відносини.
- •1. Міжнародні відносини: суть, особливості, структура. Міжнародні організації як суб’єкти міжнародних відносин.
- •2. Глобальні проблеми сучасності в структурі міжнародних відносин.
- •3. Україна в системі міжнародних відносин.
11.2 Субєкти політики
Суб'єкти політики - це люди, їхні організації, рухи, інститути, окремі особистості, що беруть участь у політичному житті суспільства і держави і чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної й інших сфер життєдіяльності людей як відповідних об'єктів політики. Отже, суб'єкти політики спроможні сформулювати і реалізувати власні цілі, мають усвідомлені інтереси і потреби, цілеспрямовану активність, тобто суб'єкти політики є головним регулятором взаємодії з об'єктом, керування ім.
11.3 Політичний конфлікт: суть, типологія, крайні форми прояву, способи врегулювання
Політичний конфлікт - це протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей і поглядів, протиріччям між суспільством як цілісною системою і політичним нерівністю (ієрархією) включених в неї індивідуумів і груп.
Поняття політичного конфлікту означає боротьбу одних суб'єктів з іншими за вплив у системі політичних відносин, політичний статус соціальних груп, доступ до прийняття загальнозначущих рішень, пристрій владних інститутів, розпорядження ресурсами, монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними - словом, за все те, що складає влада і політичне панування.
З погляду масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів, розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) і внутрішньодержавні конфлікти.
Зовнішньополітичні конфлікти — це конфлікти між двома або кількома державами за сфери впливу і панування на світовій арені. Вони можуть виникнути внаслідок розбіжності територіальних, економічних, військових та інших інтересів між державами.
Внутрішньодержавні конфлікти можуть виникнути між політичною елітою і масами. Це відбувається тоді, коли правляча еліта не виражає корінних інтересів більшості, знаходиться на службі інтересів меншості. Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутрішньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна кризи. Урядова криза виражається у втраті урядом авторитету. Коли рішення парламенту не співпадають з волею більшості громадян країни, наступає парламентська криза, котра призводить до розпуску парламенту й призначення виборів.
До основних успішних способів розв'язання політичного конфлікту традиційно відносять локалізацію конфлікту, його деескалацію, досягнення компромісу або консенсусу.
Політичний компроміс (лат. сотрrотissum — угода, досягнута шляхом взаємних поступок) являє собою спосіб розв'язання (урегулювання) політичного конфлікту, що досягається шляхом взаємних поступок. Іноді протиборчим сторонам вдається дійти згоди на підставі угоди — якщо не за всіма, то, принаймні, за тими питаннями, які викликали протистояння. В цьому випадку мова йде про так званий добровільний компроміс. Проте, більшість конфліктів закінчуються таким компромісом, де досить важко визначити відносні переваги тієї або іншої сторони. Прагнення сторін до миру може бути викликано неможливістю досягти поставленої мети або ж усвідомленням того, що продовження конфлікту менш вигідно, аніж його припинення. Така угода, котра укладається через обставини, що склалися, у сучасній політичній науці одержала назву компромісу вимушеного.
Політичний консенсус (лат. соnsensus — згода) — це такий спосіб розв'язання політичного конфлікту, який заснований на досягненні принципової згоди між основними суспільно-політичними силами щодо принципів політичної організації, розподілу політичної влади та політичних ресурсів у суспільстві. Заснований на принципі врахування думки як більшості, так і меншості, консенсус у сучасному світі вважається універсальним засобом попередження й розв'язання конфліктів, зняття соціально-політичної напруженості в суспільстві.