МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Реферат

На тему: Порівняльний аналіз етико-релігійних систем буддизму, християнства та ісламу.

Виконала: аспірантка

кафедри Історія України

Герус-Бахтіна Н.А.

Перевірив:______________

________________________

Миколаїв 2013

ЗМІСТ.

ВСТУП

І РОЗДІЛ. Філософсько-наукові тлумачення сутності й походження релігії.

1.1. Структура сучасних релігій.

1.2. Релігійна діяльність.

ІІ РОЗДІЛ. Соціальні функції та роль релігії в суспільстві.

ІІІ РОЗДІЛ. Історичний контекст. Тоталітарна спадщина. Сучасні структури. Ідентичність. Конфлікти. Перспективи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Досліджуючи будь – яку форму релігії, важливо знати в яких історичних умовах вона виникла, в яких соціальних верствах поширювалась і як у віровченні відображалися їх інтереси, як змінювалася вона в процесі історичної еволюції, в якій формі (віровчення, культ, організаційна структура) існує тепер, яка її роль у житті сучасного суспільства [1 с. 49].

Історично конституювання світових релігій збіглося в часі зі значними змінами в житті великої кількості людей, передусім із формуванням «світових імперій»: християнство – на теренах Римської імперії, буддизм – Індостанського півострова, іслам – Аравійського півострова. То був взаємозумовлений процес, підштовхуваний необхідністю політичного впорядкування життя людей на великих територіях, а також необхідністю розвитку віросповідальних, культових систем, які б відповідали духовним потребам людей, що населяли ці території [1 с.63].

Світові релігії – монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональну межі й стали відкритими для всіх.

За рівнем розвитку християнство, іслам, буддизм відноситься до монотеїстичних релігій.

Релігія є складним соціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення і пізнання людського буття

І РОЗДІЛ. Філософсько-наукові тлумачення сутності й походження релігії.

Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних поглядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії.

Античні мислителі V ст. до н. е. Анаксагор, Антифонт, Ксенофан уявляли, що люди, самі створили собі богів за своїм образом і подобою. Критій та Полібій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. За уявленням Демокрита, в основі релігії лежить страх перед грізними явищами природи. За Епікуром, богів створили страх і нікчемність.

За середньовіччя з'явилася своєрідна концепція "трьох ошуканців", нібито християнство, іслам та іудаїзм виникли внаслідок пропаганди вчення Христом, Мухаммедом та Мойсеєм. Філософи ХVІІ – ХVIII ст. також залишались у полоні уявлень про релігію як обман народу. Т. Гоббс вважав, що релігія ґрунтується на вигадках, що дозволені державою.

Французькі просвітителі ХVIII ст. Ж. Мельє, Ф. Вольтер, С. Марішель та ін. розуміли релігію як певний обман народу своєкорисливими правителями та жерцями. П. Гольбах, не заперечуючи, що релігія пов'язана з обманом, причини її все ж таки вбачав у стражданнях і страху, що гнітять людину.

Певного поширення у свідомості набули традиційно-буденні уявлення про релігію як про сукупність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо релігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуванням, сукупністю легенд, то чому вона має великий вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у художній та науковій фантазії?

Не можна погодитись із уявленням, що релігія - продукт обману, складена ошуканцями брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія - обман, то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності?

Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально - ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розгляньмо декотрі з найвідоміших концептуальних пояснень релігії.

Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище.

Зокрема, французький соціолог Е. Дюркгейм уважав, що релігія - явище головне соціальне. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. Якщо релігія - ілюзія, псевдореальність, то не може бути і предмета релігієзнавства.

Релігія, на думку Е. Дюркгейма, відіграє певну роль у суспільстві. По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту". Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток.

Нарешті, Е. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об'єднують в одну моральну громаду - церкву всіх, хто їх наслідує.

Марксизм також визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених матеріальних суспільних відносин, а не випадковий витвір, що його накинули людям мислителі, жерці чи правителі; по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість, релігійні діяльність і відносини, релігійні організації та інститути; по-третє, релігія - це форма відчуження людської сутності, "священний образ людського самовідчуження" (К. Маркс), за яким продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій; по-четверте, ілюзійний вираз реальних суспільних відносин і діяльності людей, що виникає внаслідок спотвореного, крученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті.

Виходячи з гносеологічних якостей релігії, Ф. Енгельс в "Анти-Дюрингу" дає таке її визначення: "релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних".

Це є гносеологічний аналіз релігії, в якому визначається, що в релігії суспільне буття відображається у фантастичній формі, об'єктом відображення є зовнішні сили, які панують над людьми, внаслідок фантастичного відображення земні сили набирають форму неземних.

Визначення сутності релігії з позицій методології психоаналізу дав З. Фрейд та його послідовники. За його вченням: по-перше, бог є не що інше, як пряме сприйняття батька, а тому джерела релігії лежать у "батьківському комплексі ("едіпів комплекс").

Для дитини захисником від зовнішніх сил є батько, якого вона обожнює та боїться. Людина первісного суспільства також боялася зовнішніх сил і намагалася подолати їх у своїй уяві. Звідси персоніфікація природних сил, антропоморфізм релігії. Безсильна людина створює собі богів за образом і подобою власного батька - богів страху та втішання.

Вважаючи релігію соціально - культурним утворенням, З. Фрейд водночас відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань людини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне задоволення або здійснення.

Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм замість безпосередньої реалізації потягів "потойбічне блаженство".

На думку 3. Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обґрунтований науковий світогляд - моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум повинен посісти місце віри. 3. Фрейд гадав, що релігія обов'язково відімре, у неї немає майбутнього. Не треба лише забороняти й переслідувати її.

Існують також різноманітні концепції походження та історії розвитку релігії. Уже в ХІХ ст, в історії науки склалася школа з вивчення походження релігії - міфологічна школа (інша назва - натурміфологічна, астрально-міфологічна або натуралістична), яка підтвердила свої погляди значним фактичним матеріалом, отриманим на основі порівняльної міфології та філології давніх індоєвропейських народів.

Вчені А. Кун, В. Шварц, М. Мюллер та ін. намагалися довести, що первісні релігійні вірування виникли з обожнення небесних явищ (скажімо, Сонця, Місяця, Вітру та ін.), яких людина не розуміла, але намагалася пояснити собі через уособлення (в людському або тваринному образі).

У такий спосіб представники міфологічної школи витлумачували походження не тільки образів власне релігійної фантазії: вони вважали, що й герої казок, пісень, народних ритуалів і звичаїв - це теж продукт давнього астральноміфологічного світогляду.

Така концепція була правдивою, хоч і однобічною. Вона визначала релігію як певну споглядальну і теоретичну діяльність людини, ігноруючи розвиток релігії в суспільстві від простих до складних форм.

Згодом, на основі етнографічного та антропологічного фактичного матеріалу Е. Тайлор, Г. Спенсер та ін. Висунули анімістичну теорію походження релігії. Згідно з нею первісна релігія зародилась як віра в "духовні істоти", в душі, тощо.

Сама ж віра виникла тому, що первісну людину дуже цікавив той особливий стан, що його вона часом переживала сама: сон, непритомність, галюцинації, хвороби, нарешті смерть. Не спроможний вірно витлумачити подібні явища, "дикун філософ" додумався до уявлення про душу як про маленького двійника, який сидить у тілі людини, але спроможний його покидати тимчасово або назавжди.

Із цієї віри розвинулись інші, складніші уявлення: про душу тварин, рослин, неживих предметів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душі в нові тіла, про особливий потойбічний світ духів тощо (на цих уявленнях згодом склалися містичні вчення: астрологія, спіритизм та ін.).

Рівночасно послідовники цієї школи не спромоглися пояснити історично-суспільного характеру походження релігії, не брали до уваги її емоційного аспекту, не змогли показати її історичну еволюцію.

Представники преанімістичної теорії, погоджуючись у цілому з тим, що анімістичні вірування могли виникнути так, як стверджував Тайлор, усе ж таки визнавали існування примітивніших, доанімістичних (преанімістичних) уявлень.

На думку різних авторів, до виникнення віри в душу (духів) існувала єдина віра в магічну силу самої людини, віра в безособову таємничу силу, або уявлення про загальне уособлення природи, або віра в магічну діючу силу речей тощо.

Не обмежуючись тільки цими судженнями, деякі автори стверджували також, що в структурі релігії відіграють певну роль не лише уявлення й судження, а й емоції, афекти, імпульсивні й рефлексивні рухи; що самі уявлення з'явилися лише як осмислення афектів і дій.

Такими є загальні теоретично-концептуальні визначення сутності й походження релігії.