Класифікація предметів навколишнього середовища щодо ризику поширення влі:

Низький ризик (некритичні предмети): предмети, що контактують зі шкірою, не ушкоджуючи її, і не контактують зі слизовими оболонками (тонометри, пах­вові термометри, милиці, постільна білизна тощо), а також предмети навко­лишнього середовища, з якими безпосередньо хворі не контактують (стіни, стеля, меблі, сантехніка).

Адекватний спосіб деконтамінації — очищення або дезінфекція низького рівня (знищення вегетативних бактерій і респіраторних вірусів).

Середній ризик (напівкритичні предмети): обладнання, що контактує зі сли­зовими оболонками або ушкодженою шкірою (дихальне й анестезіологічне обладнання, гнучкі ендоскопи, ректальні термометри), а також предмети, за­бруднені (контаміновані) біологічними рідинами і виділеннями організму.

Адекватний спосіб деконтамінації — очищення з наступною дезінфекцією середнього або високого рівня (залежно від обладнання).

Високий ризик (критичні предмети): предмети, що проникають в органи, у тому числі в порожнини тіла і судинй (хірургічні інструменти, голки, судинні катетери, сечові катетери та ін.).

Значимість окремих шляхів і факторів передачі залежить від профілю стаціонару.

Так, якщо в родильних закладах домінує стафілококова інфекція, основним джерелом інфекції є хронічні носії золотистого стафілококу серед медичного персоналу, ведучим фактором передачі – повітря; то в опікових центрах синьогнійна палочка, основним джерелом інфекції – хворі, основний шлях передачі – контактно- побутовий (предмети догляду, руки персоналу) В урологічних стаціонарах домінують інфекції, що викликають грамвід’ємні бактерії, ентеробактер, протей, синьогнійна і кишкова палочка.

В умовах багатопрофільної лікарні інфекція може розповсюджуватись такими шляхами: інфікування шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосереднього контакту; пероральне інфікування через забруднені предмети аліментарним шляхом або через лікарські засоби: інфікування шкіри, переважно під час уколів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування з пилом або краплинно; трансплацентарне інфікування.

Слід пам’ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції. Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах у цьому випадку є руки хворих, персоналу і лікарів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких ослаблені захисні функції верхніх дихальних шляхів, а також новонароджені й хворі з трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзогенні автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природного імунітету організму. В свою чергу, автоінфекції викликаються мікроорганізмами, які за відповідних умов місяцями або навіть роками знаходяться на шкірі, на слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимикачах, дверних ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах, губках, шматках мила, приладах для гоління і продуктах харчування. Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу. Розсадниками “вологих” штамів мікроорганізмів слід вважати водозмиви раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, інкубатори апаратів штучного дихання та кондиціонери.

Винекненню і розвитку внутрішньолікарняних інфекцій в лікувально- профілактичних закладах сприяють:

- недооцінка епідеміологічної шкідливості внутрішньолікарняних джерел інфекції і риску зараження при контакті з хворими на гнійні інфекції, не своєчасна їх ізоляція.

- наявність невиявлених хворих і носіїв внутрішньолікарняних штамів серед медичного персоналу і пацієнтів;

- порушення персоналом правил асептики і антисептики, особистої гігієни, поточної і заключної дезинфекції, режиму прибирання;

- порушення режиму стерилізації і дезинфекції медичних інструментів, апаратів і приладів і т. д.

Розвиток інфекції та тяжкість клінічних проявів залежать не тільки від властивостей збудника, а й від деяких чинників, що властиві організмові хазя­їна: вік, наявність супутніх захворювань, генетично зумовлений імунний статус, наявність імунодефіциту, неадекватне харчування (дефіцит вітамінів, мінера­лів), зміна нормальної мікрофлори людини, психологічний стан. Сприйнятли­вість людського організму збільшується за наявності відкритих ран, інвазійних пристроїв (катетери, трахеостоми тощо), основного хронічного захворювання (цукровий діабет, імунодефіцит, лейкоз), певного терапевтичного втручання (імунопригнічувальна терапія, опромінення, антибіотикотерапія).