2. Внутрішньолікарняні інфекції: проблеми, способи передачі.

Внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ) - це будь-яке клінічно виражене інфекційне захворювання мікробного походження, що уражає хворого в результаті його госпіталізації або відвідування медичного закладу, чи інфекційна хвороба медпрацівника внаслідок його роботи в медичному закладі, незалежно від появи симптомів захворювання під час чи після перебування в лікарні.

До причин швидкого поширення внутрішньолікарняної інфекції належать:

а) порушення правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму;

б) збільшення кількості недоношених новонароджених і людей старечого віку;

в) зниження імунного бар’єра в населення, у тому числі в медичних пра­цівників;

г) стійкість мікрофлори до дезінфектантів та антисептиків;

ґ) упровадження великої кількості лікувальних і діагностичних втручань тощо.

Внурішньолікарняна інфекція — небезпека, яку не можна побачити і від­чути одразу, може бути проігнорованою. Виникає навіть унаслідок одноразо­вого нехтування елементарними, відомими нині заходами безпеки:

• використання захисних засобів: окулярів, масок (респіраторів), рукави­чок, фартухів під час роботи з дезінфекційними і стерилізувальними засобами;

• використання універсальних запобіжних заходів: рукавичок, масок, ха­латів, фартухів, окулярів під час роботи з біологічними рідинами пацієнтів;

• дотримання особливої ретельності, правил техніки безпеки під час ро­боти з біологічними рідинами пацієнта.

Найбільш поширені ВЛІ:

1) інфекції сечової системи;

2) гнійно-запальні інфекції;

3) інфекції дихальних шляхів;

4) бактеріемія;

5) інфекції шкірних покривів.

Зараження ВЛІ відбувається за наявності трьох ланок будь-якого епідемічного процесу:

1) джерела інфекції (збудника);

2) шляхів і чинників передачі збудника;

3) схильності людини до інфекції.

Інфекція може бути:

1) екзогенною, коли інфекційний агент попадає в організм з навколишнього середовища;

2) ендогенною, коли інфекційний агент первинно присутній в організмі.

Основна маса внутрішньолікарняних інфекцій на сучасному етапі викликається умовно-патогенними збудниками.

До них відносяться: стафілококи, стрептококи, синьогнійна палочка, протей, клеббнели, кишкова палочка, сальмонели, ентеробактер, ентерококи та інші мікоорганізми. Значну долю в етиологію внутрішньолікарняних інфекцій вносять віруси грипу, аденовіруси, ротавіруси, ентеровіруси, збудники вірусних гепатитів так і інші Внутрішньолікарняні інфекції можуть викликатися рідкісними або раніше невідомими збудниками такими, як легіонели, пневмоціоти, аспергили та інші.

Місце зараження: стаціонар, поліклініка, лабораторія, донорський пункт.

Причини зараження: контакт із хворими, носієм, порушення санітарно- гігієнічного, протиепідемічного режимів, незнезаражений інструментарій, фахова діяльність, аварії в лабораторії.

Первинна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі: травний тракт, дихальні шляхи, кров, зовнішні покриви.

У медичних закладах типовими екзогенними джерелами внутрішньолікар­няної інфекції (ВЛІ) можуть виступати:

• вироби з гуми (катетери, дренажні трубки);

• прилади, у яких використовуються вода й антисептики (дистилятори, інгалятори, іонізатори та ін.);

• апарати для штучної вентиляції легень;

• інструментарій.

Ендогенними джерелами інфекції (в організмі людини) є:

• шкіра і м’які тканини;

• сечовивідні шляхи;

• порожнини (ротова, носоглотка, піхва, кишки).

Через руки персоналу передаються: золотистий стафілокок, епідермальний стафілокок, стрептокок А, ентерокок, ешерихії, клебсієла, протей, сальмо­нела,. синьогнійна паличка, анаеробні бактерії, гриби роду Сапсіісіа, простий герпес, вірус поліомієліту, вірус гепатиту А (умовно-патогенна мікрофлора).

Джерелом внутрішньолікарняних інфекцій, що мають найбільше епідеміологічне значення є:

- хворі гострою, стертою або хронічною формою інфекційних захворювань, включаючи раневу інфекцію, а також носіїв різних видів патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів;

- медичний персонал ( лікарі, медичні сестри, санітарки);

- носії , а також страдаючі стертими формами інфекцій;

- матері (в основному носії або хворі, в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього віку);

Найбільшу небезпеку в якості джерела інфекції представляє медичний персонал з числа тривалих носіїв і хворих стертими формами, які тривалий час знаходяться в стаціонарі і є носіями внутрішньолікарняних штамів.

Зараження відбувається за наявності епідемічного процесу.

1. Збудник інфекції (джерело) — бактерії, віруси, гриби, найпростіші. Ре­зервуаром (джерелом) ВЛІ є:

• руки персоналу;

• кишки, сечова і статева система, носоглотка, шкіра, волосся, порожни­на рота як пацієнта, так і персоналу;

• навколишнє середовище: персонал, пил, вода, продукти харчування;

• інструментарій;

• устаткування;

• лікарські засоби і т. п.

2. Шляхи і фактори передачі (табл. 12): повітряно-крапельний, повітря­но-пиловий (від об’єктів навколишнього середовища), контактний — прямий, непрямий, опосередкований (руки медичного персоналу, інструментарій, пе­рев’язувальний матеріал), предметно-побутовий (через апаратуру, інструмента­рій, білизну), гемоконтактний (вертикальний, перинатальний — від матері до дитини), харчовий, водний, трансмісивний (через укуси комарів, комах, кліщів).

Сприйнятливість населення до певної інфекції: пацієнти (недоношені новонароджені, хворі після оперативних втручань, хворі, яким проводили ін- вазивні лікувальні і діагностичні процедури (ін’єкція, інтубація, катетериза­ція, узяття крові), пацієнти зі зниженою резистентністю (хворі на цукровий діабет, хворі, які одержують променеву терапію, імунодепресанти, “опікові” хворі, особи літнього віку, хворі, яким проведено нераціональну антибіотико- терапію), медичний персонал.

Природний	Штучний (артифіціальний)
Аерогенний (повітряно- краплинний, повітряно- пиловий)	Контактний (недостатньо оброблені руки медперсоналу, вико­ристання неякісно простерилізованих або продезінфікованих приборів, апаратури, предметів догляду та інших виробів медичного призначення)
Контактний (опосеред­кований контакт або через предмети догляду)	Гемоконтактний (переливання крові, використання інструмента­рію, приладів та апаратури, які забруднені кров’ю)
Трансмісивний (через переносника)
Фекально-пероральний (харчовий, водний, контактно-побутовий)	Пересадження органів і тканин (штучне запліднення від недо­статньо обстежених донорів)