3. Мораль і політика

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки.

Сенс полягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики.

Мораль і політика є формами соціального життя, і сама природа яких не завжди передбачає їх збіг.

Якщо мораль орієнтована на гармонію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням насильства.

Отже, співдружність інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики і моралі, і навпаки.

Типовим виразом позиції несумісності політики й моралі є вислів: «мета виправдовує засоби».

Інтереси соціальних груп і держав постійно стикаються. Створюються ситуації не просто заперечення моралі, а конкретно-історичні форми політичної поведінки, орієнтовані на принципово різні моральні системи.

За умов сучасної цивілізації політична поведінка має орієнтованість на моральні норми. Суспільства здебільшого прагнуть будувати цивілізовані стосунки на засадах спільних інтересів, вести пошуки спільної мови у різних сферах життя.

«Творити владу можуть люди моральні, тобто люди, які глибоко всіма фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, є правда, є добро. Люди, які своє особисте життя зв’язують з перемогою тільки правди…», - так говорив Вячеслав Липинський (1882 – 1931), теоретик українського консерватизму, лідер Української хліборобсько-демократичної партії, автор праць «Україна на переломі 1657-1679», «Листи до братів-хліборобів».

Задля прогресу розробляються сумісні програми економічної, науково-технічної діяльності, культурної співпраці.

З огляду на історичну перспективу інтеграції, цивілізованої світової спільноти, закономірним є функціонування міжнародних суспільно-політичних організацій, діяльність яких пов’язана з миротворчими цілями та врегулюванням політичних конфліктів (ООН).

Суспільно-політична думка шукає шляхи до узгодження політичних і моральних форм соціального життя. Створена нова у загальній етиці - політична етика, що дослідує моральні засади політики і влади – у широкому розумінні, професійну етику су’єктів політичної діяльності – у вузькому розумінні.

Суспільно-політична думка шукає шляхи до узгодження політичних і моральних форм соціального життя.

4. Моральний досвід

Моральний досвід – це індивідуальна практика людини, яка формується протягом усього життя (від віку немовляти).

На цьому шляху, незалежно від віку, людина через власні відчуття отримує той моральний досвід, який може надовго закріпитися і стати її «другою натурою», якщо нові відчуття і переосмислення того досвіду що є, не підміняться новими відчуттями, враженнями і цінностями, просіяні через призму розуму.

Моральний досвід – це і є досвід індивідуальної роботи з цінностями, особистих досягнень і здобутків, втрат і помилок. Цей досвід з віком узагальнюється, систематизується і використовується відповідно до певної ситуації, моменту, в яких людина опиняється.

У духовному житті людини – це вибір серед системи існуючих цінностей тих, що відповідають моральній програмі (кредо) сенсу життя і стають домінантою в ціннісній орієнтації.