Тема 3. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації

План

1. Сенс життя і щастя.

2. Мораль та економіка.

3. Мораль і політика.

4. Основні морально-етичні принципи спілкування:

• моральна культура спілкування, її зміст і вияви;

• етикет як морально-естетична культура спілкування.

5. Моральний ідеал

6. Моральний досвід

7. Прикладні етичні поняття:

• Благодійність і милосердя

• Насильство і ненасильство

1. Сенс життя і щастя

На певному етапі соціально-психологічної зрілості особистості у структурі самосвідомості виникає потреба, задоволення якої являє собою складне і необхідне завдання: осмислити буття людини і визначення сенсу власного життя, свого призначення, покликання.

Античні філософи стверджували, що сенс життя міститься в тому, що облагороджує, підносить людину над її природним існуванням. Сенс життя вбачається в удосконаленні свого розуму, своїх прагнень і здібностей, як таких, що забезпечують вище благо.

У середні віки сенс життя у служінні Всевишньому, подоланні у собі гріховності, моральному бутті заради досягнення Божої благодаті.

За Августином Блаженним, метою і сенсом людського життя є щастя, якого можна досягти через пізнання Бога і випробування душі. Інструментами для цього є християнська віра і розум.

Епоха Відродження обґрунтувала сенс життя реальної людини як творчої індивідуальності, яка здатна бути тим, ким бажає.

Новий час (І. Кант, Г. Ґегель) сенс життя людини піднести своє окреме існування до загальної природи.

Сенс життя тісно пов’язаний з головною метою життя людини.

Мета життя виступає провідним орієнтиром життєвої діяльності. Мета життя близька до поняття сенсу життя. Визначення мети життя – один із способів усвідомлення його сенсу.

Матеріальні основи життя відіграють значну роль у формуванні сенсожиттєвих позицій. У сучасній дійсності економічна нестабільність і соціальні проблеми деформують життєві орієнтації багатьох людей незалежно від віку і статі.

Зміна життєвих сенсоутворень пов’язана:

• духовними, моральними цінностями

• соціальною роллю

• з досвідом, набутим роками

• матеріальними умовами життя.

Кожна соціальна роль (син, дочка, учень, студент, фахівець, чоловік, дружина, мати, батько, дід, бабуся тощо), що пережита в особистісному досвіді, накопичує новий потенціал для осмислення життєвих пріоритетів, викристалізовує цілі, які позначають перспективи, рух у житті.

Отже, сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи, має соціальну цінність.

Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтири і стратегічні цілі як основу у виборі способу життя.

В історії етики є багато спільних думок, які утворюють деякі спільні лінії міркування з приводу сенсу людського життя.

1. Пошук сенсу життя здійснювати у самому житті, у сфері основних людських бажань та інтересів.

2. Людина прагне до власної вигоди і користі, в чому і полягає зміст її життєвих зусиль. (Утилітаризм, що переходить в егоїзм)

3. Людина намагається бути щасливою. Реальне щастя кожної людини стверджує: жити варто(гедоністична концепція).

Корисно шукати сенс життя в самому житті, але не варто прирівнювати прояви життя і його зміст (суть)

Сенс життя не дається, не задається, його треба вибрати, утвердити, довести, якщо людина свідомо прагне його пізнати.

На сьогодні сформовано кілька концепцій про сенс життя.

1. Творчо-альтруїстична (безкорисливе служіння загальному благу).

2. соціально-демографічна (народження й виховання дітей і внуків - нащадків, що мають продовжити життя)

3. Концепції ігрової діяльності, спрямовані на:

• духовний розвиток особистості

• фізичний розвиток

• комплексну ігрову діяльність

• пасивну, яка сприяє вказаним типам розвитку людини.

4. Престижна (узагальнює практику різних способів свого соціального статусу, своєї значущості в очах оточення)

5. Гедоністична (життя заради насолод; «після нас – хоч потоп»)

6. Конформістська («жити як усі», пристосування до будь-якого оточення, не виділятися)

7. Теологічна (релігійні погляди на мету життя, спрямована на служіння Богові).

Сенс життя є для кожної людини, яка усвідомлює саму себе і своє призначення, віссю, яка визначатиме її життєвий шлях.

Щастя – це вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, як людина може бути щасливою.

Для кожної людини досягнення щастя є вищою метою життя.

Щастя як життєва моральна цінність не зберігається у сталому вигляді. Як людський прояв, стан душі, щастя змінює свої пріоритети в залежності від віку і статі.

Щастя є однією з вічних моральних проблем. І питання полягає в тому, від чого воно залежить, як реалізувати це цілком природне людське прагнення. Щастя – обов’язкова умова існування людини.

В історії етичної думки саме розуміння щастя трактувалося як самовідчуття, самоусвідомлення.

У Давньому Сході буддизм під щастям розумів нірвану (згасання). Щастя (нірвана) – стан вічного блаженства обраних, що поєдналися з Космосом через три обов’язкові умови: високу моральність, зосередженість, щодо дозволяє піднятися над пристрастями і земними бажаннями та всеохоплюючу мудрість, яка і є абсолютним спокоєм. Символом нірвани (абсолютного оволодіння відчуттям та усвідомленням щастя) є знаменита посмішка Будди. Легенди розповідають, коли мудреці попросили Будду прочитати проповідь про щастя, той лише взяв у руку квітку і посміхнувся.

Сократ говорив, що щастя – зовсім не радість, задоволення; воно у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами, головна з яких – справедливість.

На думку Платона, щастя – це доброчесність, а найвища чеснота – справедливість, яка є ключем до щастя.

Аристотель твердив, що щастя – це особливий стан задоволення, яке отримує людина від доброчинної діяльності. Серед численних умов щастя головними є: моральні та інтелектуальні задоволення (вдосконалення), здоров’я, наявність матеріальних благ, активна громадянська позиція, дружба.

Епікур вважав, що щастя – явище земне, воно є шляхом до свободи, звільненням від страхів, журби, страждань.

В цілому, в давньогрецькій етиці формується уявлення про єдність щастя і розумне відношення до життя.

Християнська релігія забороняє людині любов до себе, почуттєві радощі і задоволення. Щастя у потойбічному світі.

У епоху Відродження шлях до справжнього щастя лежить через досконале виховання, ідеальні закони в державі.

На думку Г. Ґегеля, проблема щастя пов’язана з призначенням людини.

Матеріалісти твердили, що щастя суб’єктивне, індивідуальне за формою переживання, але об’єктивне за змістом. (К. Маркс – щастя це - боротьба)

Щастя – це стан душі. Російський письменник Л. Толстой говорив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш

Видатний український філософ Г. Сковорода каже, що щастя в тобі самому. Повторює це і Іван Франко, кажучи, що «щастя не де, а в нас». Щоб збагнути ці тези, варто згадати і Лесю Українку, яка говорила, що «своїм життям треба до себе дорівнятись», тобто відповісти собі на запитання у чому полягає сенс життя.

Відомий священик-монах, педагог, автор «Коротких історій для душі» Бруно Ферреро говорить, що почуття щастя виникає тоді, коли є спілкування, справедливість, свобода. Ніколи не можна бути щасливими окремо.

За даними соціологічних досліджень, на рівень щастя впливають такі фактори (задоволеність різними сторонами життя людини), як

1. сім’я

2. особисте (інтимне) життя

3. здоров’я

4. рівень матеріальної забезпеченості

5. ставлення оточуючих

6. поведінка дітей розвиток їх особистих якостей (для тих, хто має дітей)

7. ступінь впевненості у завтрашньому дні

8. власна поведінка стосовно оточуючих

9. робота

10. житлові умови

11. внутрішньо-політична та соціально-економічна ситуація в державі

12. рівень захищеності від злочинців

13. стан довкілля.

Бути щасливим - означає бути самим собою, усвідомлювати себе у стані задоволення життям, окремими його частинами, досягненням поставленої мети, що, жити «для себе» і разом з тим «для інших».

Щастя – це результат мудрого відношення до життя і до самого себе.

Щастя пов’язане з можливістю самореалізації особистості в різних сферах її буття, тому спектр умов щасливого життя достатньо широкий.

Щастя – це відчуття, усвідомлення та позитивне ставлення суб’єкта до своєї моральної діяльності на основі власного розуміння сенсу життя; задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей.