2.5. Акліматизація порід.

У племінній роботі з абориген­ними породами часто доводиться використовувати тва­рин з інших зон, які відрізняються від місцевих природ­но-кліматичними умовами. Переміщені в нові умови жит­тя, тварини по-різному до них пристосовуються. В одних випадках зміна умов життя веде до глибокої перебудови всього організму і спадковості, в інших — до відносно слабкої, а ще в інших — організм здатний протистояти зовнішнім умовам і помітної перебудови не відбувається. Якщо організм тварини не здатний пристосовуватися до нових умов життя і протистояти їм, то він вироджується. Причиною цих змін є те, що тваринний організм асимі­лює нові, незвичайні для нього умови життя, відмінні від батьківщини, до яких він добре пристосувався (адапту­вався) протягом багатьох поколінь і виробив сталу ре­активність на них. Основні фактори, які найбільше впли­вають на пристосувальні властивості організму в нових природно-кліматичних умовах: змінений характер і тип годівлі, інша температура і вологість повітря, атмосферні опади, барометричний тиск, газовий склад повітря і парціальний тиск, тривалість світлового дня та сонячна інсо­ляція, рельєф місцевості тощо.

Пристосування живих організмів до нових, незвичай­них умов життя називають акліматизацією. Акліматизу­ватися — означає жити, розмножуватися в новій геогра­фічній зоні при змінених кліматичних умовах й зберігати гооподарсько-корисні ознаки, заради яких розводять тва­рин. У широкому розумінні акліматизація — не тільки пристосування до несприятливих умов існування, а й до поліпшених (достатня годівля, кращі умови утримання та ін.).

Пристосування тварин до кращих умов життя, ніж на батьківщині, супроводиться підвищенням продуктивності, кращим обміном поживних речовин в організмі, іноді ніжнішою конституцією. Гірші умови життя призводять до протилежної дії — тварини знижують продуктивність, конституція їх стає міцнішою (грубшає), а самі вони на­бувають більшої витривалості до несприятливих умов. Незадовільні умови зовнішнього середовища, не властиві природі тварин, супроводяться виродженням їх (знижен­ня, аж до втрати плодючості, поява виродків у ряді по­колінь, екстер'єрних вад, зниження міцності конституції та життєдіяльності).

Акліматизація буває успішнішою, якщо вона провади­ться поступово. Поступовість її полягає в тому, що орга­нізм переміщується в нові географічні зони не різко, зміна природно-кліматичних умов проходить поступово, через ряд поколінь. Асиміляція різноманітних умов зов­нішнього середовища, через які пройшли організми в ряді поколінь, виробляє широкі пристосувальні властивості до змін умов життя. Шлях акліматизації порід для різко відмінних від батьківщини умов середовища досить три­валий і потребує роботи кількох поколінь людей.

Поступовість акліматизації можлива і при різкому переміщенні тварин у нову географічну зону. В цьому випадку її поступовість проходить з часом. Кожне нове покоління тварин, одержане в нових, незвичних умовах зовнішнього середовища, все більше пристосовується до них. Прикладом цього може бути переміщення англій­ських м'ясних порід великої рогатої худоби (шортгорни, герефорди, абердино-ангуси) в країни Південної Амери­ки (Аргентина, Уругвай та ін.). Завезені тварини з м'я­кого, вологого і помірного клімату в нові географічні зони посушливого, різко континентального клімату спо­чатку знизили відтворювальну здатність до 40—50%, тва­рини незадовільно пересувалися і використовували пасо­вища, мали різкі зміни в фізіологічних показниках (під­вищена кількість дихань і пульсу, зміна картини крові та ін.). Все це свідчило про низьку пристосованість м'яс­них порід до нових кліматичних умов. Проте потомство, одержане від тварин, завезених з Англії, в умовах конти­нентального клімату вже в II—III поколіннях мало знач­но вищу продуктивність і кращий фізіологічний стан, ніж батьки. Розведення тварин II—III поколінь «в собі», які народилися в нових умовах і пристосувалися до них, зні­має до деякої міри ті депресивні явища, які спостерігаю­ться в щойно завезених. Ось чому англійські породи знайшли собі другу батьківщину в країнах Південної Америки і дуже там поширилися. Слід мати на увазі, що акліматизуються сільськогосподарські тварини довго (II—III покоління) навіть у порід з широким діапазоном пристосувальних властивостей. В процесі акліматизації вони не повністю зберігають особливості, властиві породі на її батьківщині. Вони набувають нових рис, що вини­кають під впливом змінених умов середовища. Так, анг­лійські м'ясні породи в умовах Південної Америки не мають такої ніжної мускулатури і скоро­спілості, властивої їм в умовах Англії. Вони стали сухі­шими і витривалішими.

Добрими простосувальними властивостями до змін умов життя відрізняються породи, яких виводили одно­разово в кількох географічних зонах або різних природ­но-кліматичних умовах. Висока акліматизаційна здат­ність до різноманітних кліматичних умов симентальської, швіцької порід великої рогатої худоби, виведених у Швейцарії, поширених у багатьох географічних зонах, за винятком країн південних широт, зумовлена тим, що в процесі створення породи тварини два рази на рік перебували в різних природно-кліматичних зонах—від м'я­кого долинного до суворого субальпійського.

Місцеві породи з локальним ареалом поширення ма­ють меншу спадкову мінливість, а отже, й акліматизацій­ну здатність. До них належать білоголова українська, бура карпатська та інші породи великої рогатої худоби; мир­городська, українська степова ряба, породи свиней; романовська, решетилівська, кучугурівська та інші породи овець; по­ліська і гуцульська породи коней.

Якщо процес акліматизації при чистопорідному роз­веденні відбувається важко, то доцільно завезених тва­рин схрещувати з тваринами аборигенних порід, які доб­ре пристосовані до місцевих умов. Схрещування червоної степової худоби з молочними шортгорнами в Асканії-Нова дало змогу одержати вихідний матеріал для ство­рення молочно-м'ясного типу в молочній породі.

Породи гетерогенного походження, в створенні яких брали участь кілька порід з різноманітними спадковими якостями (складне заводське схрещування), є більш пластичними, ніж породи гомогенного походження, виве­дені чистопородним розведенням з місцевої худоби спосо­бом добору та підбору. Породи гетерогенного походжен­ня мають широку спадкову мінливість, більшу аклімати­заційну здатність, ніж породи гомогенного походження. Останні більш константні, з меншим діапазоном спадко­вої мінливості.

Пластичність порід — це здатність їх пристосовува­тися до різноманітних умов зовнішнього середовища, змінювати свої біологічні особливості і господарсько-корисні ознаки в бажаному напрямі під дією племінної ро­боти. Молоді породи, які мають коротку історію виведен­ня, а також гетерогенного походження, більш пластичні. До них належать лебединська, червона степова, костром­ська і багато інших порід великої рогатої худоби. Про­тилежною властивістю свійських порід є їх константність.

Константність порід — це здатність їх стійко переда­вати потомству свої біологічні і господарсько-корисні ознаки в ряді поколінь і потребувати для свого існування певних умов життя. Більш константними є старі породи, виведені чистопородним розведенням, а також заводсь­ким схрещуванням при сталому напрямі племінної ро­боти. Породи однобічні, вузько спеціалізованої продук­тивності є більш константними. До них належать джерзейська порода великої рогатої худоби, чистокровна верхова порода коней, породи мериносових овець та ін.

Успішна акліматизація тварин у нових районах зале­жить від ряду умов. Щоб полегшити процес акліматиза­ції і зберегти цінні якості порід при переведенні їх в інші кліматичні умови, треба уникати різкої зміни природно-кліматичних умов — перевозити тварин в такий період року, коли клімат нового району близький до попередньо­го; в нові умови перевозити переважно молодих тварин; створювати для завезених тварин такі умови годівлі та утримання, як на батьківщині; добре вирощувати молод­няк, який народився від завезених тварин; для ремонту стада відбирати найбільш життєздатний молодняк; ціле­спрямовано використовувати й вести „племінну роботу. При добрих умовах протягом II - III поколінь тварини акліматизуються.