2.3. Структура породи

Характерною особливістю заводських порід сільсько­господарських тварин є те, що відносна сталість консти­туціонально-екстер'єрних, господарсько-корисних ознак і спадковості властива лише цілому масиву тварин як се­редня величина, а не окремо взятій групі тварин або осо­ бин. Ця відносна сталість особливостей, яка відрізняє одну породу від іншої, визначається системою взаємовід­носин між окремими тваринами в середині породи і умо­вами зовнішнього середовища; створюється і підтриму­ється цілеспрямованим добором і підбором. Наприклад, середній надій молока, характерний для корів симен­тальської породи 3500—4000 кг. Проте в межах породи є стада, а в межах окремого стада тварини або групи тва­рин з надоєм 4500—5500 і 2500—3000 кг молока. Незва­жаючи на велику різницю в продуктивності, всі корови належать до однієї, симентальської породи, бо мають спільне походження, схожі конституціонально-екстер'єр- ні риси і напрям продуктивності, який підтримується в різних стадах відносно одноманітним добором і підбором (в молочно-м'ясному напрямі).

Відносна сталість (константність) породи як цілого і мінливість її складових частин (груп, типів) не взаємно виключаючі, а взаємно проникаючі протилежності. Отже, кожна заводська порода складається з різноманітних груп тварин, які^різняться між собою анатомо-фізіоло- гічними особливостями, господарсько-корисними оз­наками і здатністю передавати ці властивості по- томству.

В той же час і кожна порода може, незважаючи на спадкову неоднорідність, залишатися з часом відносно сталою, хоч окремі особини і будуть давати постійно по- томство, відмінне від батьківських форм. Індивідуальна та групова мінливість спадкових ознак дає можливість невпинно удосконалювати породу в певному напрямі продуктивності й створювати різноманітні групи або ти­пи худоби в межах однієї культурної породи, що зумов­лює її поступовий прогрес.

Розчленування породи як цілого на різноякісні групи тварин створює відповідну взаємопов'язану систему, яка і називається структурою породи.

Ці групи в породах прийнято називати відріддям, ти­пами, лініями, родинами. В породах, поширених у різних природно-кліматичних зонах, може створитися кілька екологічних різноякісних груп худоби (відрідь). Відріз­няються відріддя одне від одного деякими екстер'єрними і продуктивними особливостями (розмірами, мастю, ско­роспілістю та інше), зберігаючи в цілому властивий по­роді тип конституції й характер продуктивності.

У недалекому минулому в сірій степовій породі вели­кої рогатої худоби розрізняли українське (черкаське), азово-чорноморське, угорське та інші відріддя. Зміна напрямів племінної роботи з тим або іншим відріддям у ряді поколінь може спричинювати різкі зміни в харак­тері продуктивності й типі конституції, що й дає можли­вість створювати нові породи. Так, зміна добору і під­бору з робочого на м'ясний напрям продуктивності в кіанському відрідді сірої степової худоби дала можли­вість вивести в Італії нову скороспілу м'ясну породу (кіанську) .

У межах однієї природно-кліматичної зони і навіть окремого господарства зустрічаються групи тварин одні­єї породи, які відрізняються одна від одної рядом консти­туціонально-екстер'єрних ознак або характером продук­тивності. Такі групи тварин називають внутрішньопород- ним типом. У тварин червоної степової породи великої рогатої худоби є молочний і молочно-м'ясний тип, в си­ментальській — молочно-м'ясний і м'ясо-молочний, у вели­кій білій породі свиней — м'ясний і м'ясо-сальний, в ор­ловській рисистій породі коней — густий і легкий типи. Кожний з перелічених внутрішньопородних типів має свій характерний екстер'єр і напрям продуктивності. Так, тварини молочного типу червоної степової поро­ди великої рогатої худоби відрізняються сухістю та лег­кістю будови тіла порівняно з високою молочною продуктивністю й незадовільними м'ясними якос­тями.

Молочно-м'ясний тип худоби відрізняється від молоч­ного більшою масивністю, краще розвиненою мускула­турою, більшою рихлістю, а отже, і кращими м'ясними якостями при високій молочності.

Наявність внутрішньопородних типів є характерною рисою порід комбінованої продуктивності і меншою мі­рою вузькоспеціалізованих, що зумовлено ступенем спад­кової мінливості окремих порід.

Отже, наявність внутрішньопородних типів створює широкі можливості для удосконалення порід добором і підбором.

Крім відрідь і внутрішньопородних типів у заводській породі розрізняють менші структурні одиниці — лінії та родини.

Породна група (підпорода) — велика група тварин, на ос­нові яких надалі при спрямованій селекційній роботі ство­рюють нову породу.

Типи в породі. В заводських породах існують внутрішньо- породні типи, що відзначаються напрямом продуктивності, характером будови тіла, типом конституції. Наприклад, се­ред орловських рисаків виділяються масивні коні з відносно малою і з високою жвавістю. Серед свиней великої білої поро­ди є тварини м'ясо-сального, м'ясного і сального типу.

Лінія — основна структурна одиниця породи, має якісну відмінність, достатню чисельність поголів'я, походить від ви­датного родоначальника і зберігає протягом ряду поколінь високі продуктивні якості та ознаки родоначальника.

Мінімальна кількість ліній — 4—5, оптимальна — 10. В породах з широким ареалом, наприклад симентальській, може бути до 70, а в середньому їх буває 15—20.

Родина — група тварин, що складається з кількох поко­лінь потомства видатної матки. Це структурна одиниця маточ­ного поголів'я племінних заводів і товарних господарств. Розрізняють родини породного значення і внутрішньозавод­ські. В кращих породах світового значення виділяють до 100 видатних родин, а серед інших порід—ЗО—50.

Завод — велика група (1000 голів і більше) тварин племін­ної частини породи, яка має особливості в будові тіла, відріз­няється за продуктивністю, якістю продукції, племінними цінностями та іншими ознаками, характерними тільки для да­ного племінного заводу і його дочірніх господарств.

Складна структура породи підтримується спрямованою зоотехнічною роботою селекціонерів, тому порода динамічна, пластична. Цінність породи, її продуктивність залежать голов­ним чином від рівня кормової бази і кількості плідників-поліп- шувачів, що використовуються в породі, а також системи пле­мінної роботи.

Кожна порода поділяється на племінну і корис­тувальну (товарну) частини. В племінну частину входить поголів'я племінних заводів і племінних господарств. Племінних тварин, залежно від конкретних умов, має бути від 2 до 14 %, але більшість вчених вважають, що в сучасних умовах мінімум племінної частини може становити 4—6 %. Поліпшення сучасних порід ведеться на основі принципів

великомасштабної селекції згідно з програмами на період 10— 15 років.

Удосконалення існуючих порід сільськогосподарсь­ких тварин, виведення нових, більш продуктивних, е безперервний процес, який не повинен застоюватися на одному рівні. Історії зоотехнії відомо чимало прикладів, коли нехтували систематичним удосконаленням і це при­зводило до того, що породи переставали задовольняти потребам економіки. Це сталося з сірою українською по­родою великої рогатої худоби та більшістю місцевих примітивних по­рід сільськогосподарських тварин.

Процес удосконалення існуючих, виведення нових, більш продуктивних порід, потребує постійної уваги і конкретної роботи досвідчених спеціалістів у племінній справі, великих спеціалізованих колективів тваринників. Останні працюють з однією породою за єдиним планом селекційно-племінної роботи, застосовуючи певні методи розведення, вимоги добору та підбору, створюючи відпо­відні умови для вирощування і тренінгу молодняка, до­держуючи певного режиму використання дорослих тварин.

Тому для удосконалення кожної породи створюють мережу господарств — центрів по племінній роботі з ті­єю або іншою породою.

Завданням племінного тваринництва є удосконалення існуючих і виведення нових, більш продуктивних порід, вирощування високопродуктивних племінних тварин, зде­більшого плідників, для потреб користувального тварин­ництва. Це завдання вирішують племінні господарства, а також держплемстанції по племінній роботі і штучному осіменінню.

Користувальне тваринництво покликане виконувати планові завдання по виробництву продуктів тваринницт­ва при низькій їх вартості. Тому для цього треба мати високопродуктивних тварин. Масове тваринництво, яке виробляє основну кількість товарної продукції (молоко, м'ясо, вовну, яйця та ін.), належить до користувального, яке зосереджене на товарних фермах.

Для виведення високопродуктивних користувальних тварин, підвищення їх продуктивності та поліпшення якості на товарних фермах використовують внсокоцінних племінних тварин з племінних господарств.

Отже, краща частина тварин, золотий фонд породи, яка забезпечує безперервний процес поліпшення всієї по­роди, зосереджений у провідних господарствах — пле­мінних заводах.

На цих заводах створена основна кількість провідних ліній, виведено високопоодуктивні родини рекордних тва­рин. Тут зосереджено найбільш цінне в племінному від­ношенні поголів'я, організовано відтворювання його для задоволення потреб користувального тваринництва.