9.8. Методи мічення тварин

Тваринам на всіх без винятку фермах обов'язково присвоюють інди­відуальний номер, під яким її записують до заводської книги та інших документів зоотехнічного обліку.

Присвоєний індивідуальний (інвентарний) номер на­носять мітками. Інвентарні номери проставляють на пра­вому боці тіла тварин.

Мічення — зоотехнічний прийом індивідуального об­ліку тварин у натурі. Він є обов'язковою умовою ведення племінної роботи в кожному господарстві, дає змогу від­різнити одну тварину від іншої, вести індивідуальний облік продуктивно-племінних якостей, запобігає плута­нині в походженні.

На практиці застосовують такі способи мічення: тату­ювання, випалювання номерів на рогах і на крупі (тав­рування), біркування металевими сережками, кнопками, поліетиленовими і тимчасовими фанерними бірками, хі­мічними барвниками (волосяного покриву), а також ви­стригання номерів та умовних знаків на шерсті тварин, вищипування на вухах та ін.

Мітять телят, ягнят, лошат у перші дні після наро­дження при складанні акту на приплід. Поросятам при народженні проставляють номер гнізда, а при відлученні їм присвоюють індивідуальний номер.

Тварин мітять порядковими цифрами від 1 до 9999 включно, після чого номерацію починають знову з 1. При­своєний номер тварині повинен зберігатися за нею про­тягом усього її життя. Основною вимогою до присвоєн­ня та нанесення індивідуальних номерів є те, щоб одна­кових за числовим значенням номерів у тварин одного господарства не було. Коли є кілька ферм або бригад одного виду тварин, територіально відокремлених одна від одної, то, щоб запобігти-повторенню однакових но­мерів, технолог господарства ферми дає список номерів, які будуть присвоювати і ставити на тілі тварин. Наприк­лад, ферма № 1 одержує і присвоює номери від 1 до 1999, ферма № 2 — від 2000 до 3999, ферма № 3 — 4000 до 5999 і т. д.

Наявність номерів у тварин систематично, перед боні­туванням перевіряють. Татуювання і вищипи іноді за­ростають, сережки, кнопки та інші бирки губляться, особ­ливо на пасовищі. Тому номерацію треба періодично поновляти.

Птицю мітять кільцюванням (на нозі), мітками (на крилі), проколами перетинок між пальцями ніг.

Номер, за яким записано тварину до держплемкниги (ДПК), проставляють на лівому боці її тіла. Мітить тварин на фермі бригадир або завідуючий фермою. Ос­новні вимоги, що ставляться до мітки, такі: вона має бу­ти чіткою і легко читатися, довго зберігатися на тілі, не псувати шкірну сировину; мічення не повинно спричиня­ти болю тварині та запальні процеси. До речі, існуючі способи мічення не повністю задовольняють ці вимоги.

Коням, великій рогатій худобі та свиням водночас з міченням присвоюють клички. Клички повинні бути ко­роткими, простими, зручними і зрозумілими, допомагати запам'ятовувати походження або дату народження тва­рин, не збігатися з іменами людей, громадсько-політич­ною термінологією, назвами національностей, а також не бути образливими. Присвоювати однакові клички двом тваринам (за винятком свиней) не можна. Записують присвоєні клички одночасно з інвентарними номерами до акту про приплід, а потім у всі інші документи. Щоб уникнути повторення кличок, на початок кожного року складають за алфавітом список, виключаючи з нього уже наявні в господарстві.

Щоб полегшити складання списків кличок, викорис­товують алфавітні покажчики кличок тварин, занесених до держплемкниг, ботанічні, географічні та інші словни­ки. Більш докладно техніка і порядок мічення та присво­єння кличок тваринам викладені в курсах спеціального тваринництва й відповідних інструкціях.