7.3. Схрещування і його біологічна суть

При міжпородному схрещуванні для спаровування використовують тварин, які належать до різних порід.

Біологічну суть і практичне значення схрещування достатньо обгрунтував у свій час Ч. Дарвін. Він довів, що за своїми біологічними результатами воно є методом, діаметрально протилежним спорідненому спаровуванню і частково чистому розведенню. Споріднене (особливо кро- возмішування) спаровування веде до зниження життє­здатності нащадків, збіднення і звуження спадкових мож­ливостей. При схрещуванні ж, навпаки, одержують тва­рин підвищеної життєздатності (особливо в першому поколінні помісей) із збагаченою, розширеною спадко­вою основою і великими пристосовними можливостями до зовнішніх умов порівняно з чистопородними тварина­ми, особливо одержаними в результаті близького спорід­неного спаровування.

Схрещування, за Дарвіним, веде не тільки до поєд­нання особливостей схрещуваних форм, а й до різних но­воутворень, які є матеріалом для добору і виведення но­вих порід. Після Дарвіна схрещування як спосіб зміни природи рослин і тварин цікавило багатьох учених. Те­оретичні і практичні основи схрещування розробив І. В. Мічурін, а стосовно до тваринництва — П. М. Кулєшов і М. Ф. Іванов.

Кожна порода тварин характеризується відповідними продуктивними якостями. Наприклад, одні породи вели­кої рогатої худоби відрізняються високим надоєм, але мають низьку жирність молока, тварини інших порід менш молочні, але досить жирномолочні. У вівчарстві розрізняють породи грубововнові і тонкорунні. Останні

в свою чергу відрізняються густою, довгою, тонкою вов­ною. Свиноматки різних порід мають неоднакову плодю­чість, скороспілість, молочність. Відрізняються тварини одних порід від інших живою масою, міцністю конститу­ції, життєздатністю і пристосованістю до умов життя.

При міжпородному схрещуванні цінні якості двох або кількох порід поєднуються. Наприклад, від схрещування високомолочних корів з плідником жирномолочних по­рід одержують помісі з високими надоями і вмістом жиру в молоці. Схрещуванням грубововних овець, добре присто­сованих до місцевих умов, з баранами тонкорунних порід одержують помісі, які мають високу якість вовни і при­стосованість до умов існування в тих районах, де було проведене схрещування.

Відомо, що помісі першого покоління мають збагаче­ну спадковість, відрізняються високими життєздатністю і скороспілістю. Вони досягають більшої живої маси і продуктивності порівняно з їх чистопородними батьками і нерідко значно перевищують їх. Це явище прийнято називати гетерозисом (гібридною силою). В наступних поколіннях при розведенні помісей «в собі» сила гетеро­зису, як правило, послаблюється.

У помісей послаблена «вибірність» до умов зовніш­нього середовища, ліквідований «консерватизм» спадко­вості. Такі організми можуть легше пристосовуватися до нових умов і змінюватись під їх впливом. Тому, коли за­стосовують схрещування на практиці, треба для помісей створити такі умови вирощування, за яких вони розвива­лися б у напрямі формування типів тварин, потрібних для людини.

Якщо схрещують тварин різних порід, помісі залежно від умов можуть відхилятися в бік однієї чи другої по­роди.

Вибираючи породи для схрещування, слід враховува­ти основний напрям тваринництва даного району і мету схрещування. Якщо, наприклад, схрещування застосову­ють для поліпшення однієї породи іншою, то поліпшуюча порода за характером продуктивності має відповідати основній меті поліпшення, бути за своїми біологічними властивостями добре пристосованою до місцевих кліма­тичних і господарських умов. Крім того, вона повинна мати стійку спадковість, щоб надійно передавати свої особливості поліпшуваній породі. При виборі плідників поліпшуючої породи слід враховувати їх племінні якості і виділяти для схрещування найкращих.