7.2. Чистопородне розведення тварин.

Метод чистопородного розведення застосовується при розмноженні заводських, або перехідних порід, які за своїми якостями близькі до заводських.

При чистому розведенні ставиться мета удосконали­ти породу — поліпшити окремі якості тварин, наприклад, підвищити кількість молока і відсоток жиру в молоці ве­ликої рогатої худоби, поліпшити якість вовни в овець, швидкість бігу в коней.

При чистопородному розведенні основні особливості породи зберігаються. Основними засобами при такому розведенні є: добір на плем'я тварин з досить розвинени­ми бажаними якостями (молочними, м'ясними, вовновими та іншими); підбір пар при паруванні проводять з та­ким розрахунком, щоб підсилити бажані особливості по­роди; спрямоване вирощування молодняка, яке сприяло б розвитку тих якостей, заради яких дана порода розво­диться.

Поліпшуються породи методом чистого розведення повільно. Але в цьому випадку для поліпшення їх немає іншого методу. Поліпшити швидкість чистокровних вер­хових коней, якість смушку в овець, плодючість великої білої породи свиней іншою породою неможливо, бо вони є найбільш удосконалені тварини даного типу продуктив­ності.

Біологічні особливості чистого розведення полягають у тому, що тривалі з покоління в покоління спаровуван­ня однорідних близьких за походження чистопородних тварин веде до великої спадкової стійкості їх особливос­тей, з одного боку, і зниження життєздатності, з друго­го. Тому чистопородні тварини, щоб проявити свою ви­щу продуктивність, потребують кращих умов догляду, годівлі й утримання. Поряд з тим, вони як спадково стій­кі є незамінними поліпшувачами менш продуктивних порід.

Не всі тварини здатні передавати свої якості нащадкам в однаковій мірі. Ступінь передачі спадкових ознак залежить від спадкової стійкості, яка визначається по­ходженням тварини від ряду предків, схожих між собою за своїми якостями. Тому тварини, які мають у своєму родоводі досить багато схожих за відповідними ознака­ми предків, ці ознаки стійко передають нащадкам.

Чистопородні тварини найбільш стійко передають свої якості нащадкам. Чистопородність тварин установ­люють за походженням на підставі родоводу.

При чистопородному розведенні іноді, щоб зберегти і підсилити спадкові якості високоцінних за продуктив­ністю предків у його нащадків, застосовують споріднене спаровування.

Під спорідненим розведенням розуміють спаровуван­ня тварин, які перебувають у певних родинних зв'язках, наприклад, батька з дочкою, матері з сином, братів з сес­трами і більш віддалених родичів між собою.

При спорідненому розведенні одержують нащадків більш схожих на спільного високоцінного предка, на яко­го провадять інбридинг. Це пояснюється тим, що в таких нащадків спадковість звужена або збіднена порівняно з тваринами, одержаними від неспорідненого парування, і більш насичена спадковістю однієї високоцінної тва­рини.

Виведення однорідних нащадків і схожих з високоцін- ними предками є позитивною стороною спорідненого роз­ведення. Завдяки цьому воно знайшло відповідне засто­сування в племінній справі. Друга особливість спорідне­ного розведення — це зниження життєздатності нащадків і погіршення пристосованості до умов середовища. Прак­тика тваринництва показує, що систематичне й тривале спаровування близькоспоріднених тварин призводить до послаблення конституції, зниження плодючості, появи нежиттєздатних нащадків, різних виродків і мертвонароджених. У цьому його негативне значення.

Споріднене парування, за Дарвіним, виправдовується тим, що користь від спорідненого розведення перевищує шкоду, завдану тварині від часткової втрати міцності бу­дови її тіла.

Не всі види тварин однаково реагують на споріднене розведення. Найбільш чутливими до нього, щодо появи нежиттєздатних нащадків, послаблення конституції і зни­ження плодючості — свині, менш чутливі — велика ро­гата худоба і вівці.

Шкідливі наслідки спорідненого парування можуть бути значно зменшені, якщо підбирати тварин, врахову­ючи міцність конституції, утримання й годівлю. Виро­щування споріднених тварин у відносно різних умовах середовища зменшує шкідливість такого парування.

Одним з методів боротьби з шкідливими наслідками спорідненого розведення є «освіження крові». Полягає воно в тому, що для усунення негативних явищ близькоспорідненого парування в господарствах систематич­но замінюють плідників, завозять їх з інших госпо­дарств тієї самої породи, тільки неспоріднених з даним стадом.

Стихійно споріднене розведення застосовувалося ще арабами під час створення арабської породи коней в XIV—XV ст. Свідомо, як метод племінного поліпшення тварин, почали застосовувати його лише в XVII ст. Тоді цим методом були створені такі відомі породи, як ор­ловський рисак, шортгорни, абердино-ангуси, а також окремі породи свиней.

Вивчаючи досвід світового тваринництва, проф. П. М. Кулєшов дійшов висновку, що жодна із за­водських порід сільськогосподарських тварин не була створена без спорідненого розведення.

Від спаровування тварин різних ступенів споріднення одержують нащадків неоднакової якості. В практиці роз­різняють ступінь спорідненого спаровування, який при­йнято позначати числом поколінь до загального предка в родоводі. Наприклад, при спаровуванні повного брата з сестрою спільними у них є батько й мати, які відносно пробанда знаходяться в другому ряду предків. При спа­ровуванні двоюрідного брата і сестри у них спільним бу­де дід або баба, які знаходяться в третьому ряду родо­воду.

Підібрані для спаровування самець і самка можуть бути споріднені між собою як за одним, гак і за кількома предками. У першому разі споріднене спаровування на­зивають простим, а в другому — комплексним, при яко­му в родоводі зустрічатимуться кілька спільних предків.

Найбільш простим і виразним способом визначення ступеня інбридингу є метод Шапоружа. Суть цього мето­ду полягає в позначенні тих рядів, які відокремлюють спільного (повторюючого) предка від (пробанда) нащадка. Ряди предків позначають римськими цифрами. Батьківське покоління вважають першим (І), дідівське дру­гим (ІІ), прадідівське — третім (IIІ) і г. д. ІІри запису спорідненого парування ліворуч пишуть ряд, у якому за­значається спільний предок за материнською частиною родоводу, а після риски — ряд, у якому цей предок зна­ходиться в батьківській частині родоводу. Якщо предок повторюється кілька разів у одній стороні родоводу, пи­шуть стільки римських цифр, скільки разів повторюється предок, зазначаючи ряди, у яких він повторюється і роз­діляючи їх комами; якщо предок повторюється тільки в одній стороні родоводу, наприклад у батьківському, то при записі з одного боку, де немає предка, який повто­рюється, пишуть нуль «0», а з другого — ряди предків, де він зустрічається. У цьому разі вважають, що пробанд одержаний в результаті спаровування неспоріднених тварин.

Щоб швидше знайти у родоводі спільних предків, їх мітять якимись загальними знаками.

Користуючись цією системою запису, Пуш запропо­нував таку схему класифікації різних ступенів інбридин­гу спорідненого парування.

Кровозмішування

1-й ступінь споріднення

II – II - повні брат х сестра І – II - мати х син

ІІ – І - дочка х батько

2-й ступінь споріднення

II – ІІ — напівбрат х напівсестра І – III — бабка х внук

ІІІ – І — внучка х дід

Близьке споріднення

ІІ – ІІІ - 3-й ступінь споріднення

І—IV

ІІІ – ІІІ - 4-й ступінь споріднення

Помірне споріднення

I V - III

ІІІ - IV

І- V 5-й ступінь споріднення

V - І

I V - IV

І—VI 6-й ступінь споріднення

IV - І

Шапоруж розрізняє близьке споріднення, або крово- змішування, починаючи з II—III, III—II поколінь і бли­жче; помірне — III—III, III—IV і не далі IV—IV по­колінь; далеке споріднення — від V — V й далі.

Наведена вище схема обліку споріднення хоч і при­близно характеризує його ступінь, проте вона дуже прос­та, а тому на практиці найбільше застосовується.

Найчастіше застосовують у племінній роботі помір­не споріднене парування, при якому не спостерігається шкідливих біологічних наслідків. Поряд з тим, при ба­гаторазовому застосуванні' його досягається найбільша схожість нащадків з видатним предком, на якого воно ве­деться.

Враховуючи, що споріднене розведення може призвес­ти до небажаних результатів, застосовувати його можна тільки в племінних стадах, де ведеться творча робота по удосконаленню породи і є потреба в паруванні спо­ріднених тварин для зберігання в нащадків їх високоцінних якостей. Застосовувати споріднене розведення в ко­ристувальних стадах не рекомендується, бо при цьому знижується життєздатність тварин.

Слід зауважити, що споріднене розведення само по собі не гарантує успіху в поліпшенні породи. Воно може бути тільки при наявності необхідних умов для розвитку бажаних спадкових якостей у тварин і ретельного добору та підбору їх за бажаними ознаками.

Розведення за лініями. Розведення за лініями та ро­динами, яке виникло в процесі виведення заводських порід, — це створення в межах породи високопродуктивних і спадково стійких груп племінних тварин на основі ви­користання видатних плідників та їх найбільш цінних нащадків, одержаних у ряді поколінь в умовах, що сприя­ють розвитку цінних для даної лінії властивостей.

Наукові і практичні основи розведення тварин за лі­ніями розробили П. М. Кулєшов, Є. А. Богданов, М. Ф. Іванов, Д. А. Кисловський та інші вчені.

Проф. П. М. Кулєшов писав, що під лінійним слід розуміти розведення тварин того самого походження, тих самих якостей і форм, щоб забезпечити одноманітність нащадків.

Є. А. Богданов лінійне розведення визначає як метод виділення тварин, які дають найбільш цінних нащадків, що дає можливість підтримувати в ряді поколінь їх тип розумним застосуванням спорідненого парування і добо­ром. З цього визначення видно, що першою умовою ліній­ного розведення є добір високоцінних у племінному від­ношенні тварин, другою - підбір за типом продуктив­ності споріднених, а іноді й не споріднених між собою тварин і, зрештою, третьою — вибраковування всього непридатного, що не задовольняє потреб бажаного типу.

Акад. М. Ф. Іванов на підставі багатого досвіду у ви­веденні нових порід сільськогосподарських тварин до­повнив формулу Є. А. Богданова четвертим елементом — внесення в лінію якостей, яких невистачає, спаровуван­ням з неспорідненими тваринами, які мають ці якості.

Лінією називають досить численну групу високопродуктивних тварин, яка походить від високоцінного предка чоловічої статі і зберігає його характерні ри­си в ряді поколінь.

Група тварин — потомків однієї високоцінної жіно­чої особини називається родиною.

Лінії за кількістю тварин завжди більш численні, ніж родини. Тварини однієї лінії характеризуються схожістю за екстер'єрним типом і продуктивними якостями, які є спадковими. Кожна лінія в породі відрізняється одна від одної своїми характерними особливостями.

Лінійні особливості підтримуються в ряді поколінь тварин відповідним цілеспрямованим добором і підбо­ром, спрямованим вирощуванням молодняка та застосу­ванням при потребі спорідненого розведення.

Плідник, від якого веде початок лінія, є родоначаль­ником. Лінія, як правило, має кличку або номер предка.

Кількість ліній в породі зумовлена тривалістю і на­прямом племінної роботи, а також кількістю тварин та ареалом поширення. Старі заводські й дуже поширені породи мають велику кількість ліній (понад 10), а мо­лоді породи — кілька ліній.

Розрізняють генеалогічні (формальні) і заводські лінії.

До генеалогічної лінії відносять усіх тварин, які походять від даного предка, незважаючи на те, що значна кількість їх не має характерних особливостей, властивих родоначальнику.

До заводської лінії належать лише ті тварини, які мають характерні особливості, властиві родоначаль­нику. Отже, заводська лінія є продуктом свідомого штуч­ного добору і підбору за окремими особливостями екс­тер'єру (типу) і характером продуктивності, властивим високоцінному пліднику, яка бере свій початок у генеа­логічній лінії.

Розведення за лініями є найдосконалішим методом поліпшення заводських порід. Воно потребує глибоких знань історії виведення породи, характерних особливос­тей найпоширеніших ліній у породі, індивідуальних якос­тей і походження тварин даної лінії, поєднання ліній кращих і гірших при підборі, обгрунтованих глибоким аналізом продуктивності і конституціонально-екстер'єрних особливостей одержаних тварин від конкретного під­бору.

Роботу з лінією ведуть у напрямі розвитку кращих якостей, які були в родоначальника лінії, внаслідок чого одержують тварин із схожими ознаками в межах лінії.

Розведення за лініями — це перетворення індивіду­альних особливостей родоначальника в групові. Таке розведення потребує постійного виділення провідних тва­рин, які далі продовжують і удосконалюють лінію. Ро­боту по створенню лінії починають з вибору видатного плідника і оцінки його нащадків. Успіх у створенні лінії значною мірою залежить від кількості й якості маточно­го поголів'я, вірогідності оцінки одержаного приплоду та інтенсивності вибракування нащадків, які відхили­лося від типу родоначальника лінії.

Якщо оцінювання покаже, що плідник є видатним не тільки за індивідуальними якостями, а й передає їх нащадкам, то виділяють з них кращих синів — продовжу­вачів лінії. Потім з нащадків синів (внуків) після оцін­ки приплоду знову виділяють продовжувачів лінії.

Характерні особливості лінії при вмілому розведен­ні — постійній оцінці і вибракуванні з лінії всіх нащадків, які відхилилися від типу, — зберігаються протягом чотирьох-п'яти поколінь і більше.

Спаровування тварин двох різних ліній в межах од­нієї породи називаються міжлінійним кросом. Застосову­ють такі кроси в заводських стадах для «освіжіння кро­ві», збагачення спадковості, створення нових, більш про­дуктивних ліній, а також для виправлення вад однієї лінії позитивними якостями іншої. Добір видатних жіно­чих особин — родоначальниць родин при лінійному розве­денні і міжлінійних кросах дає можливість збагатити спадковість нащадків або вивести нового родоначаль­ника лінії.

У скотарстві застосовують кроси ліній, що відзнача­ються високою молочністю, з лініями, які мають високу жирномолочність; у вівчарстві — лінії густововні з ліні­ями довгововними.

Відомо багато випадків досить вдалого поєднання різ­них ліній.

Кроси ліній застосовують залежно від поставлених завдань. Перед тим як вибрати систему кросів, треба чіт­ко уявити собі, які якості бажаємо одержати або поліп­шити в тій чи іншій лінії. Тільки в такому разі від кросів можуть бути одержані високі результати. При розведен­ні за лініями треба створювати такі умови молодняку, які сприятливо впливали б на формування та удоскона­лення особливостей тварин бажаного типу.

Родини і робота з ними

Маточне поголів'я племінних господарств, як правило, складається з великої кількості родин (іноді 50—60), різних за кількістю та якістю. При цілеспрямованій роботі подібність маток однієї і тієї самої родини одна до одної і до родоначаль­ниці може зберігатись протягом кількох поколінь. Цінні ро­дини формуються завдяки двом основним факторам: високій плодючості маток протягом тривалого часу їх використання і значній племінній цінності приплоду, завдяки чому майже весь приплід залишають на плем'я. Велике значення родин в дальшому поліпшенні стада особливо помітне в тому ви­падку, коли використовують неперевірених за якістю нащадків плідників. Щоб збільшити вірогідність відбору, з са­мих видатних родин залишають і широко використовують плідників, які часто виявляються поліпшувачами внаслідок того, що вони походять з родин, генотип яких вже переві­рений. Це свідчить про те, що розведення за лініями тісно пов'язане з видатними родинами. М. Ф. Іванов при ви­веденні української степової білої породи свиней кожну лінію вів ізольовано, але за кожною з них було закріплено по кілька родин. При цьому використовувалась певна система ротації родин, з яких відбирались матері плідників — продовжувачів гілок ліній. При тісних інбридингах на родо­начальника і кращих продовжувачів лінії часто доводиться запобігати або віддаляти інбридинги на маток, які за племін­ною цінністю, як правило, гірші від родоначальника і продов­жувачів лінії. Тому нагромадження спадковості видатних маток з провідних родин збагачує лінію, сприяє її прогресив­ному розвитку, дозволяє використовувати тісні інбридинги.

Залежно від запланованої програми селекції робота з лі­ніями і родинами може бути різною за типами підбору. Однак коли виявлена видатна родоначальниця родини з унікальними якостями, коли потрібно зберегти її спадковість, використо­вують інбредний підбір на родоначальницю. Для цього родо­начальницю, її дочок, а інколи і внучок спаровують з різними неспорідненими, але найвищого класу плідниками. По­тім, завдяки такій системі підбору, з'являється можливість провести консолідацію спадковості родоначальниці шляхом спрямованих інбридингів саме на унікальну родоначальницю, а не на плідників, з якими спаровувались вона та її нащадки.