Розділ 2 Вчення про породу

2.1. Поняття про породу. Основні ознаки породи

Кожний вид сільськогосподарських тварин поділяє­ться на велику кількість менших структурних одиниць, які називаються породами. Одна від одної породи в ме­жах виду відрізняються анатомо-фізіологічними особли­востями та господарсько-корисними ознаками, які є спад­кові. Породи є основними засобами виробництва у тва­ринництві і частиною продуктивних сил суспільства. Тому в зоотехнічній систематиці на відміну від зоологічної основною таксономійною одиницею при класифікації сільськогосподарських тварин прийнято породу.

Порода є продуктом не лише природи, а в більшій мі­рі продуктом свідомої творчої діяльності багатьох поко­лінь людей по розведенню й удосконаленню свійських тварин для задоволення власних життєвих потреб. Отже, порода — поняття не тільки біологічне, а й історико-зоотехнічне. Воно відображає не лише біологічні властиво­сті окремих видів тварин (це завдання зоології), а й ті еволюційні зміни, що сталися в них під впливом активних дій на їх організми соціально-економічних і природно-історичних умов, спрямованих на розвиток господарсько-корисних ознак для задоволення потреб людини в м'ясі, молоці, вовні, яйцях, робочій силі, шкірі, хутрі та ін.

Порода — це численна (не менше 4—5 тисяч голів) і неподільна група свійських тварин одного виду, спіль­ного походження, яка характеризується специфічними, морфологічними, фізіологічними та господарсько-корис­ними ознаками і відповідними вимогами до умов життя, що й відрізняє цю групу від інших груп тварин того са­мого виду.

Ці особливості породи є спадковими і стійко передаю­ться потомству в ряді поколінь при племінній роботі до­бором і підбором у відповідному напрямі й створенні лю­диною потрібних умов зовнішнього середовища, яких ви­магає порода для свого існування.

Не можна вважати породою кілька десятків тварин, взятих окремо. Породою може бути ціла група (популя­ція) з достатньою кількістю особин різної статі для роз­ведення «в собі», не вдаючись до схрещування з іншими

породами та до вимушених спаровувань споріднених між собою тварин.

Спільність походження — характерна риса окремих порід. Усі тварини однієї породи створені на основі кон­кретного вихідного маточного поголів'я, подібними мето­дами розведення і мають спільних для всієї породи родо­начальників. Наприклад, усі тварини лебединської поро­ди великої рогатої худоби виведені схрещуванням корів місцевої сірої української породи з бугаями швіцької по­роди та наступним розведенням помісей II—III поколінь «в собі». Миргородська порода виникла внаслідок схре­щування місцевих українських свиноматок з кнурами беркширської та інших порід.

Схожість за основними морфологічними, фізіологічни­ми і господарсько-корисними ознаками — інша характер­на риса для тварин однієї породи. Ця риса зумовлена спадковістю і є наслідком свідомого штучного добору та підбору, який підтримує і закріплює ці специфічні особливості в ряді поколінь.

У межах однієї породи тварини мають схожий тип конституції та екстер'єру, характер і розмір продуктивно­сті, типи обміну речовин та нервової системи. Ці ознаки дають можливість визначити напрям господарського ви­користання породи і відрізнити тварин однієї породи від іншої. Так, тварин симентальської породи можна відріз­нити від червоної степової або чорно-рябої як за екс­тер'єрними ознаками, так і за розміром та характером продуктивності. Перша має міцний тип конституції, вла­стивий для молочно-м'ясних порід тип будови тіла, па­лево-рябу або червоно-рябу масть; друга — ніжну щільну конституцію, характерний для молочних порід екстер'єр, червону масть.

Проте в породі, як популяції, що має складну і впо­рядковану систему, яка називається структурою породи, немає абсолютно схожих між собою тварин. Різноманіт­ність їх у межах породи зумовлена індивідуальною мін­ливістю, властивою всім живим організмам. У межах стада тварин однієї породи завжди є особини більш і менш великі, з більшим і меншим рівнем продуктивності, з високим і низьким рівнем обміну речовин. Використо­вуючи індивідуальну мінливість, змінюючи напрям пле­мінної роботи (добір, підбір, методи розведення) з по­родою, одержують у кожному новому поколінні тварин, не абсолютно тотожних з батьками, що й зумовлює мож­ливість прогресу породи в цілому.

Характерним прикладом зміни основних властивостей під дією зміни напряму племінної роботи є голландська порода великої рогатої худоби. В недалекому мину­лому (до 1930 р.) вона характеризувалася як вузько-молочний тип худоби з перерозвиненою ніжністю і низь­кою (3,2%) жирністю молока. Під впливом нових еконо­мічних вимог до жирномолочності змінився напрям племінної роботи з породою (добір, підбір, оцінка плідни­ків за якістю потомства). Тепер вона набула на батьків­щині рис молочно-м'ясної худоби з міцним типом консти­туції і високою жирністю молока (близько 4%).

Однією з характерних рис породи є пристосованість до зовнішнього середовища, вимогливість до певних для свого існування умов. Прикладом пристосованості порід великої рогатої худоби до природно-кліматичних умов є білоголова українська і червона польська худоба, які пристосувалися до бідних ґрунтів Полісся та кислих осо­кових трав; червона степова і калмицька — до посушли­вого континентального клімату південних степів; гол­ландська, чорно-ряба і симентальська — до помірного клімату й багатої годівлі зеленими та соковитими кор­мами; більшість м'ясних порід (шортгорни, герефорди, абердино-ангуси) — до достатньої годівлі концентрова­ними кормами тощо.

Породи, які широко розводяться в кількох і природно-кліматичних зонах, мають і широкий діапазон пристосованих властивостей до різних умов життя, різноманітну збагачену спадковість, вони пластичніші.

Якщо кількість тварин, з якими провадять племінну роботу, ще недостатня (кілька сот, навіть тисяч), створе­ну групу тварин не можна вважати породою. Цю групу якісно нових тварин називають породною групою (при­дніпровська породна група свиней, українська верхово-запряжна група коней та ін.).