6.6. Ознаки і показники добору

З великої кількості властивос­тей тварин селекціонера цікавлять головні, за якими ведуть добір і підбір. Ознаками добору називають такі особливості продуктивності, конституції та екстер'єру тварин, за якими визначають господарську і племінну цінність тварин.

Вказані ознаки поділяють на прості і складні, головні і другорядні, кількісні і якісні. Наприклад, таку ознаку, як молочність корови, оцінюють за показниками першої і кращої лактацій, сумою перших трьох лактацій, надоєм за все життя та ін. При доборі за молочністю беруть ті особливості, які достатньо характеризують її. Властивості, які найбільше нас цікавлять, називають показниками.

При доборі використовують такі показники: абсолютні, середні, вибіркові і рекордні. Продуктивність корови за все життя — це її абсолютний показник, середній надій за всі лак­тації — її середній показник та ін. В селекції часто викорис­товують сумарні (комплексні) показники відбору — кількість молочного жиру (кг) за лактацію або жиру і молочного білка тощо. Дані зоотехнічного обліку — як основи об'єктивної оцінки тварин — мають бути точними, вестися систематично і безперервно.

Для оцінки тієї чи іншої ознаки з числа багатьох показ­ників перевагу надають тим, які точніше характеризують оз­наку, краще успадковуються, швидше і простіше встановлю­ються. Основними ознаками добору сільськогосподарських тва­рин є: 1) продуктивність, її кількісна, якісна і економічна характеристики; 2) конституція й екстер'єр; 3) плодючість; 4) бажаний тип.

Коли формують бажаний тип тварин, який потрібно збе­регти, закріпити в стаді на певний період без змін, то вибрако­вують тих тварин, які відхиляються від «модельного» типу. Відхилення від норми, що склалось, може мати місце і в про­цесі природного добору. Такий добір І. І. Шмальгаузен назвав стабілізуючим. Стабілізуючий відбір проводять і при штучно­му доборі, наприклад за морфологічними ознаками вим'я,, придатного для машинного доїння, за швидкістю видоювання; тощо.

Масовий (фенотиповий) добір провадять за індивідуаль­ними особливостями тварин, незалежно від ступеня їх спадкової передачі потомству. Його ведуть за показниками про­дуктивності, екстер'єру, типу. М. Ф. Іванов зазначав, що добрі генотипи слід шукати серед добрих фенотипів. Це значить, що добір за генотипом часто ведеться через добір за фенотипом (на­приклад, у м'ясних тварин, вовнових овець). При цьому важ­ливу роль відіграють фактори зовнішнього середовища. Добір за одними і тими самими ознаками, але в різних умовах го­дівлі та вирощування тварин часто приводить до зовсім несхо­жих результатів. Особливо доказовими в цьому відношенні є результати вирощування в різко контрастних умовах годівлі груп тварин, що походять з однояйцевих близнят. Тому добір проводять з урахуванням конкретних умов вико­ристання тварин і технологічних особливостей виробництва. При індустріалізації тваринництва посилилась роль техноло­гічного добору. Це відбір тварин, найбільш пристосованих, до умов використання їх. При цьому надають перевагу тим з них, які найменше потребують індивідуального підходу при роботі з ними. Технологічний добір-поставив ряд нових проб­лем перед сучасною селекцією, наприклад, врахування темпе­раменту тварин, міцності рога ратиць, стійкості проти мастит- них захворювань, стабільності лактації.

Побічний добір грунтується на законі кореляції. Суть його в тому, що зміна одних особливостей організму викликає змі­ну і ряду інших. Так, наприклад, при збільшенні одного по­казника підвищується і другий або навпаки: висока молоч­ність часто корелює з низькою жирністю та зниженим вмістом сухих речовин молока. При побічному доборі, наприклад, за інтер'єрними ознаками (фактори груп крові, розвиток потових залоз, поліморфні системи білків та ферментів) можна вести досить ефективну селекцію за молочністю корів.

Інтенсивність добору виражають відсотком щорічного бракування маточного поголів'я або процентом введення в ста­до кращих тварин.

В племінних стадах, як правило, інтенсивність добору вища, ніж у товарних. Проте на молочних комплексах відсоток вибракуваних корів також досить високий (25—30). В пле­мінних господарствах практикують різновид бракування — виранжировку, тобто передачу іншим племінним фермам таких тварин, які не потрібні племзаводу, але цілком задовольняють користувальні вимоги стада.