6.3. Оцінка та добір тварин за продуктивністю, конституцією та екстер’єром

Добір тварин за продуктивністю. Рівень і характер продуктивності — основна ознака господарської цінності тварин. Незалежно від напряму ведення тваринництва в господарстві (племінного чи користувального) для від­творення залишають найбільш продуктивних тварин, бо вони є економічно вигідніші і дають високопродуктивне потомство.

На фермах великої рогатої худоби добирають корів за кількістю і якістю молока, характером лактаційної кри­вої, придатністю для машинного доїння й за відтворювальною здатністю. Добір корів за продуктивністю про­вадять за кількістю надоєного молока і вмістом жиру за перші 305 днів лактації або скорочену, але закінчену лак­тацію. Надій і відсоток жиру порівнюють з мінімальними стандартними вимогами, які наводяться для кожної по­роди окремо, залежно від віку корів в отеленнях.

Вимоги до надою корів для віднесення їх до класів еліта і еліта-рекорд відповідно підвищуються в 1,5—2 ра­зи для кожної породи та віку.

Щоб правильно організувати добір корів за молочною продуктивністю, треба систематично вести індивідуаль­ний облік надоїв, жирності молока і заносити ці показ­ники у відповідні журнали або картки. Особливо цінними у племінному відношенні є корови, в яких поєднуються ви­сокий надій і відсоток жиру. Необхідна вимога до таких тварин — більше одержати приплоду і виростити його для ремонту стада. Провідним показником при доборі повин­но бути виробництво молочного жиру.

Не менш важливого значення при доборі корів на­дають лактаційним кривим, які характеризують рівно­мірність лактації або спаду її.

Утворення молока в молочних залозах протягом лак­таційного періоду, який триває у корів 10 місяців, відбу­вається нерівномірно. Звичайно, у корів високопродук­тивних і середнього рівня продуктивності надій зростає в перші два місяці лактації і досягає максимуму на 50— 60 день після отелення. Проте характер спаду лактацій­ної кривої у різних корів неоднаковий. В одних надої по місяцях лактації після досягнення максимуму утриму­ються тривалий час на досить сталому рівні і знижуються поступово на певну величину, в інших спостерігається різкий спад їх, починаючи з 3—4 місяця лактації, у де­яких різке зниження надоїв спостерігається на 1—2 мі­сяці лактації, зразу ж після досягнення максимуму.

Отже, за характером лактаційних кривих корів мож­на поділити на три типи.

Корови першого типу лактаційної кривої, як правило, високопродуктивні (10 000—12 000 кг молока), здатні доїтися від одного до другого отелення без запуску на сухостій, якщо не вжити спеціальних заходів до запуску їх. Такі корови важко запускаються. Корови другого ти­пу лактаційної кривої мають високу і середню молочну продуктивність (4000—6000 кг молока), тривалість лактації у них підтримується нормально (280—300 днів), запустити їх на сухостій досить легко. Корови третього типу лактаційної кривої, як правило, малопродуктивні, незважаючи на те, що максимальний добовий надій у них буває високий (20—25 кг), тривалість лактації у них важко підтримати більше 230—240 днів. Це тип корів, які самі запускаються.

За характером лактаційної кривої кращими є корови з рівномірним спадом її, щомісячне зниження надоїв яких становить 5—6%.

Оцінюють корів щодо придатності їх до машинного доїння і добирають за розміром і формою вим'я і дійок, добовим надоєм, швидкістю молоковіддачі та кількістю залишеного у вим'ї молока.

Корови з недорозвиненим вим'ям або нерівномірним розвитком його четвертей, добовим надоєм 5—7 кг, повільним рефлексом молоковіддачі, які віддають молока менше 1 кг/хв в доїльний апарат і залишають у вим'ї понад 8—10% молока, для машинного доїння непридатні.

Великого значення при доборі надають відтворювальним здатностям тварин. Тимчасова яловість протягом 3 місяців знижує молочну продуктивність на 20—25%.

Корови, які важко запліднюються, мають велику кількість перегулів, часто бувають яловими, характеризуються зниженою цінністю. Тому корів з середнім рівнем продуктивності, у яких спостерігається зниження репродуктивних здатностей, недоцільно залишати для вітворювання стада. Що ж до високопродуктивних корів, які мають високу племінну цінність, то треба вжити всіх можливих зоотехнічних, профілактичних і лікувальних заходів для підвищення або відновлення відтворювальних (репродук­тивних) здатностей. Якщо всі вжиті заходи будуть мало­ефективними, то хронічно ялових корів доцільно вибрако­вувати, незважаючи на їх племінні якості.

Продуктивність свиней оцінюють за плодючістю, мо­лочністю і материнськими якостями. Свині різних порід мають неоднакову плодючість. Для тварин різних ліній і родин, у межах однієї породи, характерна велика мінливість плодючості.

Окремі матки мають надзвичайно високу плодю­чість — 15—18 поросят за опорос, яка досить стало пере­дається потомству. Враховуючи це, свиноматок і кнурів добирають з ліній і родин, що відзначаються високою плодючістю.

При доборі свиней за плодючістю беруть до уваги великоплідність поросят і вирівняність приплоду. Великоплідність визначають середньою живою масою поросяти при народженні. Щоб визначити її, живу масу всього приплоду ділять на кількість новонароджених поросят. Великоплідність маток основних планових порід—1 — 1,2 кг.

Вирівняність приплоду характеризується величиною відхилення маси окремих поросят від середньої маси од­ного поросяти в приплоді. Чим відхилення менші, тим поросята рівніші і тим цінніша матка в племінному від­ношенні. Наприклад, від двох маток одержано по десять поросят середньою масою 1,2 кг, а жива маса окремих поросят коливається у першої від 0,9 до 1,3, у другої — від 0,7 до 1,4 кг. Перша матка цінніша, бо різниця між живою масою у гіршого й кращого поросят становить 0,4 кг, а в другої матки — 0,7 кг.

Молочність свиноматок визначають живою масою всього приплоду в 30-денному віці. Вона коливається від 50 до 100 кг. Матки з високою молочністю найбільш цін­ні, вони краще вигодовують підсисних поросят.

Материнські якості визначають кількістю збережених в опоросі поросят до відлучення. Свиноматки з низькими материнськими якостями часто травмують поросят, ду­шать, а деякі навіть поїдають новонароджених.

Добирають овець у господарствах вовнового напряму за кількістю та якістю вовни. Настриг оригінальної і ви­хід чистої (митої) вовни — основні показники продуктив­ності овець. Настриг вовни визначають зважуванням ру­на після стриження, а вихід чистої вовни — зважуванням її після миття та сушіння. Якість вовни оцінюють за тониною, густотою, довжиною, звивистістю, вирівняністю руна та кількістю жиропоту. В тонкорунному стаді доби­рають овець, які дають найбільший настриг тонкої дов­гої вовни.

Поряд з вовновою продуктивністю важливою госпо­дарською ознакою овець є багатоплідність, тому добір ведеться і за нею.

При доборі птиці основними показниками продуктив­ності є несучість, маса яєць, жива маса та скороспілість.

На конефермах, залежно від напряму господарства, добір коней провадять за швидкістю руху у швидкоалюрних порід, високими робочими якостями у ваговозних та рисистих порід.

Добір тварин за екстер'єром. За екс­тер'єром добирають таких тварин, які при оцінці дістали більше балів, мають міцний кістяк, добре виражений тип породи і гармонійний розвиток основних тканин та ста­тей тіла, внесених до шкали оцінки. Тварин з помітними вадами екстер'єру залишати в стаді недоцільно. Вони не здатні давати поноцінного приплоду та високу продук­тивність. Особливо це стосується оцінки при доборі плід­ників.

При доборі тварин за екстер'єром особливу увагу звертають на вираженість типу породи. Породні ознаки, особливо у племінних тварин, — основний критерій їх цінності і гарантія стійкої передачі потомству спадкових якостей і характеру продуктивності.

Добрий загальний розвиток тварин, гармонійність бу­дови тіла і пропорційність розвитку окремих статей за­безпечують високу витривалість при надмірних функ­ціональних 'навантаженнях, якими є висока продуктив­ність.

В кожному стаді треба вести ретельний добір тварин за правильною будовою тіла або екстер'єрними формами, міцністю конституції всього організму і добрим загаль­ним розвитком.