5.3. Методи обліку і оцінки тварин за продуктивністю

Методи обліку і оцінки тварин за продуктивністю поділяють на кількісні, якісні і економічні. Кількісні методи обліку і оцінки тварин обліковують кількість продукції: надій молока, маса туші, забійна маса, настриг вовни, кількість яєць, робота коня, кількість приплоду.

Якісні методи обліку і оцінки тварин обліковують якісні показники продукції: вміст жиру в молоці, якість м’яса, маса яйця, вихід чистої вовни, потужність коня.

Економічні методи обліку і оцінки тварин обліковують витрату корму на одиницю продукції, собівартість продукції.

Основними показниками оцінки молочної продуктивності є надій, жирність молока і кількість молочного жиру за 305 днів лактації або за вкорочену закінчену лактацію.

У племінних господарствах надій корови від кожного доїн­ня зважують або вимірюють молокоміром. Реєструють надої в спеціальному журналі. На товарних фермах і на промислових комплексах щомісяця один раз у де­каду проводять контрольні доїння.

Середню жирність молока за перші 305 днів лактації визна­чають за результатами систематичних аналізів молока, які рекомендується проводити не рідше одного разу на місяць. Щоб визначити середню жирність молока за лактацію, слід показник жирності за кожний місяць помножити на місячний надій, потім добутки за всі місяці додати (дістають кількість одновідсоткового молока) і суму поділити на сумарний фактич­ний надій за ті самі місяці. Кількість молочного жиру визначають діленням кількості одновідсоткового молока за лакта­цію на 100.

Первісток оцінюють за надоєм першої лактації, корів двох отелень — за середньою продуктивністю двох лактацій, пов­новікових — за середньою продуктивністю будь-яких трьох лактацій і зазначають продуктивність найвищої й останньої лактації.

Важливий показник, який враховується при оцінці корів,— це пожиттєвий удій. Довічний удій корів є не тільки мірилом їхньої продуктивності, а й показником міцності і довголіття.

Для оцінки правильності годівлі тварин визначають опла­ту корму, тобто скільки витрачається кормових одиниць на виробництво 1 кг молока. У кращих господарствах, де годівля дійних корів повноцінна, на 1 кг молока витрачається 0,9— 1 кормова одиниця.

При оцінці молочної худоби також слід звертати увагу на форму і розвиток вим'я, швидкість молоковіддачі, форму лактаційної кривої.

Оцінка м'ясної продуктивності. Основними показниками м'ясної продуктивності сільськогосподарських тварин є жива і забійна маса, забійний вихід, середньодобові прирости, якість м'яса та затрати корму на 1 кг приросту.

Живу масу тварин визначають Зважуванням їх на вагах, а також за промірами, користуючись таблицею або формулами. Зважують тварин ранком, до годівлі, бажано протягом двох днів підряд, а потім беруть середній показник.

Маса туші (без голови, хвоста, нижніх відділів кінцівок, шкури, внутрішніх органів і їх вмісту) називається забійною масою тварини.

Забійний вихід — це відношення забійної маси та внутріш­нього жиру до живої маси тварини перед забоєм, виражене в процентах. Якщо, наприклад, маса бичка 400 кг, а забійна маса 220 кг, то забійний вихід становитиме (220 і 400) • 100 = = 55 %.

Величина забійного виходу в тварин різних господарських типів залежить від вгодованості, віку, породних особливостей і статі тварини і коливається від 38 до 65 %. В добре відгодо­ваних м'ясних тварин забійний вихід становить 60—65 %, у мо­лочних — 50—55, у погано відгодованих — 38—42, у свиней при сальній відгодівлі — 80—85, в овець м'ясних порід — 50—60, вовнових — 40—50 %. З віком тварин, внаслідок інтенсивного збільшення їстівних частин у туші, змінюється співвідношення між масою туші і живою масою і забійний ви­хід збільшується.

Якість м'яса оцінюють визначенням морфологічного і хі­мічного складу. Поживна цінність окремих тканин — м'язо­вої, сполучної, жирової різна. Найбільш цінна м'язова ткани­на, яка складається з' повноцінних білків. Жирова тканина визначає смакові якості і калорійність м'яса. Кращим вважається м'ясо, яке містить в сухій речовині приблизно одна­кову кількість білків і жирів. Сполучна тканина складається в основному з неповноцінних білків, в яких відсутні необхідні для організму амінокислоти (триптофан, лізин, тирозин).

Важлива ознака м'яса — колір. Колір м'яса залежить від вмісту в м'язовій тканині міоглобіну, який залежно від на­сичення його киснем надає м'ясу різного кольору. Колір м'яса залежить від величини рН: коли рН 5,6 і менше, м'ясо має світле забарвлення, при рН 5,7 — м'ясо тьмяно-темне, при рН 5,8 — темне.

З віком тварин всі органи і тканини збільшуються за абсо­лютною масою. При цьому відбуваються значні зміни в спів­відношенні і хімічному складі їх. Вихід таких цінних відру­бів, як поперекова частина, філей, стегно, з віком підвищується, питома маса кісток зменшується, вихід м'язів і жиру збіль­шується в 1,5—2 рази, зменшується вміст води. Кращими за якістю м'яса є тварини у віці 1,5 року на відгодівлі, коли жива маса їх 400—500 кг. М'ясо старих вибракуваних тварин знач­но гірше за всіма показниками. Якість м'яса залежить також від вгодованості тварини (табл. 17).

Таблиця 17. Склад і калорійність м'яса, % (за Ю. Ф. Лискуном

Важливий показник, за яким судять про ефективність ви­рощування і відгодівлі тварин,— витрати корму на одиницю продукції. Молоді тварини на одиницю приросту живої маси витрачають значно менше кормів, ніж тварини, які закінчили ріст. Для молодняка великої рогатої худоби до 15—18-місяч- ного віку треба на 1 кг приросту живої маси 8,0—8,5 кормової одиниці, дорослої — 10—12, молодняка свиней — 3,5—4,5, а дорослих свиней на відгодівлі — до 6 кормових одиниць.

Показники вовнової продуктивності овець. Продуктивність овець визначають за настригом немитої та виходом чистої вовни. Настриг вовни визначають після стриження овець. Вовна після промивання називається чистою.

Відношення маси митої вовни до маси немитої, виражене у відсотках, називається виходом чистого волокна. Вихід чисто­го волокна визначають зважуванням немитого, а потім проми­того і висушеного зразка вовни. Вихід чистого волокна зале­жить від породних та індивідуальних особливостей овець, а також умов утримання і годівлі їх. У тонкорунних овець цей показник становить 25—50 %, у напівтонкорунних — 55—65, у грубововнових і напівгрубововнових — 70—90 %.

Цінність вовни як сировини для вироблення тканин різних трикотажних виробів визначається довжиною, тониною, зви­вистістю, міцністю, еластичністю, розтяжністю, пружністю, здатністю звалюватися, блиском, кольором. Довжина вов­ни — це головна селекційна ознака під час бонітування тонко­рунних і напівтонкорунних овець і основний показник при класируванні і сортуванні однорідної вовни. Звивистість — це характерна особливість тонкої і напівтонкої вовни, вона пов'язана з тониною вовни: чим дрібніші завитки і чим більше їх припадає на одиницю довжини (на 1 см), тим тонша вовна. Тонина овечої вовни коливається від 10 до 160 мкм. З тониною вовни пов'язана міцність — дуже важлива технологічна властивість. Міцність вовни залежить головним чином від годівлі й умов утримання овець. При не­повноцінній годівлі з'являється «голодна тонина», внаслідок чого міцність і пружність вовнових волокон знижуються. Не­гативно впливає на якість вовни утримання овець у вогких і брудних приміщеннях. Якість вовни також залежить від її кольору, блиску. Найбільш цінною є вовна білого кольору, оскільки її можна фарбувати у різні кольори. Блиск вовни — це властивість вовнових волокон відбивати або розсіювати промені світла. Від блиску залежить зовнішній вигляд вовнового виробу.

Робочі якості коней оцінюють за зовнішнім виглядом. Див­ляться на міцність і постановку кінцівок, розвиток м'язів, міц­ність скелета. Про робочу продуктивність коня можна робити висновок за такими ознаками, як витривалість, роботоздат- ність, тягове зусилля, швидкість руху.

Витривалість — це здатність коня відновлювати за неве­ликий проміжок часу тягове зусилля, швидкість руху і по­тужність. На роботоздатність і витривалість коня впливають стан його здоров'я, режим роботи, розпорядок дня, умови го­дівлі, вік, маса, темперамент.

На тягове зусилля тобто силу, з якою запряжений кінь долає опір руху сільськогосподарського знаряддя чи воза, впливають жива маса коня, профіль і стан дороги, кількість коней в запряжці, швидкість і напрям руху та інші фактори.

Швидкість руху залежить від типу коня і виконуваної ро­боти. Роботу коня, виконану за певний час, визначають за формулою

А = Р • S,

де А — робота, кг/м; Р — тягове зусилля, кг; S — шлях, м.

Важливою робочою якістю коня є потужність — здатність коня за певний час виконувати відповідну кількість роботи. Визначають її за формулою

де N – потужність, t – час.

Потужність в одну кінську силу розвиває кінь масою 500 кг, добре втягнений у роботу. Одна кінська сила (к. с.) дорівнює 75 кг • м/с (1 к. с. = 0,736 кВт).

Для оцінки робочої продуктивності коней організовують випробування, а перед випробуванням — тренування і заїзди. Випробування рисистих порід проводяться у нашій країні на дистанціях 1600, 2400, 3200 м. Основною є дистанція на 1600 м.

Дворічний молодняк випробовують тільки на дистанції 1600 м. На дистанції 3200 м приймають участь коні, що мають 4 і більше років.

Випробування на максимальну вантажопідйомність поля­гає в тому, що на віз накладають початковий вантаж 1000— 1200 кг, потім через кожні 5—6 м додають мішки з піском ма­сою 50 кг доти, поки кінь вільно і без надмірної напруги везе вантаж. Маса воза і вантажу є показником вантажопідйомно­сті. Кращі коні при випробуванні мають високу вантажопід­йомність. Наприклад, жеребець Форс породи радянський ва­говоз вивіз вантаж масою 22 991 кг. При випробуванні на ви­тривалість, при якому встановлюється відстань, що пройшов кінь, розвиваючи силу тяги 300 кг, рекордний показник мав жеребець Алказарс латвійської упряжної породи — 1537,05 м.

Показниками яйцевої продуктивності птиці є кількість яєць, знесених за рік, і середня маса яйця. Найвища несучість у курей спостерігається на другий рік життя, з віком вона щорічно зменшується в середньому на 10—15 %.

Маса яйця залежить від видових, породних, лінійних та індивідуальних особливостей птиці, віку, умов годівлі і утри­мання. Маса курячого яйця в середньому 55—56 г, індичого — 100—110, гусячого — 110—180 г.

Щоб збільшити яйцеву продуктивність птиці, слід викорис­товувати племінну і гібридну птицю.