Розділ 5. Продуктивність сільськогосподарських тварин.

5.1. Основні види продуктивності сільськогосподарських тварин.

Сільськогосподарських тварин розводять заради різноманітних харчових продуктів (молока, м'яса, яєць тощо) і сировини для переробної промисловості. При цьому вигідніше розводити тварин, які мають високу продуктивність при відносно менших витратах на годівлю й утримання.

З факторів, що впливають на кількість і якість продукції, яку одержують від тварин, найважливіше значення мають спадковість, а також умови вирощування молодняка та утримання дорослих тварин. Спадкова основа сільськогосподарських тварин і висока мінливість їхніх господарсько-корисних ознак створюють великі можливості для селекції особин з найбільш бажаними властивостями. Тому в селекційній роботі з тваринами великого значення треба надавати питанням розведення і вдосконалення кращих ліній, маточних родин, порід тварин, створенню для них умов, які сприяють вияву максимальної продуктивності при найменших затратах праці й коштів.

На основі зовнішнього огляду тварин дістають тільки приблизне уявлення про їхню продуктивність; точно оцінити їх можна тільки за матеріалами обліку. За його результатами виділяють і найбільш продуктивних особин, які мають бажані якості.

Сільськогосподарські тварини переробляють поживні речовини корму у відповідну продукцію досить ефективно (табл. 13).

Таблиця 13. Середні коефіцієнти використання тваринами поживних речовин корму

Продукція, яку дають тварини	Коефіцієнт використання з корму		Продукція, яку дають тварини	Коефіцієнт використання з корму
	протеїну	енергії		протеїну	енергії
Молоко Яловичина Свинина	17,0 9,2 14,2	30,0 16,5 38,9	Баранина Яйця М'ясо птиці	5,9 33,1 18,1	9,6 22,1 14,0

Слід зазначити, що в табл. 13 наведено середні коефіцієнти перетворення поживних речовин корму в продукцію. Окремі особини можуть характеризуватися значно вищими коефіцієнтами викорис­тання корму. А тому важливо творчою селекційною роботою перетворити бажані ознаки окремих особин в ознаки групові.

Молочна продуктивність. В організмі лактуючої тварини молоко синтезується з речовин крові. Порівняно з плазмою крові в молоці корови цукру більше в 92 рази, жиру - в 20, кальцію в 14, ка­лію — в 9 разів, а білків менше, ніж у плазмі крові, у 2 рази, нат­рію — в 7 разів. Доведено, що для утворення 1 л молока через вим'я корови проходить 400- 500 л крові. Велике значення для утво­рення молока має кількість і якість речовин, з яких воно синтезу­ється.

Молоко тварин різних видів відрізняється своїм складом (табл. 14).

Таблиця 14. Склад молока тварин різних видів, %

Вид тварин	Вода	Сухі речовини	у тому числі
			жир	білок	молоч-ний цукор	мінеральні речовини
Корова Буйволиця Вівця Коза Верблюдиця Самка північного оленя Кобила Свиня Кролиця	87,60 82,69 83,87 86,88 88,25 64,25 89,30 82,60 67,80	12,40 17.31 16,13 13,12 11,75 35,75 10,70 17,40 32,20	3,65 7,78 6,18 4,02 2,50 19,73 1,60 7,00 16,00	3,40 4,25 5,15 3,76 3,60 11,41 2,50 5,50 1 12,00	4,60 4,52 4,17 4,44 5,00 2,61 6,10 4,00 2,00	0,75 0,76 0,83 0,85 0,65 1,93 0,50 0,90 2,20

У період інтенсивного функціонування вим'я у корів досягає 3% їхньої живої маси. При 4000-кілограмовому надої в молочній залозі корови синтезується і вибіляється з організму за рік 500 кг сухих речовин, з яких 132 кг припадає па білки, 152 кг на жири, 188 кг на цукри і 28 кг на різні мінеральні речовини.

Діяльність молочної залози періодична; регулюється вона ней­рогуморальною системою організму. Принцип цієї регуляції був виявлений І. П. Павловим ще в 1894 р.

Установлено, що утворення молока процес нерівномірний. Найбільш інтенсивний він в перші 3 год після доїння. З розвитком плода в організмі продукування молока гальмується. На кінець тільності у корів воно різко падає, а потім і припиняється: настає сухостійний період який триває в середньому 45—60 днів. Період виділення молока (від отелу до запуску) називається лактаційним.

Вим'я корови складається з двох рівних не сполучених між собою по­ловин — правої ілівої. Кожна з них у свою чергу, поділяється на дві, та­кож не сполучені між собою частими (чверті) — передню і задню. Залозиста тканина вим'я складається з альвеол, внутрішня поверхня яких вистелена епітеліальними клітинами, які секретують молоко. Молоко, яке в них утворюється, збирається спочатку в альвеолах, а потім витікає послідовно через дрібні і більші вивідні протоки в молочну цистерну, з якої воно через дійковий канал періодично видоюється. У сухостійний період альвеоли і дрібні протоки вим’я корів спадаються й атрофуються, замінюючись сполучною тканиною. Вим'я зменшується, у ньому припиняється утворення молока. У період лактації в клітинах альвеол вим'я, які є основним місцем секреції молока, відбуваються дуже складні біохімічні процеси за участю різних фер­ментів.

Механізм утворення молока точно не з'ясовано. Відомо тільки, що вітаміни, ферменти, гормони і мінеральні речовини безпосе­редньо переходять з плазми крові в молоко. Проте це не просто фільтрація, а фізіологічно активний процес. Усі інші компоненти молока (білки, жири, лактоза) синтезуються залозою.

Молоко утворюється безперервно, якщо залоза періодично звіль­няється від нього. Сам процес молоковіддачі триває приблизно 5 - 6 хв, що пов'язано з дією в основному гормону задньої частини гіпофіза — окситоцину (гормон активний протягом цього часу, незалежно від того, видоєна корова чи ні). Установлено, що молоко, яке утворюється в альвеолах, само по собі не може виділятися, і якщо систематично не видоювати корову, то творення молока у вим'ї може припинитися, що призведе до за­пуску тварини.

Правильне доїння і сприятлива зовнішня обстановка посилюють молоковіддачу. Але навіть після ретельного видоювання у вим'ї лишиться близько 20—25% молока. У цьому молоці багато молочного жиру. Корова може затримувати молоко, коли з нею поводяться грубо, коли різко змінюється розпорядок дня, а також від переляку, зміни доярки, зміни місця і т. д.

Лактація триває в середньому 300—305 днів. Якщо корова лишається тривалий період нетільною (яловою), тривалість лактації може збільшуватися. Але економічно це невигідно, бо інтенсивність утворення молока в такому разі різко падає. Період від отелу до плодотворного парування називається сервіс-періодом.

Усі зміни в кількості молока, що його продукує тварина за місяцями лактації, можна подати графічно у вигляді лактаційної кривої. Характер її зумовлений рівнем продуктивності, індивідуальними особливостями, станом тварини, умовами годівлі, утримання, тобто не тільки спадковістю корови, а й впливом людини на її орга­нізм відповідною годівлею, утриманням, доїнням, доглядом за вим'ям, а також племінним добором і підбором.

Крім великої рогатої худоби, для одержання молока використовують буйволиць, корів зебу, ячих, кіз, овець. Але їхня продуктив­ність значно нижча за продуктивність великої рогатої худоби. Якщо, наприклад, від корів у кращих господарствах надоюють за рік в середньому 4000 -5000 кг молока, то від буйволиць і ячих — лише по 1000 - 1500 кг. Молоко буйволиць має високу жирність: 6—7% на першому місяці лактації, 10% і більше на десятому місяці, чим і пояснюється підвищений вихід з нього масла. Молоко буйволиць придатне і для сироваріння.

Молоко самок зебу також багате на жир (5—6%) і білок (3,7~ 4,2%). Це робить зебу цінним об'єктом для гібридизації і виведення нових жирномолочних порід великої рогатої худоби, хоч молоч- ність зебу відносно невисока (від тварин кращих молочних порід в Індії надоюють за лактацію в середньому 2300 - 2500 кг молока, в Африці — 1300—2200 кг, в Азербайджані — 1500—2000 кг). Моло- ко зебу цінне як харчовий продукт, до того ж воно має високі бак- терицидні властивості. Завдяки цьому молодняк і дорослі зебу не хворіють на туберкульоз. Молоко зебу відіграє величезну роль у харчуванні населення тропіків і субтропіків. З нього виготовляють різні кисломолочні продукти, а також м'які сири.

Як молочних тварин використовують і кіз. За рік від них надою- ють у середньому 300—400 кг молока. Продуктивність окремих кіз досягає 1000 кг. Світовий рекорд продуктивності кіз — 2482 кг.

З овечого молока виготовляють в основному сири — бринзу, рокфор та інші, а також різноманітні кисломолочні продукти — айран, каймак, мацоні.

Споживають і кобиляче молоко. З нього виготовляють також кумис, який має лікувальні властивості (нормалізує обмін речовин, кровотворення та деякі інші функції організму). Кобиляче молоко в 1,5 раза багатше за коров'яче на молочний цукор. Оскільки секре- торні процеси в молочній залозі кобил протікають інтенсивніше, а місткість залози в них невелика (до 3 кг), доять кобил у розпал лак- тації часто — через 2—3 год. У спеціалізованих господарствах при кумисолікарнях кобили дають за рік до 1500 кг молока.

М'ясна продуктивність зумовлена морфологічними і фізіоло- гічними особливостями тварин. Ці особливості формуються і розви- ваються під впливом спадковості, умов годівлі й утримання в період їх вирощування. Порівняльну характеристику м'яса тварин різних видів наведено в табл. 15.

Таблиця 15. М'ясні якості тварин різних видів (за М. Ф. Івановим)

Добре відгодо­вані тварини	Міститься сухих речовин, %		Калорій­ність 1 кг м'яса, ккал*
	у туші	у тілі тварини
Віл	33	20	1580
Вівця	37	19	1430
Свиня	63	51	2700

* Для переведення кілокалорій в джоулі (одиниці системи СІ) використо­вують множник 4186,8.

До складу туші, крім м'язової, входять жирова, кісткова, спо- лучна тканини, хрящі й зв'язки. Найкращою вважається яловичи- на, в якій відношення м'яса до жиру - один до одного.

До складу м'язової тканини входять повноцінні білки, в яких містяться незамінні амінокислоти (аргінін, лізин, метіонін, трипто- фан, цистин та ін.). Вони й визначають поживну цінність м'яса.

Білків у туші тварин від 13 до 22%. У період росту тварини довжина і діаметр м'язових волокон збільшуються. Тому в телят м'ясо ніжне. Колір його залежить від вмісту міоглобіну. Телятина світліша, ніж м'ясо дорослих тварин.

Жир в організмі тварини відіграє важливу роль: це резерв поживних речовин; він бере участь також у водному обміні; виконує захисну функцію. Жирова тканина складається з жирових клітин, розділених прошарками пухкої сполучної тканини. У молодих тварин жирові клітини дрібні, у них більше води та білка і менше чистого жиру, ніж у жирових клітинах дорослих тварин. Найменше жиру в м'ясі телят (до 3%), найбільше — у м'ясі відгодованих тварин (до 55%). Жир відкладається в черевній порожнині на внутрішніх органах — нирках, кишках, шлунку тощо; у підшкірній клітковині (підшкірний жир), усередині м'язів і між ними. Ступенем відкладання жиру визначається в основному вгодованість тварини. З підвищенням вгодованості жир відкладається насамперед на задній, а потім на середній і передній частинах тулуба. Розвиток мускулатури і підшкірної жирової тканини надає тварині округлих форм.

Основу сполучної тканини становлять неповноцінні білки (колаген і еластин), які мають низьку поживну цінність і надають м'ясу жорсткості. Сполучна тканина надає м'язовим волокнам і жировій тканині певної структури. Коли в туші міститься підвищена її кількість, якість м'яса знижується. У сполучній тканині молодих тварин міститься більше води, тому їхнє м'ясо менш жорстке, ніж м'ясо дорослих тварин.

Кісткова тканина має низьку поживну цінність. У туші тварин на кістки припадає від 14 до 27%. Найбільша відносна маса кісток У телят. До 14-місячного віку питома вага їх зменшується. Вміст кісток у туші враховують, коли оцінюють м'ясну продуктивність тварин.

Останнім часом вимоги до якості яловичини змінилися: вона має бути менш жирною і водночас більш соковитою і ніжною, з високим вмістом білка. На світовому ринку найвище ціниться м'ясо молодих тварин, забитих у віці до двох років, живою масою 380- 450 кг.

У виробництві м'яса велике значення має свинарство — одна з найбільш скороспілих галузей тваринництва. Свині багатоплідні, у них порівняно короткий ембріональний період, що дає змогу за порівняно короткий строк при мінімальних затратах прані і засобів одержувати від них багато високоякісної продукції

У свиней високий забійний вихід: у підсвинків він досягає в середньому 72—75%, у дорослих добре відгодованих тварин — 82—85%. У тушах 100-кілограмових свиней вітчизняних порід міс- титься в середньому 52 % м'язової тканини, 38% жирової і близько 10% кісткової. М'ясо і жир мають високу харчову цінність і добрі смачові якості. Із свинини виготовляють різні сорти ковбас, окоро- ки, шинку, рулети, буженину, грудинку, корейку та інші продукти. Свинина добре консервується.

Значне місце в м'ясному балансі країни займає баранина. Одна з цінних її особливостей — найменший вміст холестерину порівняно з м'ясом інших тварин. Економічно вигідно реалізувати на м'ясо овець віком до року. Інтенсивна відгодівля (нагул) молодняка м'ясововнових порід лає змогу довести живу масу 6—8-місячних ягнят до 40—45 кг.

Цінне дієтичне м'ясо дає сільськогосподарська птиця, причому гуси, качки й індики є переважно м'ясною птицею. Широко вико- ристовують для цього й курей спеціалізованих м'ясних порід. Кра- щі поживні якості має світліше м'ясо курей та індиків; у водоплав- ної птиці воно червоне. Цінність білого м'яса полягає не тільки в трохи більшому вмісті протеїну, я й у кращому співвідношенні як між повноцінними і неповноцінними білками, так і між окремими амінокислотами.

Споживають і кінське м'ясо. Конина - незамінний компонент вищих сортів ковбас. У деяких народів (башкирів, казахів, киргизів, якутів та ін.) конина завжди цінувалася вище за яловичину і баранину.

На м'ясо використовують також зебу, буйволів і тварин деяких інших видів.

Вовнова продуктивність. Волосяний покрив сільськогосподар- ських тварин деяких видів використовується для виготовлення тканин, в'язаних або валяних виробів. Основну масу вовни дають вівці. Породи їх за якістю вовни поділяються на тонкорун- ні, напівтонкорунні, напівгрубововні й грубововні. В овець тонко- рунних і напівтонкорунних порід вовна однорідна, а в напівгрубо- вовних і грубововних — неоднорідна В основі такого поділу лежить гістологічна будова вовнових волокон, серед яких виділяють пух, ость і перехідний волос. Вовновий покрив тонкорунних овець складається з пухових волокон. Ость — складова частина вовни грубововних і напівгрубововних овець.

Тонкорунних і напівтонкорунних овець стрижуть один раз на рік і від них одержують, як правило, рунну вовну. Грубововних і напівгрубововних овець стрижуть звичайно два рази на рік, на­весні і восени. При цьому весняна вовна має вигляд руна, а осін­ня — вигляд окремих пучків (кісок).

У шкірі овець багато потових і сальних залоз. Секрет цих залоз (жиропіт) сприяє збереженню цінних властивостей вовни в овець тонкорунних і напівтонкорунних порід. Настриги вовни з овець вовнових і м'ясо-вовнових порід досягають 5-6, а з баранів – 10-13 кг.

Від овець каракульської, сокільської і решетилівської порід одержують смушки. Найбільш поширені смушки чорного кольо­ру; на них припадає 90% каракульських шкурок. Значно менше поширені сірі, сур (нерівномірний розподіл пігменту по довжині вовнових волокон: основа темна, а кінці світліші, сріблястого або золо­тистого відтінку) і коричневі.

Вичинені шкури, зняті із забитих овець віком понад 5—7 мі­сяців, називаються овчинами. Овчини бувають шубні, хутрові, шкіряні. Довжина вовни у шубних овчин 6 см і більше, у хут­рових— значно коротша, але не менша 1 см. З шкіряних овчин, до яких відносять шкури з неоднорідною вовною, коротшою 2,5 см, з однорідною вовною, коротшою 1 см, виготовляють шкі­ру хромову, шевро, підкладкову і галантерейну, рукавичкову лайку, взуттєву замшу і т. д.

Робоча продуктивність. Як робочих тварин використовують ко­ней, верблюдів, мулів, ослів, північних оленів. Для коней основ­ною є робота в упряжі. Розширюється і їх використання у кінному спорті.

Робота, яку виконує кінь за день при нормальній силі тяги, за обсягом може бути малою, середньою і великою, а за відносною величиною сили тяги у відсотках до маси коня — легкою, середньою і важкою. До легких робіт відносять дрібні внутрішньогосподарські перевезення, транспортування невеликих вантажів по добрій доро­зі, роз'їзди перемінним алюром на короткі відстані, використання на боронуванні легкими боронами, згрібанні кінними граблями та на інших роботах, які виконуються ходою із силою тяги, не більшою 10% маси коня (загальний шлях за робочий день — 15 км, тривалість корисної роботи за день — 4 год). Середні роботи - це переве­дення вантажів із силою тяги, що дорівнює 13- 15% маси коня, культивація, м'яка оранка (загальний шлях за робочий день до 25 км, тривалість корисної роботи за день 6 год). До важких робіт від­носять перевезення великих вантажів із силою тяги до 20% маси коня, оранка плугами з передплужниками, сівба дисковими і багаторядними сошниковими сівалками, збирання сільськогоспо­дарських культур простими машинами, роботи з кінним приводом (загальний шлях за робочий день — 35 км, тривалість корисної ро­боти за день 9 год).

Сила тяги коня при виконанні транспортних робіт визначається за формулою:

Р = Qf +Q Sin α,

де P — сила тяги; Q — маса воза з вантажем; f — коефіцієнт опору до­роги (від 0,01 до 1); α — кут підняття шляху (від 0 до 10°).

Сила тяги залежить від маси коня: у великих коней вона менша, ніж у малих. У коней масою 600 кг і більше вона становить близько 13% , 500 кг — 14%, 400 кг і менше — 15% їхньої живої маси. Крім того, слід враховувати швидкість руху і тривалість роботи.

Робота верхових коней істотно відрізняється від роботи упряж­них. Нормальне навантаження на спину верхового коня має ста­новити 120—130 кг, або 25—30% його живої маси.

Визначаючи роботоздатність коня, враховують і алюри, під якими розуміють спосіб і форму його поступального руху. Основні алюри коня — хода, рись, інохідь, галоп.

У тайзі, гірських і пустельних районах коней використовують як в'ючну тварину. Максимальна маса в'юка становить ¹/₃ живої маси коня.

Яйцева продуктивність птиці. Яйце птиці — яйцеклітина, ото­чена жовтком, оболонками і шкаралупою. При утриманні без самців від птиці одержують незапліднені яйця, які за харчовими якостями не відрізняються від запліднених. За масою яйця птиці різних видів неоднакові. Добрими за масою вважають курячі яйця, які важать 55—65 г, індичі — 110, гусячі — 110 180, цесарок —45, м'ясних голубів — 18—25 і перепілок — 8—10 г. Щодо хімічного складу яйця птиці різних видів також неоднакові (табл. 16).

Таблиця 16. Хімічний склад яєць сільськогосподарської птиці, %

Вид птиці	Вода	Суха речовина	Органічні речовини				Неорга­нічні речовини
			Всього	в тому числі
				протеїн	жири	Вугле-води
Кури Індики Качки Гуси	73,6 73,7 69,7 70,6	26,4 26,3 30,3 29,4	25,6 25,5 29,3 28,2	12,8 13,1 13,7 14,0	11,8 11,7 14,4 13,0	1,0 0,7 1,2 1,2	0,8 0,8 1,0 1,2

Яйця сільськогосподарської птиці — дієтичний продукт.

Біологічно можлива несучість курей вища від їхніх господар­ських показників. Визначено, наприклад, що в яєчнику курок — до 4—5 тис. ооцитів. Але тільки порівняно невелика їх кількість досягає зрілості і перетворюється в яйця. Відома найвища несучість курки за все її життя становила 1519 яєць. Доброю вважають несу­чість, коли від курки за рік одержують 220—250 яєць, качки — 120— 180, індички —100—150 і гуски — 50—80 яєць.

Плодючість. Плодючістю сільськогосподарських тварин знач­ною мірою визначається їх продуктивність. Тварини різних видів і порід відрізняються за плодючістю: вівці звичайно дають по од­ному, а таких порід, як романовська, північна короткохвоста, — по двоє, іноді по шестеро ягнят за рік (мал. 28). Від двох романов- ських вівцематок за два окоти мали 17, а від однієї — 13 ягнят.

У великої рогатої худоби народжується за рік по одному, рідше по двоє, а в окремих випадках по четверо і більше телят.

Мал. 28. Матка романовської породи з ягнятами..

Дуже плодючі свині. Нерідко за один опорос одержують до 20 і більше поросят.

Передові господарства одержують з розрахунку на 100 корів у середньому 100—105 телят, на 100 вівцематок — 135—150 ягнят тон­корунних порід і до 250 ягнят романовської породи.

Плодючість тварин залежить не тільки від їхньої спадковості, а й від організаційно-зоотехнічних заходів: віку першого осіменіння, доцільних строків запліднення маток після родів, від рівня годівлі та інших факторів.