Тема 8. Капітал підприємства, його обіг та кругообіг
1. Сутність капіталу. Промисловий капітал: стадії кругообігу та функціональні форми.
2. Позичковий капітал як відокремлена частина грошових функціональних форм промислового і торговельного капіталу.
3. Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки. Банки, їх види та функції.
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність та структуру капіталу; кругообіг і обіг капіталу; ознаки поділу капіталу на основний та обіговий; знос капіталу; основні показники ефективності капіталу; формування торгівельного капіталу; форми торгівельного підприємництва; причини виникнення позичкового капіталу; суть та форми кредиту; банки, їх види та функції; акціонерно–корпоративний капітал.
Вміти: розрізняти матеріально–речовий зміст та соціально–економічну форму капіталу; характеризувати стадії кругообігу капіталу; показати причини поділу капіталу на основний та обіговий; визначати зношення капіталу; застосовувати показники ефективності використання капіталу; довести виникнення торгівельного капіталу; показати значення та елементи інфраструктури сфери обігу; розрізняти джерела позичкового капіталу; характеризувати банківську системи та поза банківські установи; визначати ціну акцій.
1. Сутність капіталу. Промисловий капітал: стадії кругообігу та функціональні форми.
Теорія капіталу є однією з найважливіших складових економічної теорії. Економічний зміст даного поняття різними авторами трактується по–різному. Визначення капіталу, виходячи із його матеріально–речового змісту. А. Сміт, Д. Рікардо й інші класики політекономії ототожнювати капітал із накопиченою уречевленою працею, запасом (машин, сировини, інструментів, грошей, життєвих благ тощо). При цьому А. Сміт до капіталу відносив лише ті запаси, що призначені для наступного виробництва і приносять дохід. В сучасних речових трактуваннях капітал являє собою запас виробничих благ, призначених для виробництва інших товарів. Грошова концепція пов’язує капітал із грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами.
Водночас у різних тлумаченнях змісту капіталу в країнах Заходу є спільна риса — капітал є джерелом доходу для його власника. Отже, капітал являє собою певну цінність, благо, яке приносить його власнику впродовж: тривалого часу дохід. Значного поширення набуло визначення сутності капіталу як одного із виробничих факторів, що поряд із землею і працею приносить дохід. Основоположником такого підходу вважають Ж. Б. Сея (Франція).
Соціально–економічний підхід до визначення сутності капіталу характерний для марксистського напряму політекономії. Стимулом до виробництва є зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Г–Т–Г перетворюється на загальну формулу капіталу.
Капітал — це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу:
Г
– Т
– Г
,
(8.1)
де
Г
= Г +
∆Г ;
де Г — це початково авансовані на виробництво кошти,
∆Г — це приріст авансованих коштів (капіталу) — додаткова вартість.
При обігу грошей як капіталу Г – Т – Г метою і рушійним мотивом є отримання більшої вартості (додаткової вартості). Головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар.
Робоча сила стає товаром, коли:
• робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою силою на власний розсуд;
• власник робочої сили позбавлений засобів виробництва та засобів існуванняі змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби існування. Як і будь–який товар, робоча сила має дві властивості — вартість та споживну вартість. Вартість товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом, який затрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих засобів, які необхідні для відтворення робітника і утримання членів його сім’ї.
Споживна вартість товару робоча сила полягає в її здатності задовольняти певну потребу покупця. Споживна вартість робочої сили виявляється в процесі її використання, тобто в процесі виробництва: вона створює вартість більшу, ніж її власна вартість. Надлишок вартості, створеної працівником понад вартістю його робочої сили, є додатковою вартістю. Споживна вартість товару робоча сила якраз і полягає в здатності приносити додаткову вартість.
Авансований капітал (К) — капітал, авансований на придбання засобів виробництва і робочої сили для виробництва додаткової вартості:
К = с + v. (8.2)
Постійний капітал (c) — капітал, авансований на придбання засобів виробництва, який у процесі виробництва не змінює своєї вартості, виступає лише умовою для виробництва додаткової вартості.
Змінний капітал (v) — частина капіталу, авансованого на придбання робочої сили, яка у процесі виробництва збільшується, виступає джерелом створення додаткової вартості.
Нова вартість (v + m) — вартість, створена абстрактною працею найманого робітника, включає вартість робочої сили (v) і додаткову вартість (m).
Додаткова вартість (m) — вартість, яка створюється абстрактною працею найманого робітника понад вартістю його робочої сили і безкоштовно привласнюється капіталістом.
Отже, вартість товару (W), яка створена на капіталістичному підприємстві, включає вартість спожитих засобів виробництва, тобто перенесену вартість (с) і нову вартість (v + m):
W = c + v + m. (8.3)
Кругобіг капіталу (виробничих фондів) — постійний рух вартості фондів, У процесі якого вони послідовно проходять три стадії і набувають три форми: грошову, продуктивну, товарну.
Кругообіг капіталу можна виразити такою формулою:
(8.4)
де: Г — це авансовані грошові кошти (статутний фонд підприємства);
Т — придбані на ринку засоби виробництва (ЗВ) та робоча сила (РС);
В — виробництво нової продукції або послуг (створення нової споживної вартос–
ті; створення вартості, більшої за авансовану);
Т — готова до реалізації продукція;
Г — грошова виручка від реалізації продукції.
Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:
Г–Т – Г', (8.5)
де Г–авансовий капітал (гроші); Т – товарний капітал (товар); Г' – авансовий капітал з приростом (гроші, Г + АГ).
Функціонуючи за схемою Г–Т–Г капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно–послідовні стадії:
I – закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС));
II – виробництво визначеної товарної маси; ПІ– продаж виробленої товарної продукції.
Рис. 8.1 Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу
Кругообіг промислового капіталу – безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообігу є оборотом капіталу.
Оборот капіталу – це безперервно повторюваний кругообіг капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.
У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.
Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально–речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.
Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо–технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.
Обіговий капітал – частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (ут.ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо–технологічного циклу.
Обіговий капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.
Відповідно до схеми кругообігу час обігу промислового капіталу має таку структуру:
– час обігу;
– час виробництва.
Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обігуу капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.
З урахуванням швидкості обігу капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:
(8.6)
де П' – норма прибутку; П – маса прибутку; К – величина авансового капіталу; п–кількість оборотів авансового капіталу зарік.
Обіг основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально–речових елементів відбувається у формі амортизації.
Амортизація (від лат. amort – безсмертя або amortisatio – погашення) – термін, що використовується у двох значеннях:
1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру Його зношування;
2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.
Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.
Амортизаційне відрахування – щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.
Рис.8.2 . Форми зношування основного капіталу
Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою:
(8.7)
де Ар– річна амортизація; К – вартість основного капіталу; * – термін (кількість років) служби основного капіталу.
Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вартості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Амортизаційний фонд – грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.
Норма амортизації – виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.
(8.8)
деД' – норма амортизації; А – сума амортизаційних відрахувань зарік; К– вартість авансованого основного капіталу.
До основних методів амортизації належать:
1. Метод прискореної амортизації–така система її нарахування, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці,
Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морально застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково–технічного прогресу.
2. Метод неприскореної амортизації – така система її нарахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці.
Державна амортизаційна політика є важливим чинником активізації інвестиційної діяльності підприємств за умов ринкової економіки.