Паліативні операції

Цей вид операцій не позбавляє хворого від основного страждання, однак в ряді випадків зменшує ризик, пов’язаний з патологічним станом, або є одним з підготовчих моментів проведення радикальної операції. Прикладом можуть бути перев’язка шовковою лігатурою привідної судини при аневризмі (спосіб Анеля-Гунтера), привідної і відвідної судин (спосіб Вредена-Горслея), а також обгортання аневризматичного мішка при неоперабельних артеріальних аневризмах, що знижує ступінь ризику, пов’язаного з їх розривом.

До паліативних операцій необхідно віднести втручання на вегетативній нервовій системі (операція Дієца). Суть операції зводиться до видалення симпатичних гангліїв у поперековому відділі. Така денервація веде до розширення судин і покращення кровообігу в кінцівках. Здебільшого операцію виконують на ранніх стадіях при облітеруючому ендартериїті або атеросклерозі судин нижньої кінцівки.

Операції на венах

 

 

Венозне русло верхніх і нижніх кінцівок утворене поверхневими і глибокими венами, які з’єднані між собою численними анастомозами. Внутрішня оболонка їх утворює клапани, які забезпечують доцентровий рух крові. Поверхневі (підшкірні) вени розвинуті сильніше, ніж глибокі (міжм’язові).

 

 

 

Периферичні вени верхніх кінцівок починаються із підшкірної венозної сітки – rete venosum dorsale manus. Саме вени п’ястка, зокрема із променевої частини кінцівок, є витоками для латеральної підшкірної вени головної вени (v.cepnalica), а із ліктьової – для медіальної підшкірної вени v.basilica (царська вена). Вказані вени на тильній поверхні кисті, передпліччі, ліктьовій ямці або на плечі найчастіше використовують для венепункції з діагностичною або лікувальною метою, для венесекції з подальшим канюлюванням чи катетеризацією їх.

 

 

Оперативні втручання на венах являють собою одну із актуальних проблем судинної хірургії. Складність даного розділу залежить, перш за все, від особливостей анатомічної будови і кровоплину через венозну систему. Як вже зазначалось, стінки вен більш тонкі, вони мають клапани і легко спадаються. Довільний потік крові сприяє застою і підвищенню гідростатичного тиску в венах, внаслідок чого може виникнути стійка дилатація їх і клапанна недостатність. Збільшення тиску у венозній системі може бути при скиданні артеріальної крові у вени через численні артеріовенозні анастомози. Встановлено тісний зв’язок між системами поверхневих і глибоких вен. Зміна кровообігу в тій чи іншій системі призводить до розвитку патологічних змін в других системах. Тривале підвищення тиску в системі глибоких вен супроводжується функціональною недостатністю клапанного апарату комунікантних і дрібних поверхневих вен, а пізніше в патологічний процес залучаються і поверхневі магістралі.

Варто зауважити, що варикозне розширення вен нижніх кінцівок у жінок зустрічається частіше. Таке явище можна пояснити анатомічними і функціональними особливостями жіночого організму, а саме:

1) на відміну від чоловіків, таз у жінок більш широкий, а це веде до збільшення кута впадіння вен кінцівок у вени таза і сповільнення кровоплину в поверхневій венозній системі;

2) переповнення вен таза кров’ю під час менструального циклу;

3) в значній мірі розширенню вен сприяє вагітність;

4) більш слабша опора м’яких тканин навколо судин;

5) венозні стінки у жінок тонші, а тому вони більш податливі і схильні до розтягування.

Застійні явища у венах ведуть до порушення трофіки м’яких тканин нижніх кінцівок. Тому метою оперативного лікування при варикозному розширенні є усунення застою крові в поверхневих венах. Поставленої мети можна досягнути шляхом видалення поверхневої сітки і створення оптимальних умов для відпливу крові через глибокі вени. Існують наступні методи:

1) метод Маделунга – тотальне видалення розширених вен стегна і гомілки з поздовжнього розрізу;

2) метод Нарата – видалення вен частинами з окремих розтинів шкіри і м’яких тканин;

3) метод Бебкока – підшкірне витягування вен за допомогою зонда.

Для усунення скидання крові з глибокої венозної сітки в поверхневу широко застосовують метод Коккета-Лінтона, коли одночасно з висіканням поверхневих вен проводять перев’язку над- і підапоневротично розміщених перфорантних вен. Зрозуміло, що всі оперативні втручання можливі тільки за умови нормального функціонування глибоких вен. В разі порушення функції глибокої венозної сітки наведені вище операції проводити недоцільно.

Іноді хірурги застосовують і більш делікатну корекцію венозного застою, а саме, здійснюють переміщення поверхневих вен під широку фасцію (метод Г.Л.Ратнера) або навіть в товщу м’язів (метод Чекка-Катценштейна). В останні роки з’явились методи клапаноутворення за рахунок інвагінації власної стінки вени (метод Жіано) або перев’язаних приток великої підшкірної вени стегна. Іноді корекцію клапанів здійснюють шляхом екстравазального звуження підшкірної вени каркасною спіраллю (метод А.М.Веденського).