Відповіді на запитання до державного екзамену Фахова психологія (2011 рік)

1. Методологічні принципи загальної та спеціальної психодіагностики

Успішність навчання, виховання, соціалізації дитини з порушеннями розвитку залежить від правильної оцінки її можливостей і особливостей розвитку. Дане завдання вирішує спеціальна психодіагностика, яка є першим і досить важливим етапом в системі корекційно-педагогічних та психологічних заходів. Спеціальна психодіагностика порушень розвитку у дітей є складовою частиною комплексного клініко-психолого-педагогічного і соціального обстеження. Яке засновується на ряді принципів, сформульованих провідними спеціалістами в загальній і спеціальній психології і психодіагностиці (В.І.Лубовський, Т.В.Розанова, С.Я.Рубінштейн, С.Д.Забрамна, І.Ю.Левченко та ін.).

Основні методологічні принципи загальної і спеціальної психодіагностики.

Принцип об’єктивності і науковості передбачає, що вивчення психіки дитини повинно відбуватись з врахуванням загальних та специфічних закономірностей її розвитку.

З попереднім принципом тісно пов’язаний принцип індивідуального і особистісного підходу, оскільки досліднику важливо зрозуміти, що загальні і специфічні закономірності розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Необхідно визначити закони дитячого розвитку, зміст дитячої психіки на певному віковому етапі для кожної конкретної дитини.

Визначення глибоких внутрішніх причин і механізмів виникнення того чи іншого відхилення передбачає принцип комплексності. Комплексне вивчення здійснюється групою спеціалістів: лікарів, педагогів-дефектологів, логопедів, психологів соціальних педагогів. Для нього використовується не тільки клінічне і експериментально-психологічне вивчення дитини, але й інші методи: аналіз медичної і педагогічної документації, спостереження за дитиною, соціально-педагогічне обстеження, а в найбільш складних випадках і нейропсихологічне, нейрофізіологічне обстеження.

Принцип системного і систематичного підходу передбачає, що вивчення розвитку психіки дитини проводиться послідовно, через визначені проміжки часу. При цьому досліджуються всі сторони розвитку дитини, важливо визначити місце кожної якості, властивості в загальної структурі психіки, його взаємозв’язку з усіма сторонами психічного розвитку. Загальна і спеціальна психодіагностика розвитку дитини спирається на уявлення про системну будову психіки і передбачає аналіз результатів психічної діяльності дитини на кожному із її етапів. Системний аналіз в процесі спеціальної психодіагностики уявляє собою не тільки виявлення окремих порушень, але й встановлення взаємозв’язку між ними, ієрархії виявлених порушень. Дуже важливо поряд з негативними явищами виявити і позитивні, які і складають основу корекційної роботи.

Будь-які психічні явища тісно взаємопов’язані між собою, це викликається цілим комплексом причин і визначається принципом детермінізму. Важливо зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки у становленні тих чи інших психічних особливостей. При цьому потрібно пам’ятати, що причини можуть бути тимчасовими і взаємообумовленими, а також те, що причини потрібно шукати в умовах життя, сімейного виховання, в попередніх етапах розвитку дитини.

Принцип динамічного підходу до вивчення дитини з порушеннями розвитку передбачає прослідковування змін, які відбуваються в процесі розвитку, а також врахування вікових особливостей дітей, їх соматичного і емоційного стану. Це досить важливо при організації обстеження, виборі діагностичного інструментарію і аналізі результатів дослідження.

Дуже важливим в дитячій психодіагностиці є принцип розвитку психіки, свідомості і діяльності, розроблений С.Л.Рубінштейном, який передбачає взаємозв’язок і взаємовплив свідомості і діяльності. «Свідомість керує діяльністю, але в діяльності вона і формується». Всі психічні особливості дитини знаходяться в процесі становлення і основною умовою їх розвитку є та чи інша діяльність. Діяльність – це не лише одна з умов розвитку психіки, але й один з шляхів її вивчення. Вивчати свідомість потрібно опосередковано через ведучий вид діяльності дитини.

Реалізація і дотримання принципу необхідності раннього діагностичного вивчення дитини дозволяє попередити появу вторинних відхилень соціального характеру, а також здійснити своєчасне включення дитини в корекційну роботу.

Завдяки виділенню принципу єдності діагностичної і корекційної допомоги дітям з порушеннями розвитку можливе вирішення завдань корекційно-педагогічної роботи. Так, на основі результатів психодіагностики відбувається визначення прогнозів психічного розвитку і оцінка потенційних можливостей дитини, а на їх основі розробка індивідуальних корекційних програм розвитку.

Принцип виявлення і врахування потенційних можливостей дитини спирається на теоретичне положення Л.С.Виготського про зону актуального і ближнього розвитку дитини. Потенційні можливості дитини у вигляді зони ближнього розвитку визначають можливості і темп засвоєння нових знань і вмінь. Дані можливості виявляються в процесі співпраці дитини з дорослим при засвоєнні дитиною нових способів дій.

Принцип якісного аналізу результатів психодіагностичного вивчення дитини включає наступні параметри: відношення до ситуації обстеження і завдань;способи орієнтації в умовах завдань і способи виконання завдань; відповідність дій дитини умовам завдання, характеру експериментального матеріалу і інструкції; продуктивне використання допомоги дорослого; вміння виконувати завдання по аналогії; відношення до результатів власної діяльності, критичність в оцінці своїх досягнень. Якісний аналіз результатів психодіагностичного дослідження не виключає кількісного оцінювання результатів виконання окремих діагностичних завдань.

Таким чином, розробка методологічних принципів загальної і спеціальної психодіагностики має теоретичну і практичну значущість. Дані принципи визначають не лише надійність діяльності спеціалістів в психодіагностиці, а й на науковому рівні дозволяють визначати спрямованість навчання дитини з порушеннями розвитку, її специфічні освітні потреби, основні напрямки корекційно-розвиваючого навчання і виховання.