5 Деражавний лад країн стародавнього сходу Державний лад – це устрій держави, структура та співвідношення між центральними органами влади, обумовлені тією або іншою формою правління. Для держав Стародавнього Сходу переважною формою правління була монархічна. У руках царя була зосереджена вся повнота влади, йому належали вищі державні повноваження. Для організації державної влади була характерна двірцева система управління. Тобто центром державної влади був палац правителя, а слуги, які обслуговували палац і особу правителя, одночасно були державними чиновниками. Місцевий апарат влади безпосередньо реалізовував основні державні функції. правителі, що стояли на чолі таких адміністративних одиниць, мали дуже великі повноваження. Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії держав Стародавнього Сходу була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Представники общинної адміністрації стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції,організовували працю селян.

6. Деспотія  У результаті у всіх древніх східних цивілізаціях склалася особлива форма держави – деспотія. Деспотія – у перекладі з грецького – «необмежена влада»; форма самодержавної влади. У різних цивілізаціях вона могла мати деякі розходження, але суть її була єдиною: на чолі держави стояв правитель, що володів усією повнотою влади і вважався власником усієї землі. Такий тип влади реалізувався за рахунок розгалуженої адміністративної системи, тобто апарата чиновників, що охоплював усю країну. Чиновники не тільки стягували податки з населення, але й організовували спільні сільськогосподарські роботи, будівництво, стежили за станом каналів. Набирали рекрутів для військових походів, здійснювали суд.

9. Закони Хаммурапі названі на честь Вавилонського царя, який правив країною у 18 ст. до н.е. Вони були вибиті на базальтовій стелі. У 1901 році поблизу моста Сузи винайшла археологічна експедиція цю стелю.

Закони складалися з 282 статті: 1-5 – процесуальні дії;

6 -126-майнові відносини; 127-195 – шлюбно-сімейні; 196-214 – захист особистості; 215-282 – регулювали умови найму на працю та інші суспільні відносини.

Закони Х. виконували роль судебника, в якому поєднувались статті, судові рішення,положення звичаєвого права,приписи царя.

Закони Ману. Ім’я міфічного Богу(Ману). З’явилися в Індії у період 2ст. до н.е. Складалися з 2685 статей(12 глав). Написані у форсі двовіршів. Характеристикою законів є те. Що вони написані у формі приписів.

Закони Ману: релігійні та моральні норми.

У законах М. і Х. серед основних видів власності є земля. Земля оброблялася людьми і здавалась в аренду, віддавалась за службу.

10.Кримінальне право за Законами Хаммурапі

Кримінально-правові відносини визначення злочину не дають, але злочин є порушенням визначених законів. Суб’єкти: правоздатні та дієздатні.

Згідно з законом: намір та необережність. існували: злочин, рецидив, тяжкий злочин, грабіж. Необхідна оборона: вбивця звільнявся ві покарання, якщо він вбив захищаючи себе, жінок чи представників духовенство.

Види злочинів: проти особистості(вбивства, образа осовом, наклеп, тілесні ушкодження). Майнові (грабіж,крадіжка). Злочини проти сімейних устроїв(невірність жінки, іі розпущеність). Посадові(підготовка неправильних наказів. Нічого не сказано про держ.та релігійні злочини.

Види показань: смертна кара(утоплення, спалення, посадження на палицю). Тілесні покарання ( биття батагом,відрізання пальців, вух, язика).

Приклади: Крадіжка раба, його переховування, або сприяння втечі – смертна кара. Смертна кара застосовувалась навіть до людини, яка не мала відношення до справи. Наприклад: жінка побила вагітну, розплачувалась життям дочка . Якщо лікар допустив помилку, яку не можна випраити, хіруогу відрубували пальці. Якщо раб образив господаря – відрізали вухо. Якщо усиновитель відмовлявся від дитини – відрізали язик.

11.Шлюбно-сімейні відносини за м. І х.

Шлюб вважався різновидом договору. Зазвичай він полягав між батьками нареченого і нареченої, згода останніх не вимагалося. Діяло правило: немає договору - немає шлюбу і сім'ї. Сім’я – це важливий осередок. Глава: чоловік. За Законами Ману шлюбний вік для чоловіків – не менше 20 років, для дівчат – 12 і навіть 8 років. У ідеальному шлюбі вік нареченої повинен відповідати третині віку нареченого. Вибір нареченого чи нареченої залежав від волі батьків, враховувалось становище молодих у варнах і кастах. За законами Х. шлюбний вік: жін.. 12, чол. – 16. Заключаючи шлюб наречений викупав наречену у її батька. Частина цієї плати йшло на перед шлюбний дарунок. Коли батько відмовлявся віддавати дочку, то повертав нареченому у 2р. більше. Головне призначення жінки: народження дітей.

22. Крим.Право закони 12 таблиць

Кримінальне право було тісно пов`язане з релігією і при розгляді кримінальних справ особи, наділені судовими повноваженнями, керувалися не законами, а встановленими звичаями і традиціями.

Злочини ділилися на навмисні та необережні. За скоєння навмисного злочину покарання було більш суворим. Наприклад за потраву посіїв у нічний час примінялась смертна кара. Те ж саме покарання було за підпал будівель. Коли такий злочин був скоєний з необережноті, то винний відшкодовував втрату.

Види злочинів: державні, майнові, проти особи, проти релігії, проти моральності(співжиття з чоловіком), проти суду й управління. Види покарань: Смертна кара(задушення, скидання зі скелі, утоплення); тілесні покарання: биття батагом.

Мета: залякування народних мас, і перш за все рабів.

16. Суспільний лад Афін

Суспільний лад Афін є класичним зразком рабовласницької демократії. Населення поділялося на громадян, метеків і рабів. Громадянином вважалась особа чол.статі, у якої батько і мати були уродженими громадянами Афін. Громадянство з 18 років.

Соціальна структура суспільства складалась з евпатридів – аристократів, геоморів – землеробів та деміургів – ремісників. Родова аристократія користувалася усіма політ. і громад. Правами. Ще одна група вільного населення – метки(іноземці, що займалися ремеслом чи торгівлею). Вони не мали ані громад., ані політичних прав. Особливу категорію становили раби, які розглядалися як робоча худоба чи інвертар.

18. Реформи Сервія Туллія

Найбільш велика реформа цього періоду приписується передостанньому римському цареві Сервию Тулію Він реорганізував систему ополчення. Усі вільні громадяни, які мали землю чи інше нерухоме майно, у віці від 16 до 45 років призивалися до активної військової служби. Особи старшого віку несли гарнізонну службу. Сервій Тулій також справив розподіл громадян за територіальною ознакою. Рим був розбитий на чотири триби, до них пізніше приєдналися 17 сільських триб. Раз на п'ять років проводився перепис громадян для визначення майнового цензу. Був введений постійний податок на утримання війська. З допомогою реформи вдалося усунути політичне безправ'я плебеїв, згуртувати верхівку патриціїв і плебеїв перед зростаючою масою рабів і пролетарів. Незабаром, за наполяганням плебеїв, було зроблено запис звичаєвого прав - Закони 12 таблиць

20. Періодизація римської держави і права

Визначаючи періодизацію розвитку Риму як держави, можна додержуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди: 1. Архаїчний (період рексів) — 753—509 pp. до н. е. 2. Республіканський — 509—30 pp. до н. е. 3. Період імперії — 30 р. до н. е. — 476 р. н. е

Періодизація розвитку римської держави не збігається з періодизацією розвитку римського права. Це пояснюється тим, що право виникає і існує не тому, що є держава, законодавчі органи, а тому, що певні суспільні відносини, потреби, інтереси не можуть бути виражені, структуровані, реалізовані нормально поза правових форм. Саме правові форми і являються першою об’єктивною і історично-логічною причиною виникнення, існування і функціонування права. Виходячи з цього, найбільш виваженою слід вважати наступну періодизацію розвитку римського права:- період докласичного римського права (754 - 367 рр. до н.е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм цього права. 

- період класичного римського права (367 - 27 рр. до н.е.), який характеризується розквітом римського приватного права;

- період післякласичного римського права (27р. до н.е. - 476 рр. н.е.) характеризується як період прийняття конституцій імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства. 

1питання. Наука ідпзк- сфера людської діяльності, спрямована на формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах. Складові науки: вчені, наукові установи, методи науково-дослідницької роботи, понятійний та категоріальний апарат, сукупність наявних знань. На відміну від загальної історії, історико-правова наука не розглядає суспільство загалом, а лише вивчає історичні процеси розвитку системи державних і правових інститутів. Предмет ідпзк- конкретні процеси виникнення і розвитку правових інститутів і явищ, що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі (зарубіжні країни). Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з такими дисциплінами: політологія, історія політичних і правових учень, історія держави і права України, теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, галузеві юридичні дисципліни.Наприклад, історія держави і права зарубіжних країн разом з теорією держави та права досліджують виникнення держави і права й основні етапи їхнього розвитку. Відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави та права, вивчаючи закономірності різних типів держави і права й відповідних їм правових систем, абстрагується від конкретних держав. Історія ж держави і права зарубіжних країн вивчає не тільки закономірності, але й особливості виникнення та розвитку державно-правових інститутів

17. Державний устрій та суспільний лад Спарти

Суспільний .лад:

З 20 до 60 років спартанець вважався. До 30 років він не мав політичних прав.. Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадовими особами. Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена державою, мали своє господарство і знаряддя праці.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД. Спарта була аристократичною республікою. Народні збори не відігравали вирішальної ролі в політичному житті країни. Збирались вони від випадку до випадку і за рішенням посадових осіб. У зборах брали участь спартіати, які досягли 30 років і зберегли свої наділи. На чолі держави стояли два царі, які виконували функції військових вождів, були верховними жерцями, здійснювали судову владу. Але фактично керівництво державою належало ефорам, до яких поступово переходили повноваження, що належали царям. Ефори займали виняткове становище в державі. Їх було 5, і вони щорічно вибиралися на народних зборах із числа всіх громадян. Ефори складали єдину колегію і виносили свої рішення за більшістю голосів. Ефори скликали та керували діяльністю герусії і народних зборів. В їх руках майже повністю знаходились зовнішні відносини, внутрішнє управління державою.

Герусія (рада старійшин) збереглася від родоплемінної організації. Вона складалась з 28 видатних представників спартіатів, крім того, до складу герусії входили два царі. Члени герусії вибирались народними зборами довічно і були безвідповідальними. Герусія попередньо обговорювала справи, які повинні були розглядатись на народних зборах.