21.Право власності за Законами 12 таблиць

Визначення права власності, запозичене багатьма буржуазними кодифікаціями, було дане римськими юристами. Вони розуміли під ним найбільш по-вне, найбільш абсолютне право користуватися і розпоряджатися речами з тими лише обмеженнями, які встановлені договором чи правом.

Особливою формою обмеження права власності є сервітут, тобто “право на чужу річ”. Розрізнялись речові та особисті сервітути.

Право проведення води через чужу ділянку, викликане господарською необхідністю, є прикладом речового сервітута.

Під особистим сервітутом розумілось право довічного користування чужою річчю при зберіганні самої речі. Так, спадкодавець може надати в довічне користування кімнату в будинку, яку займає стара служниця.

4. Особливості розвитку країн Стародавнього Сходу

Найбільш ранні державні форми (протогосударства) стали складатися в древневосточних цивілізаціях (у Древньому Єгипті, Древній Індії, Древній Месопотамії, Древньому Китаї - ще в IV-III тисячолітті до н.е.) у ході розкладання громади-родової організації. Вони складалися в міру посилення поділу праці, ускладнення управлінських функцій, а разом з тим перетворення осіб, що виконують ці функції, стан знати, яке не брало участь у виробництві, стояла над рядовими общіннікамі. Самодовлеющая сільська громада, зміцненню позицій якої сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруд, надавала величезний вплив на уповільнення процесів классообразованія, форми земельної власності і способи експлуатації в древневосточних товариства. Тут безпосереднім власником-власником землі була сама громада. Разом з тим і держава виступала в якості верховного власника землі, владно-собственніческіе права якого реалізовувалися в одержанні з общинників ренти-податку. На Сході була відсутня чіткість соціально-класових кордонів, наприклад, існували різні категорії залежного населення, що займають проміжні позиції між вільними і рабами, або якісь перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників до пануючого шару, зокрема до мелкому купецтву і чиновництва). Станового-правовий статус індивіда в суспільстві, як правило, не збігався, розходяться з його соціально-економічним становищем. 

2 питання

Методологія ідпзк- це сукупність а) загальнофілософських методів і пізнавальних принципів, б) загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів, в) спеціальних, характерних для даної науки методів та прийомів, за допомогою яких досліджуються процеси виникнення та розвитку державно-правових інститутів в зарубіжних країнах. Методологія ІДПЗК має три рівні: Перший: комплекс загальнофілософських методів пізнання та пізнавальних принципів. Ядро цього рівня становлять діалектичний та метафізичний методи. Діалектичний- довзоля розглянути всі державно-правові явища в русі, в зв*язку з розвитком економічних, соціальних, культурних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві. Метафізичний- дозволяє розглянути державно-правові явища не в їх розвитку і взаємному зв*язку, а в певному стані спокою і нерухомості.Філософські принципи пізнання: принцип історизму, об*активності та соціального гуманізму Другий: сукупність загальнодослідницьких методів та прийомів (аналіз, дедукція, індукція, синтез) Третій: сукупність спеціальних дослідницьких методів, і прийомів , за допомогою яких дослідник з*ясовує реальну картину процесу, що ним вивчається (хронологічний, проблемно-хронологічний, періодизації, порівняльно-історичний тощо).

2 питання : періодизація ідпзк 1) Епоха кастово-станового суспільства, в яких: А) держава є виразником інтересів вузьких класових угруповувань Б) право цього періоду- це право-привілей пануючих класів, яке юридично закріплювало існуючу соціальну нерівність. 2) Епоха громадянського суспільства, формування якої починається з перших буржуазних революцій. На цьому етапі: А) держава починає виражати загально соціальні інтереси Б) право закріплює соціальну рівність людей, які визначалися рівноправними учасниками суспільного життя. 5.Порівняння первісного права і сучасного права