2.3. Інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень.

2.3.1.Состав і структура капітальних вкладень Переважна частина реальних інвестицій є капітальні вкладення.

Склад і структура капітальних вкладень мають велике значення для обліку, аналізу і в кінцевому рахунку для підвищення ефективності капітальних вкладень. Знання складу і структури капітальних вкладень дозволяє представити їх більш детально, отримувати об'єктивну інформацію про динаміку капітальних вкладень, визначати тенденції їх зміни і на цій основі формувати ефективну інвестиційну політику і впливати на її реалізацію як на макрорівні, так і на мікрорівні, тобто на конкретному підприємстві. Склад і структура капітальних вкладень залежать:

• від форми власності;

• від характеру відтворення основних фондів;

• від складу витрат;

• від призначення капітальних вкладень.

Залежно від форми власності розрізняють:

• державні капітальні вкладення;

• капітальні вкладення власників (акціонерних товариств, товариств та ін.)

Реалізація державних капітальних вкладень тісно пов'язана з інвестиційною політикою держави, а реалізації 16 капітальних вкладень інших власників - з конкретною інвестиційною політикою інвесторів. Державні капітальні вкладення за джерелами фінансування поділяються на централізовані і нецентралізовані. Централізовані державні капітальні вкладення здійснюються державою, як правило, в нове будівництво та великомасштабне розширення виробництва і фінансуються головним чином за рахунок бюджету та позабюджетних фондів. Нецентралізовані державні капітальні вкладення здійснюються державними підприємствами та організаціями, плануються ними самостійно і реалізуються на свій розсуд за рахунок власних або позикових коштів.

За характером відтворення основних фондів розрізняють капітальні вкладення, що направляються:

• на нове будівництво;

• на розширення діючого виробництва;

• на реконструкцію;

• на технічне переозброєння діючих основних фондів підприємств.

 Нове будівництво здійснюється на нових площах відповідно до знову затвердженим проектом. Розширення діючого виробництва передбачає будівництво додаткових виробництв на діючих підприємствах; будівництво нових або розширення існуючих цехів та об'єктів основного та обслуговуючого виробництва, але в рамках території діючого підприємства або на прилеглих до неї площах. Реконструкція діючого виробництва передбачає: перебудову виробництва, його вдосконалення, пов'язане з підвищенням техніко-економічного рівня з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості і зміна номенклатури продукції без збільшення чисельності працюючих. Відмінна риса реконструкції полягає в тому, що вона проводиться без будівництва нових і розширення діючих цехів основного виробництва, але при цьому можуть створюватися і розширюватися служби та цехи допоміжного виробництва. Технічне переозброєння діючих основних фондів підприємств - це проведення комплексу заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів або ділянок виробництва на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Співвідношення витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств у загальному обсязі капітальних вкладень називається відтворювальною структурою капітальних вкладень. Економічно більш вигідним і ефективним є приріст продукції шляхом реконструкції та технічного переозброєння діючого виробництва. У порівнянні з новим будівництвом роботи з реконструкції та технічного переозброєння підприємств відрізняються меншою тривалістю, витрати на їх здійснення окупаються значно швидше, значною мірою скорочуються питомі капітальні вкладення і терміни введення в дію додаткових виробничих потужностей. Саме тому вдосконалення відтворювальної структури полягає в підвищенні частки капітальних вкладень, що направляються на реконструкцію і технічне переозброєння діючого виробництва. У 90-ті роки XX ст. частка капітальних вкладень, що направляються на реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, мала тенденцію до зниження, що означало скорочення капітальних вкладень на розвиток виробничого сектора в економіці, зниження технічної оснащеності підприємств і старіння активної частини основних виробничих фондів. Одночасно спостерігалося збільшення частки капітальних вкладень, що направляються на нове будівництво. Ця тенденція мала як позитивну, так і негативну сторони. З одного боку, підвищення питомої ваги капітальних вкладень на нове будівництво автоматично веде до зниження їх частки, що спрямовується на реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, що не може не позначитися на технічному рівні виробництва і на ефективності інвестицій і економіки в цілому. З іншого боку, зростання капітальних вкладень у нове будівництво супроводжується бурхливим процесом створення малих підприємств, розвитком малого бізнесу і підвищенням його ролі в економіці, що можна розцінювати, безумовно, як прогресивний процес. В умовах централізованої економіки управління відтворювальної структурою капітальних вкладень було важливим елементом державного регулювання не лише економічної, а й демографічної ситуації в країні. На основі галузевих нормативів питомих капітальних вкладень на один рубль приросту продукції за формами відтворення будувалася система планування і розподілу капітальних вкладень, обмежувалося екстенсивний розвиток підприємств у великих містах, що випробовували брак робочої сили, і за рахунок нового будівництва та розширення діючих підприємств розвивалася промисловість в регіонах, де був її надлишок. В даний час вибір тієї чи іншої форми відтворення основних фондів визначається самими підприємствами в залежності від їх економічного та фінансового становища, а державна статистика по відтворювальної структурі капітальних вкладень не ведеться.

За складом витрат капітальні вкладення складаються з трьох основних елементів:

• витрати на будівельно-монтажні роботи;

 • витрати на придбання обладнання, інструменту та інвентарю;

• інші капітальні витрати. До складу витрат на будівельно-монтажні роботи входять витрати на здійснення наступних видів робіт: - зведення нових, розширення, реконструкція і технічне переозброєння постійних і тимчасових будівель і споруд; - монтаж різних конструкцій; - спорудження зовнішніх і внутрішніх мереж водопостачання, каналізації, тепло- і газифікації, енергопостачання, будівництво очисних споруд. Витрати на придбання обладнання, інструменту та інвентарю включають витрати: - на обладнання, що потребує монтажу (яке може бути введено в дію тільки після його складання, налагодження та установки, наприклад, велике технологічне та енергетичне обладнання, загальнозаводське обладнання); - на обладнання, не потребує монтажу (усі види транспортних засобів і рухомого складу); - на інструмент та інвентар. Інші капітальні вкладення складаються з витрат: - на проектно-вишукувальні роботи; - на геолого - розвідувальні роботи; - на утримання дирекції підприємства, що будується; - на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємства, що будується; - на утримання технічного та авторського нагляду за будівництвом; - на компенсацію надкошторисних вартості будівництва. Співвідношення між витратами на будівельно-монтажні роботи, витратами на придбання обладнання, інструменту та інвентарю та іншими витратами є технологічну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень формує співвідношення витрат між активною (машини, обладнання та інструмент) і пасивної (будівлі та споруди) частинами основних фондів підприємства і надає найбільш істотний вплив на ефективність їх використання. Удосконалення технологічної структури полягає в підвищенні частки машин і устаткування у кошторисній вартості витрат до оптимального рівня. Збільшення активної частини основних виробничих фондів майбутнього підприємства сприяє збільшенню його виробничої потужності, а отже, зниження капітальних вкладень на одиницю продукції. Економічна ефективність досягається і за рахунок підвищення рівня механізації і автоматизації праці, а також зниження умовно-постійних витрат на одиницю продукції. 

Тенденція останніх років у зміні технологічної структури капітальних вкладень на користь збільшення частки витрат на будівельно-монтажні роботи не сприяє підвищенню ефективності капітальних вкладень з макроекономічних позицій і виходу економіки з кризи. Однак така почасти негативна динаміка в технологічній структурі капітальних вкладень пояснюється неоднаковим зміною рівня цін на будівельно-монтажні роботи, обладнання та проектно-вишукувальні роботи, і, крім того, структурними зрушеннями в економіці. Так, за останні роки різко збільшилися капітальні вкладення у сферу торгівлі та надання всіляких послуг, де, як відомо, у структурі капітальних витрат питома вага обладнання не настільки значний. Розподіл капітальних вкладень по галузях економіки має важливе значення, оскільки від цього залежить її майбутнє. У зв'язку з цим економічна ефективність капітальних вкладень в істотному ступені визначається галузевої та регіональної структурами капітальних вкладень. Галузева структура капітальних вкладень визначає співвідношення між обсягами капітальних вкладень у різні галузі економіки. Відбуваються в останні роки зміни в галузевій структурі капітальних вкладень свідчать про надмірну частці капітальних вкладень, що спрямовуються на підтримку паливно-енергетичного комплексу, що свідчить про гіпертрофованої структурі вітчизняної економіки. Про перекосах вітчизняної економіки свідчить і велика частка капітальних вкладень у розвиток металургійного комплексу. Паливно-енергетичний комплекс і металургія є досить трудомісткими і енергоємними, і їх розвиток безпосередньо не сприяє прискоренню науково-технічного прогресу. Разом з тим на розвиток таких прогресивних галузей, як машинобудування, хімічна промисловість, направляється вельми незначна частина капітальних вкладень. Частка вкладень у машинобудування та металообробку знизилася, що, природно, різко гальмує оновлення і без того застарілого парку технічного обладнання країни. Негативним є постійне зниження капітальних вкладень у легку промисловість і різке зниження капітальних вкладень у сільське господарство, що свідчить про серйозні проблеми і глибокому інвестиційному кризу в цих галузях. Від планування галузевої структури капітальних вкладень залежить майбутнє економіки країни. Держава за допомогою економічних важелів може і зобов'язана істотно впливати на тенденції зміни галузевої структури капітальних вкладень.

За призначенням капітальних вкладень виділяють капітальні вкладення в об'єкти:

 • виробничого призначення;

 • невиробничого призначення.

Капітальні вкладення в об'єкти виробничого призначення мають на увазі вкладення в об'єкти, які після завершення будуть функціонувати у сфері матеріального виробництва, а в об'єкти невиробничого призначення - у сфері нематеріального виробництва.

2.3.2. Економічні та правові основи інвестиційної діяльності.

У процесі інвестиційної діяльності підприємства знаходять необхідні інвестиційні ресурси, вибирають ефективні об'єкти (інструменти) інвестування, формують збалансовану інвестиційну програму та інвестиційні портфелі та забезпечують їх реалізацію.

 Інвестиційна діяльність підприємств характеризується такими рисами:

• забезпечує зростання операційної діяльності підприємства шляхом зростання операційних доходів і зниження питомих операційних витрат;

 • форми і методи інвестиційної діяльності в меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна діяльність;

 • обсяги інвестиційної діяльності підприємств характеризуються нерівномірністю по окремих періодах, що пов'язано з необхідністю накопичення фінансових ресурсів і використання сприятливих зовнішніх економічних умов;

 • інвестиційний прибуток та інші форми ефекту формуються із значним запізненням, тому що між витратами інвестиційних ресурсів і одержанням ефекту проходить певний період часу;

 • в процесі інвестиційної діяльності формуються самостійні види потоків грошових коштів;

 • інвестиційної діяльності властиві особливі види ризиків, звані інвестиційними, рівень яких перевищує рівень операційних ризиків.

Інвестиційна діяльність являє собою вид підприємницької діяльності, тому її організація тісно пов'язана з існуючими в країні формами власності.

 Залежно від форм власності та організаційно-правових форм підприємств інвестиційна діяльність може проводитися шляхом:

 • державного інвестування, яке здійснюється: - органами державної влади та управління різних рівнів за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів; - державними підприємствами, організаціями та установами за рахунок їх власних і позикових коштів;

 • інвестування, яке здійснюється громадянами, різного роду недержавними підприємствами, установами, товариствами, а також громадськими, релігійними організаціями, іншими юридичними особами, які не належать до державної власності;

 • іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами, державами та міжнародними організаціями;

• спільного інвестування, яке здійснюється спільно російськими та іноземними громадянами, юридичними особами або державами. В умовах ринкової економіки прерогативою держави є створення умов для успішного проведення інвестиційної діяльності підприємствами всіх організаційно-правових форм власності, а також захист інтересів інвесторів. Інвестиційна діяльність в значній мірі залежить від повноти і ступеня досконалості нормативно-законодавчої бази. Починаючи з перших років здійснення ринкових перетворень приймалися і вдосконалювалися законодавчих актів з метою стимулювання інвестиційної діяльності.

Відповідно до цього Закону в інвестиційній діяльності беруть участь такі суб'єкти:

 • інвестори;

 • замовники;

 • підрядники;

 • користувачі об'єктів капітальних вкладень. Охарактеризуємо цих учасників.

 Інвестори - це фізичні та юридичні особи, які приймають рішення і вкладають власні, залучені чи позичені кошти в об'єкти інвестиційної діяльності. Інвесторами можуть бути юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми. Допускається об'єднання коштів інвесторами для здійснення спільного інвестування. Якщо інвестор володіє правами на земельну ділянку під забудову, то він називається забудовником. Інвестори, які вкладають власні кошти і привласнюють результати інвестиційної діяльності, називаються індивідуальними інвесторами. Індивідуальні інвестори, як правило, переслідують власні цілі, але, крім того, вирішують завдання соціально-економічного характеру. Індивідуальними інвесторами можуть бути фізичні або юридичні особи, об'єднання фізичних або юридичних осіб, органи державного і місцевого самоврядування. Інвестори, які здійснюють свою діяльність за рахунок коштів інших фізичних і юридичних осіб з метою власників засобів і розподіляють результати інвестування між власниками, називаються інституціональними інвесторами. Інституціональний інвестор - це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність від свого обличчя. До них відносяться: банки, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, страхові компанії. За цілями інвестування прийнято розрізняти стратегічних і портфельних інвесторів. Інвестори, що здійснюють прямі інвестиції з метою збільшення капіталу і участі в управлінні виробництвом, називаються стратегічними інвесторами. Інвестори, які здійснюють свою діяльність з метою збільшення поточного доходу, - це портфельні, або спекулятивні, інвестори. Всі інвестори мають рівні права на здійснення своєї діяльності.

 Інвестори наділені такими правами:

• самостійно визначати обсяг, напрям і необхідну ефективність інвестицій;

 • на свій розсуд на договірній основі залучати інших фізичних і юридичних осіб, необхідних йому для реалізації інвестицій;

• володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами інвестування;

• передавати права на здійснення інвестицій та їх результати іншим фізичним і юридичним особам, а також органам державної влади та місцевого самоврядування;

 • здійснювати контроль за цільовим використанням коштів;

 • об'єднувати власні та залучені кошти з коштами інших інвесторів з метою спільного здійснення капітальних вкладень;

 • здійснювати інші права, передбачені договором або державним контрактом.

 Інвестор може виступати в ролі замовника, кредитора, покупця (будівельної продукції, цінних паперів та інших об'єктів), а також виконувати функції забудовника. Замовники - будь-які фізичні та юридичні особи, уповноважені інвесторами здійснювати реалізацію інвестиційного проекту, не втручаючись при цьому в підприємницьку або іншу діяльність інвестора. Замовниками можуть бути й інвестори. Замовник, який не є інвестором, наділяється правами володіння, користування і розпорядження капітальними вкладеннями на період і в межах повноважень, які встановлюються договором підряду або державним контрактом.

Замовник, реалізуючи інвестиційний проект в області капітальних вкладень, виконує такі функції (перерахуємо деякі з них): 

• укладає договір з проектно-кошторисної організацією і оплачує проектно-ви  Замовник, реалізуючи інвестиційний проект в області капітальних вкладень, виконує так шукувальні роботи;

 • укладає договір з виконавцем робіт (підрядною організацією, банком, брокерською конторою) та оплачує виконані роботи;

 • купує і оплачує технологічне обладнання при здійсненні капітальних вкладень;

 • фінансує підготовку та підвищення кваліфікації кадрів для роботи на новому об'єкті;

 • фінансує утримання дирекції підприємства, що будується; • приймає від підрядника та оплачує виконані обсяги робіт;

 • приймає закінчений об'єкт в експлуатацію;

 • інші функції. Замовник здійснює ці функції за рахунок коштів, якими його наділяє інвестор.

  Всі учасники інвестиційної діяльності зобов'язані:

 • здійснювати інвестиційну діяльність відповідно до міжнародних договорів, законами і правовими актами, а також затверджених стандартів, норм і правил;

 • виконувати вимоги, що пред'являються державними органами та їх посадовими особами, які не суперечать нормам законодавства;

 • використовувати кошти, що спрямовуються на капітальні вкладення, за цільовим призначенням.

 Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідають вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших норм, встановлених законодавством, або завдають шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян, юридичних осіб і держави. Основним правовим документом, що регулює виробничо-господарські та інші взаємовідносини між суб'єктами капітальних вкладень, є договір підряду або державний контракт. У разі порушення законодавства або умов договору суб'єкти інвестиційної діяльності несуть відповідальність відповідно до законодавства.