2.2 Закони еволюції ж.Б. Ламарка

Свої думки з приводу розглянутих питань Ламарк оформляє у вигляді двох законів:

Перший закон. «У всякого тварини, яка не досягла межі свого розвитку, більш часте і більш тривале вживання будь-якого органа зміцнює мало-помалу цей орган, розвиває і збільшує його і надає йому сили, розмірну тривалості вживання, тим часом як постійне невживання того чи іншого органу поступово послаблює його, призводить до занепаду, безперервно зменшує його здібності і, нарешті, викликає його зникнення ».

Цей закон можна назвати законом мінливості, у ньому Ламарк акцентує увагу на тому, що ступінь розвитку того чи іншого органу залежить від його функції, інтенсивності вправи, що більшою мірою здатні змінюватися молоді тварини, які ще розвиваються. Вчений виступає проти метафізичного пояснення форми тварин як незмінною, створеної для певного середовища. Разом з тим Ламарк переоцінює значення функції і вважає, що вправа або неупражнение органу є важливим чинником у зміні видів.

Другий закон. «Все, що природа змусила особин придбати або втратити під впливом умов, в яких з давніх пір перебуває їх порода, і, отже, під впливом переважання вживання або невживання тієї чи іншої частини [тіла], - все це природа зберігає шляхом розмноження у нових особин, які походять від перших, за умови, якщо придбані зміни спільні обом статям або тим особинам, від яких нові особини відбулися ».

Другий закон можна назвати законом спадковості; слід звернути увагу на те, що успадкування індивідуальних змін Ламарк пов'язує з тривалістю впливу умов, які обумовлюють ці зміни, і внаслідок розмноження посиленням їх у низці поколінь. Необхідно підкреслити і те, що Ламарк одним з перших аналізує спадковість як важливий фактор еволюції. Разом з тим слід зауважити, що положення Ламарка про спадкування всіх придбаних за життя ознак було помилковим: подальші дослідження показали, що в еволюції вирішальне "значення мають тільки спадкові зміни.

Положення цих двох законів Ламарк поширює і на проблему походження порід домашніх тварин і сортів культурних рослин, а також використовує їх при поясненні тваринного походження людини. Не маючи достатнього фактичного матеріалу, при низькому ще рівні вивченості цих питань Ламарк не зумів дійти до правильного розуміння явищ спадковості і мінливості.

Виходячи з положень про еволюцію органічного світу Ламарк зробив спробу розкрити таємницю походження людини від вищих «четвероруких мавп» їх поступовим перетворенням протягом тривалого часу. Далекі предки людини перелили від життя на деревах до наземного способу існування, становище їх тіла стало вертикальним. У нових умовах у зв'язку з новими потребами і звичками відбулася перебудова органів і систем, у тому числі черепа, щелеп. Так, з четвероруких утворилися дворуких істоти, які вели стадний спосіб життя. Вони захопили більше зручні місця для існування, швидко розмножувалися і витісняли інші породи. У численних групах виникла необхідність у спілкуванні, яке спочатку здійснювалося, за допомогою міміки, жестів, вигуків. Поступово виникли членороздільний мову, а потім і розумова діяльність, психіка. Ламарк підкреслював важливе значення руки у становленні людини.

Таким чином, Ламарк розглядає людину як частину природи, показує її анатомо-фізіологічне схожість з тваринами і зазначає, що розвиток тіла людини підкоряється тим же законам, за якими розвиваються й інші живі істоти. Свою гіпотезу природного походження людини Ламарк викладає у формі припущень, щоб з цензурних мотивів прикрити матеріалістичну сутність своїх сміливих думок.