§9 Тема: Монголо-татарська навала і наш край.

1. Монголо-татари на Русі.

Київська Русь була першою державою українського народу. За рівнем господарського, політичного, культурного розвитку вона не поступалась іншим тогочасним європейським державам. Київська Русь існувала протягом ІХ – ХІІІ століть. В ХІІІ ст. Київська Русь втратила державну єдність, князівські міжусобні війни підірвали військову обороноздатність, чим і скористались зовнішні вороги – половці, німецькі рицарі-хрестоносці, феодали Польської та Угорської держав. Особливу загрозу становили монголо-татари, які після утворення на початку ХІІ століття могутньої військово-феодальної держави своїм головним заняттям зробили війни проти інших країн та народів, які не могли з різних причин об’єднаними силами чинити їм опір.

У 1206 році на чолі монгольських племен став Темучин, який був проголошений великим ханом – Чінгісханом.

В перше монголо-татари з’явились на кордонах Київської Русі у 1223 р.. Вони напали на половців, які звернулись за допомогою до руських князів. Кровопролитна битва між монгольськими та об’єднаними русько-половецькими силами відбулась на річці Калка. Русько-половецькі війська зазнали поразки. В цій битві загинув Овруцький князь Ростислав Всеволодович.

Але монголи тоді не стали нападати на Русь, а повернулись на схід в свої степи.

У 1237 році величезні орди монголо-татар під командуванням внука Чінгісхана – Батия вдерлись на Русь. У грудні 1240 року вони оволоділи Києвом і наприкінці 1240 – 1241 років вогнем і мечем пройшлись через землі Житомирщини.

2. Боротьба населення Житомирщини з монголами.

Г оворячи про монголо-татарську навалу на землі нашої області, слід сказати, що тутешні міста в меншій мірі ніж поселення східних земель Київської Русі (Рязанське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства) постраждали від нападників. Давній літопис зазначає, що багато міст залишили татари, щоб вони їм орали і сіяли пшеницю і просо.

Однак археологічні матеріали свідчать, що так було не з усіма містами. Жителі краю в більшості випадків чинили героїчний опір жорстоким завойовникам. Галицько-Волинський літопис розповідає про героїчну боротьбу жителів міста Колодяжина (нині село Колодяжне Романівського району). Батий поставив навколо цього міста дванадцять пороків (стінобитних знарядь). Та не змогли татари розбити міські стіни. Тоді вони почали «перемовляти людей». Вони тоді послухали злої ради його (Батия), здалися і самі перебиті були.

Укріплене городище Колодяжина розміщувалось на високому правому березі ріки Случ, в дуже вигідному для оборони місці. З напільного боку воно було захищене двома лініями укріплень, між якими знаходилась площадка, на якій могли розміщуватись воїни. Загальна площа укріпленої частини городища становить 1,5 гектара.

Результати археологічних розкопок цього городища вказують, що давній Колодяжин загинув внаслідок жахливої пожежі, залишки всіх господарських та житлових приміщень виявлені в обгорілому вигляді.

Зброї трапилось небагато, це наконечники стріл, уламок меча, два наконечники списа, булави, спорядження кіннотників. Незначна кількість зброї може вказувати на те, що монголи після оволодіння містом роззброїли його захисників і відібрали їх зброю.

Літописи не розповідають нам про боротьбу інших міст проти монголів. Та археологічні розкопки свідчать, що подібна гірка доля спіткала багато міст нашого краю. Для прикладу, в околицях Житомира відомо кілька давньоруських городищ. Одне з них – на околиці села Зарічани. На його території досліджене стародавнє житло, яке загинуло внаслідок пожежі в середині ХІІІ століття. Життя на інших городищах – на Соколовій горі та в Станишівці – теж припинилось в середині ХІІІ століття, тобто якраз в часи монголо-татарської навали.

В сучасних книгах про історію Житомира ви можете прочитати, що Житомир теж був спалений монголо-татарами. Але у нас немає про це достовірних відомостей. Житомир продовжував розвиватись на тому ж місці, що й раніше. Отже, погрому, можливо, й не трапилось, жителі могли захистити своє місто, так як це зробили в містах Кременці та Данилові, про що повідомив літопис.

Монголо-татарами було зруйновано Микгород (Радомишль), Райки (Бердичівський р-н), в яких були вирізані всі жителі. Під час оборони Овруча, жителі заховалися в кам’яній будівлі храма Св. Василія, монголо-татари використали стінобитні машини, храм зруйновано, жителі через підземні ходи тікають з міста. В районі є назви сіл, які з’явилася в цей час, це сіла: Бігунь (від слова – «бігти» - спочатку назва «Бігуни»), с. Тхорин (спочатку «Дихарін»), с. Городець.

В с. М’яловичі (с. Миколаївка Ємільчинського р-ну) жителі через болото разом із худобою сховалися на острові, вороги їх наздогнали, позабирали жінок, дівчат; чоловіки повертаються до села, чекають татарів у засідці. Під час бою всі татари були знищені.

Таким чином, населення краю героїчно захищало свою землю від монголо-татарських завойовників, але розрізнені міста та села без сильної державної влади не могли зупинити і розгромити такого сильного і чисельного ворога.