4. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу

Комерційне найменування – те найменування, під яким підприємство виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.

Законодавчі вимоги до комерційного найменування: правдиво відображати правове становище і вводити в оману інших учасників цивільного обігу (істинно вказувати на організаційно правову форму, тип володільця, тобто має місце принцип істинності фірми); бути новим і відмінним від уже використовуваних комерційних найменувань; бути незмінним протягом всього часу, доки підприємство зберігає свій організаційно-правовий статус (принцип незмінності фірми), довільні, без поважних причин зміни не допускаються.

В комерційному найменуванні обов’язково міститься вказівка на: організаційно-правову форму (АТ, ТзОВ тощо); тип (державне, комунальне, приватне); предмет діяльності (виробниче, наукове, торгівельне тощо).

Суб’єктами права на комерційне найменування є комерційні юридичні особи. Право на комерційне найменування –  юридично гарантована особі можливість виступати в обороті під власним комерційним найменуванням.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (на­даються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (на­даються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зок­рема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Законодавством встановлено певні умови, за якими той чи інший знак міг би розглядатися як торговельна марка, зокрема торговель­ною маркою визнається лише той знак, котрий розміщується на про­дукції певного суб'єкта підприємницької діяльності, що ним вироб­ляється. Торговельна марка повинна мати новизну, тобто не бути тотожною або схожою настільки, що її можна сплутати із:

- знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг;

- знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

- фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Дер­жавного департаменту інтелектуальної власності заявки щодо одно­рідних товарів і послуг;

- кваліфікованими зазначеннями походження товарів, крім ви­падків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороня­ються, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;

- сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Окрім того, позначення може вважатися торговельною маркою, якщо воно зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Суб 'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізич­ним та (або) юридичним особам.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.