4.7. Визначення коефіцієнтів витрат на перспективу

Визначення коефіцієнтів витрат на перспективу – найбільш трудомістка частина всієї роботи зі складання міжгалузевого перспективного балансу. Будучи укрупненими нормативами витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, коефіцієнти витрат складаються під впливом багатьох факторів (ступінь деталізації напрямків виробництва і продуктів у балансі, склад і структура продукції, поєднуваної напрямками виробництва, технологія і технічне оснащення виробництва й ін.). Далеко не завжди вплив цих факторів удається врахувати з достатньою повнотою і точністю. Позначається і відсутність регулярних статистичних зведень про структуру матеріальних витрат на виробництво різних продуктів.

В економіко-математичному моделюванні й при розробці міжгалузевих балансів на перспективу застосовуються два основні методи визначення планових коефіцієнтів прямих витрат: нормативний і статистичний.

За нормативним методом визначення величини планових коефіцієнтів витрат ґрунтується на первинних нормах витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії на одиницю того чи іншого виду продукції, що відомі за даними технології виробництва. Ці первинні норми агрегуються з урахуванням класифікації напрямків виробництва (продуктів) у міжгалузевому балансі.

Для користування нормативним методом визначення величини коефіцієнтів витрат на перспективу необхідно знати, які конкретні продукти входять як у напрямки діяльності постачання, так і в споживаючу галузь, яка структура продукції споживач – напрям споживання, які з продуктів, що входять у перший напрямок виробництва і в якій кількості витрачаються на випуск конкретних продуктів другого напрямку діяльності. Ці індивідуальні, первинні норми витрат зважуються за питомою вагою продуктів, що випускаються, сумуються, і до них додаються витрати, пов’язані не з конкретними продуктами, а із загальновиробничими витратами (ремонт і вміст будинків і устаткування, виготовлення оснащення, виробничого інвентарю і т.д.).

Приклад. Розглянемо розрахунок (табл. 4.3) планового коефіцієнта прямих витрат томатів на виробництво приправи "Аджика". Розрахунок ведеться по двох сортах томатів і трьох способах виробництва приправи "Аджика" (гостра, холодна, звичайна). Спочатку за окремими видами томатів визначаються середньозважені витрати на 1 т приправи "Аджика" шляхом підсумовування індивідуальних норм, помножених на питому вагу кожного виду приправи в загальному обсязі.

Таблиця 4.3

Розрахунок коефіцієнта прямих витрат томатів на 1 т приправи "Аджика"

Показники	Індивідуальні норми витрати (у тоннах на 1т приправи "Аджика"), apq	Питома вага томатів у загальному обсязі виробітку, dq	Середньозважені норми витрати на 1 т приправи "Аджика" усіх видів, apq dq
Витрата 1- го сорту томатів на приправу "Аджика"
1-го виду	0,019	0,84	0,01596
2-го виду	0,006	0,07	0,00042
3-го виду	0,012	0,09	0,00108
Разом на 3 види приправи "Аджика"	-	-	0,01746
Витрата 2-го виду томатів на приправу "Аджика"
1-го виду	0,003	0,84	0,00252
2-го виду	0,005	0,07	0,00035
3-го виду	0,008	0,09	0,00072
Разом на 3 види приправи "Аджика"	-	-	0,00359
Сумарна витрата томатів обох сортів на загальвиробничі потреби	-	-	0,001
Усі прямі витрати	-	-	0,02205

Потім розраховується коефіцієнт прямих витрат як сума трьох величин: середньозваженої витрати 1-го і 2-го видів томатів і загальновиробничих витрат. Загальна розрахункова формула має такий вигляд:

,

(4.17)

де a_kl – загальний коефіцієнт прямих витрат продукції на одиницю продукції l;

a_pq – індивідуальна норма витрати продукту р на продукт g;

р = 1, 2, 3...m – окремі продукти, що входять у продукт-агрегат k, що витрачається;

q – 1, 2, 3, ...n – окремі продукти, що входять у продукт-агрегат, що випускається, l;

d_q – частка окремого продукту q у складі продукту-агрегату l;

S_pl – загальновиробничі витрати продукту р на одиницю продукції.

Нормативний метод визначення планових коефіцієнтів прямих витрат може застосовуватися в основному в балансах з досить деталізованою номенклатурою продукції, особливо в натуральних балансах. Статистичний метод має більш універсальний характер, а у вартісних моделях з порівняно невеликою кількістю напрямків діяльності він є єдино можливим методом визначення коефіцієнтів витрат для перспективних розрахунків.

Статистичний метод визначення величини планових коефіцієнтів витрат ґрунтується на відомих величинах коефіцієнтів витрат звітного міжгалузевого балансу, що при перенесенні в перспективну міжгалузеву модель у разі потреби відповідним чином коректуються.

При визначенні планових коефіцієнтів витрат статистичним методом вихідними є коефіцієнти витрат найближчого за часом звітного міжгалузевого балансу. За відсутності звітного балансу величини планових коефіцієнтів витрат можуть бути отримані на підставі інших статистичних матеріалів (зокрема, даних спеціальних статистичних обстежень).

Основне розходження між статистичним і нормативним методом визначення величини планових коефіцієнтів витрат полягають у тому, що нормативний метод виходить з індивідуальних технологічних норм із їх усередненням надалі, тоді як при статистичному методі коефіцієнти витрат на перспективу виходять в усередненому вигляді; тому статистичний метод придатний навіть для укрупнених міжгалузевих моделей.

Практично частина коефіцієнтів витрат безпосередньо переноситься зі звітного балансу в перспективний, інша частина піддається спеціальному коректуванню на перспективний період з обліком минулих і майбутніх змін у факторах, що впливають на величини цих коефіцієнтів. При цьому особлива увага приділяється кількісному дослідженню впливу різних факторів, серед яких:

• зміна технології виробництва, впровадження нової техніки, прогресивних конструкцій, матеріалів і методів виробництва, збільшення питомої ваги нових технологічних способів у порівнянні з відносно застарілими;

• зрушення в складі і структурі продукції споживач – напрямки споживання;

• зміна питомої ваги основних вихідних продуктів, що формують галузь (у ціннісному балансі) чи агрегат – продукт – агрегат (у натуральному балансі);

• зміни в структурі споживання взаємозамінних засобів виробництва;

• до збільшення частки споживання одних взаємозамінних матеріалів за рахунок інших призводять різні причини (зниження дефіцитності деяких засобів виробництва, перегляд цін і т.д.);

• економія сировини, матеріалів, палива й енергії, зниження ваги, габаритів і матеріалоємності виробів.

Цілком і точно врахувати вплив цих різноманітних факторів на величину коефіцієнтів витрат – задача складна і дуже трудомістка. Вона полегшується тим, що самі коефіцієнти витрат далеко не рівноцінні з погляду ступеня їхнього можливого впливу на точність планових розрахунків. Більшість коефіцієнтів витрат незначні за величиною, і навіть відомий недооблік їхніх змін практично не відіб’ється на результатах обчислень міжгалузевого балансу.

Коефіцієнти, що не відіграють визначальної ролі, можуть переноситися в перспективний баланс зі звітного без змін з виправленнями орієнтованого, оцінного характеру. Провідні ж коефіцієнти повинні обчислюватися набагато ретельніше

Використання в прикладних економіко-математичних моделях звітних коефіцієнтів витрат, припущення про незмінність коефіцієнтів протягом перспективного періоду – усе це додає практичну важливість питанню про те, наскільки насправді стійкі коефіцієнти прямих витрат.

Можливості експериментального дослідження цього питання досить обмежені. Якщо в країні складені звітні баланси за кілька років, то природно почати пряме зіставлення коефіцієнтів витрат у динаміці. Перевірки, що проводилися, у цілому підтвердили, що протягом невеликих відрізків часу коефіцієнти витрат досить стійкі.

Дослідження не дають підстав для висновку про явну перевагу змін величин коефіцієнтів прямих витрат у яку-небудь одну сторону (наприклад, у бік їхнього зменшення). Зрозуміло, такий фактор, як економія матеріальних ресурсів, стійко діє в напрямку зниження нормативів витрат. Але загальне вдосконалювання технології, методів виробництва, технічної бази, приводячи до зменшення питомих витрат їхніх засобів виробництва, збільшує витрати інших (наприклад, застосування замінників з більш прогресивними властивостями). У зв’язку з цим для прогнозування змін коефіцієнтів витрат особливе значення має всебічний аналіз взаємозамінності сировини та матеріалів у процесі виробництва.

Ще великі труднощі виникають при визначенні коефіцієнтів капіталовкладень на перспективу, необхідних для побудови динамічних міжгалузевих балансів. Нагадаємо, що коефіцієнти вкладень показують величину приросту основних засобів того чи іншого виду в розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності даного напрямку діяльності (чи на одиницю приросту випуску продукції, якщо виробнича потужність використовується цілком).

Прогнозування коефіцієнтів вкладень також може здійснюватися двома методами.

Нормативний метод визначення перспективних коефіцієнтів вкладень заснований на інженерній оцінці потреби у виробничих площах, устаткуванні, спорудах, оборотних коштах на одиницю приросту виробничої потужності при сучасному (маючи на увазі перспективний період) стані техніки і технології.

При статистичному методі визначення перспективних коефіцієнтів вкладень установлюють фактичну величину приросту засобів і виробничих потужностей за напрямками діяльності і отримані коефіцієнти в разі потреби коректують на перспективу з урахуванням тих змін, які можна передбачити.

За відсутності даних для розрахунку перспективних коефіцієнтів вкладень зазначеними методами їх наближена величина може бути отримана на основі відповідних коефіцієнтів капіталомісткості продукції, що відображають середній обсяг засобів на одиницю виробничої потужності чи обсягів випуску продукції. У порівнянні з коефіцієнтами приросту засобів, визначення капіталомісткості статистично є більш легкою задачею.

Практичні труднощі одержання необхідної статистичної інформації є причиною того, що поки ще не накопичено достатньо досвіду розрахунку і застосування коефіцієнтів вкладень, а також використання динамічних моделей міжгалузевого балансу.