4.3. Оцінка продукції у вартісному міжгалузевому балансі

При розробці міжгалузевого балансу в ціннісному (грошовому) виразі виникає питання про спосіб оцінки продукції. Розрізняють два основні способи оцінки: 1) у цінах виробників продукції, 2) у цінах споживачів продукції.

При оцінці продукції в цінах виробників, продукція, спожита кожним напрямком діяльності (як і кінцева продукція), оцінюється за витратами на її виробництво (без включення транспортних, торгових, заготівельних та інших витрат у сфері обігу). Ці витрати в колонці кожного напрямку споживання вказуються окремо, у рядках відповідних напрямків (транспорт, торгівля, заготівлі, матеріально-технічне забезпечення).

Таким чином, кожен напрямок споживання ніби отримує засоби виробництва за цінами їхнього виготовлення (цінами виробників) і окремо оплачує торгово-транспортні й заготівельні витрати.

При оцінці продукції в цінах споживачів в оцінку продукції від початку включаються торгово-транспортні й заготівельні витрати. Тут наче передбачається, що кожен напрямок виробничої діяльності безпосередньо оплачує зазначені витрати і розподіляє свою продукцію вже з урахуванням цих витрат у ціні.

Оскільки як "напрямки споживання" у балансі фігурують і такі напрямки, як транспорт, торгівля, заготівля, забезпечення, ці ж напрямки повинні виступати і як "напрямки виробничої діяльності" (інакше баланс буде порушений: загальний підсумок валового суспільного продукту у колонках буде більшим від підсумку у рядках). Тому вартість послуг з транспортування й реалізації продукції кожного напрямку діяльності вказується ще раз у рядках тих напрямків, що надали їй ці послуги. Так, при оцінці продукції в цінах споживачів виникає подвійний рахунок торговельно-транспортних і заготівельних витрат: вони враховуються й у цінах продуктів, що розподіляються в народному господарстві, і окремо як специфічна продукція транспорту й сфери обігу.

Оцінка продукції в міжгалузевому вартісному балансі в цінах виробників є більш кращою, тому що вона точніше відображає технологічні зв’язки в процесі виробництва, міжгалузеві пропорції і структурні співвідношення в економіці, забезпечує кращу порівнянність вартісного і натурального балансів, виключає повторний рахунок торговельно-транспортних і заготівельних витрат і завищення обсягів продукції.

При використанні для оцінки продукції в міжгалузевому вартісному балансі цін споживачів коефіцієнти витрат залежать не тільки від прямих витрат одного продукту на одиницю іншого продукту, але й від величини торговельно-транспортних витрат, що мають зовсім іншу природу. Стійкість таких коефіцієнтів можлива лише при стабільності розподільних відносин постачальників зі споживачами, тому що застосування в балансі цін споживачів відповідає стану, за якого торговельно-транспортні витрати несуть постачальники. Насправді структура розподілу продукції за напрямками виробництва більш мінлива, чим структура витрат, і, отже, важко очікувати стійкості технологічних коефіцієнтів при оцінці продукції в цінах споживачів.

Крім того, оцінка продукції в міжгалузевому вартісному балансі з включенням у ціну продукції торговельно-транспортних і заготівельних витрат, а також і податку з обороту дає перекручене уявлення про структуру виробництва за напрямками діяльності, зокрема про співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Це пов’язано з тим, що за напрямками діяльності, які виробляють переважно предмети споживання, реалізується основна частина торговельних послуг. З цієї ж причини завищується частка кінцевої продукції в сукупному суспільному продукті. Показники кількості продукції деяких напрямків діяльності значно перебільшуються за рахунок високих затрат на її транспортування.

І, нарешті, як вказувалося вище, при оцінці продукції в міжгалузевому вартісному балансі в цінах споживачів торговельно-транспортні й заготівельні витрати включаються в баланс двічі, що створює подвійний рахунок цих витрат і в результаті завищує обсяг продукції кожного напрямку діяльності й усього суспільного продукту. Звичайно, повторно враховані витрати можна відняти й одержати більш правильні дані про виробництво. Але в балансових розрахунках продукція напрямків діяльності повинна брати участь так, як вона входить у модель міжгалузевого балансу, тобто в завищеному обсязі, і це створює додаткові неточності, особливо при розробці балансів на перспективу.

Сказане не означає, що побудова міжгалузевих вартісних балансів при оцінці продукції в цінах споживачів узагалі неприпустима. Цей спосіб має і певні переваги, зокрема, він ближче підходить до відображення дійсних вартісних відносин у процесі виробництва і розподілу продукції, краще погоджується зі статистичною практикою, що враховує продукцію в основному в цінах кінцевого споживання. Тому застосування цін споживачів більш доцільне в звітних балансах.

Крім того, оцінка продукції в цінах виробників викликає значні практичні труднощі. Користуючись цінами кінцевого споживання, статистика не завжди має у своєму розпорядженні повні й достовірні дані, що дозволили б легко «очистити» ціни від витрат, пов’язаних з перевезенням, збереженням, реалізацією продукції. При перерахуваннях довоходиться застосовувати ряд умовностей, і неточності, що виникають у зв’язку з цим, можуть послабити прояви переваг способу оцінки продукції в цінах її виробників.